АНТРОПОЛОГІЧНЕ ВЧЕННЯ М.ГАЙДЕГГЕР

1.Методологічні основи фундаментальної онтології.

2.Онтологічна структура буття людини.

Література:

Хайдеггер М. Бытие и время.- М., 1997.

Хайдеггер М. Время м бытие. Статьи м выступления. – М., 1993.

Хайдеггер М. Положение об основании. Статьи и фррагменты. - С.-П., 1999.

Гайдеггер М. Письмо о гуманизме //Проблема человека в западной философии . – М., 1988.

Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени. - Томск, 1998.

Гайдегер М. Феноменологія и трансцендентальна філософія цінності. К. 1996.

Хайдеггер М. Кант и проблемы метафизики.- М., 1997.

Гайдегер М. Гельдерлін і сутність поезії // ФСД.-92.-12.-с.98-109

Хайдегер М. Европейский нигилизм // Проблема человека в западной философии. – М. 1988. – С.261-313. /конспект/ .

Хайдегер М. Основные понятия метафизики // В.Ф.-89.-9.-с.116-163.

Гайдеггер М. Гельдерлинг и сущность поэзии //Философско-литератупный журнал «Логос». Вып.1.- М., 1991. ВБ.Ксерокс. - с.37-46.

Гайдеггер М. Интервью в журнале «Экспресс» // Философско-литератупный журнал «Логос». Вып.1.- М., 1991. ВБ.Ксерокс. – с.47-58.

Хайдеггер М. Мысли, постулаты, афоризмы, философские интерпретации, тезисы.- Минск, 1998.

Делез Жиль. Один неведомый предшедственник Хайдеггера: Альфред Жарри //Делез Ж. Критика и клиника.- С.-П., 2002.- с.125-136;

Габермас Юрген. Підрив західного раціоналізму через критику метафізики Гайдеггера//Філософський дискурс Модерну.- К., 2001

Рорти Ричард. Самосозидание и причастность: Пруст, Ницше и Хайдеггер // Рорти Р. Случайность, ирония и солидарность.- М., 1996.- с.130-159;

Бубер М. Учение Хайдеггера //Два образа веры. – М., 1999. ВБ.- с.253-273;

Подорога В.А. «Фундаментальная антропология «М.Хайдеггера // Буржуазная антропология ХХ века . – М. 1986.

Гайденко П.П. От исторической герменевтики к “герменевтике бытия “. Критический анализ эвалюции М. Хайдегера // ВФ.- 87-10.с 124-133.

Кошарний С.Поль Рікер і герменевтична метаморфоза феноменології // ФСД.- 1995.- ¾.- С.- с.65. ВБ Ксерокс .

Шестаков О.О. Пізнання у фундаментальній онтології Гайдеггера // Ф.С.Д. – 91.- 11.-95-105.

1. Методологічні основи фундаментальної онтології

Гайдеггер запозичає феноменологічний метод у Е.Гуссерля, але вносить в нього низку змін. Так як метод розроблений Гуссерлем, він грунтується на тезі, згідно з якою пізнання неє діяльним і не є конструюванням предмета, а є спогляданням. Цю тезу Гайдеггер приймає. Як і у Гуссерля, мова йде не про емпіричне споглядання, а про чисте споглядання феноменів трансцендентальної свідомості.

Що таке по Гайдеггеру феномен? В перекладі з грецької означає “те, що себе викриває (обнаруживает)”, “саморозкриває” (Sichzeigende). Адекватний переклад на німецьку мову – “das Sich-an-ihm-selbst-zeigende” (“себе-в-самому-собі-виявляє”). Таке розуміння відмінне від традиційного розуміння того, що називається “явище”. “Явище”, говорить Гайдеггер, це “явище чогось”, чогось такого, що само себе не проявляє і не може виявити. Явище завжди вказує на інше, феномен – на самого себе.

Явище в пізнанні має значення в тому, що воно вказує на щось таке, що лежить за ним – сутність. Сутність в принципі не може бути розкритою безпосередньо. Вона розкривається опосередковано.

Феномен, навпаки, сам пособі є метою пізнання. Його пізнання безпосереднє. На відміну від опосередкованого пізнання, яке грунтується на дискурсивності, його пізнання швидше інтуїтивне.

Феномен за своїм значення первісний відносно явища. “феноменальність, парадоксальність” (св) цьго процесу те, що явище повинно би бути феноменом, а не вказівником чогось потойбічного йому.

В цьому вся відмінність. Якщо нас цікавить не сам феномен, а те що знаходиться поза ним, то явище виступає не як самодостатність, а вказівник на щось, як засіб до чогось. В цій ситуації явище нас не цікавить.

Якщо ж нас цікавить не те, що стоїть поза явищем і спостерігаємо світ “наскрізь” явищ, позаді них, а в самому ньому бачимо мету пізнання, то ми бачимо те, що інші не бачать. Такий філософський метод наближений до художнього світобачення, а не наукового.

Тому Гайдеггер наголошує на тому, що на відміну від наукового методу, який йде від явища до сутності, феноменологічний розглядає істину як “нескритість”, “відкритість” буття, тобто феноменологічно.

Феноменологічний метод Гуссерля відрізняється від традиційно-роціоналістичного, однак в ньому зберігається найважливіший елемент раціоналізму. Це раціоналістична традиція, яка йде від античності. Вона полягає в розумінні мислення як бачення. Саме тому як в феноменології (Гуссерля), так і в раціоналізмі Декарта зберігається принцип очевидності як критерія істини. Як вважає Гайдеггер, це пов’язано з тим, що (хоча це і не усвідомлювалося ніколи філософами) перевага надавалася просторовим “моделям” буття відносно часових. Це спричиняло до нерозуміння онтологічного значення історії, зведенням часу із сфери онтологічної в онтичну, тобто перетворенням часу пв принцип конечного, емпіричного буття. (Гайдеггер розрізняє “онтологічне” як сферу апріорного, умоглядного від “онтичного” як емпіричного, апостеріорного).

Якраз в праці “Буття і час” Гайдеггер прагне удосконалюючи феноменологічний метод розкрити онтологічний смисл часу. Таке удосконалення методу він називає “герменевтичною феноменологією”. Цим самим демонструється її відмінність (Трансформацію) від гуссерлевської феноменології в напрямку інтуїтивного метода Дільтея. У Дільтея герменевтика використовується як мистецтво тлумачення стародавніх текстів.

Сам Гайдеггер пізніше (1959, “Дослідження мови”) так пояснює свою герменевтику: “Назва “герменевтика” веде своє походження від моїх занять теологією.Я займався тоді питанням про відношення між словом Священного писання і теологічно-спекулятивном мисленням. Це те саме, з дозволу, що і відношення між мовою і буттям, але скритим як таким”.

Визначення феноменології як герменевтики Гайдеггером було спробою розробити спосіб “чуттєвого споглядання”, тобто споглядання того, що представлено в мові, в слові. Якщо у Шлейєрмахера герменевтика орієнтована на розкриття творчості історичного індивіда через його текст, у Дільтея на осмислення історичності культури, то у Гайдеггера, як і Шелера – розкритті онтологічної основи переживань.

Варто додати, що в 70-х роках ХХ століття герменевтика стає модою. Гадамер і Рікер перетворюють тексти в основний об’єкт філософствування. Розробляються “герменевтичні кола” вживання в тексти, спроби “передрозуміння”. Філософська герменевтика стає лінгвістичною сферою, лінгвістичним конвенціалізмом.

Загалом еволюція методологічного підгрунтя філософії Гайдеггера характерна тим, а часто йдеться про два періоди його творчості, рубікон яких припадає на середину 30-х років, що в перший період, презентований “Буттям і часом” Гайдеггер в феноменологічній манері прагне розкрити істину буття як “всхлухання” у “відкритість” істини. В другий період, розпочинаючи його дослідженням творчості Гельдерлінга, він вводить нове поняття – істина настільки відкрита, як і скрита буттям, і, відповідно, істина настільки відкриває, скільки й скриває буття. Тепер Гайдеггер робить своїм предметом дослідження поезію і поетичний символізм.