2.2 Соціальна робота на місцевому рівні в країнах Західної Європи (Велика Британія; Німеччина)

У Великобританії професійна підготовка соціальних працівників розпочалась із 90-х років 19 століття з лекційної і практичної роботи, пов’язаної з діяльністю Товариства благодійності в Лондоні. Та все ж заснування першого учбового закладу, професійно орієнтованого на соціальну роботу, відбулося в Амстердамі, де в 1899 році був відкритий перший у світі Інститут підготовки соціальних працівників. На початку 20 століття в Європі і Америці вже діяло 14 шкіл соціальної роботи . У США цю професію зразу стали називати соціальною роботою, а в країнах Європи − соціальною медициною. З часом і в Європі перейшли до американського варіанту її назви, і тепер вона визнана у всьому світі...[11]

Отже, професія соціального працівника отримала свій початок з благодійних організацій США і Європи. Завдяки своїй неформальній діяльності активісти цих організацій набули досвіду, який давав їм змогу не лише покращувати зміст соціальної допомоги, а й визначити напрямки на перспективу, розробляти наукові методи, започаткувати спеціальну підготовку кадрів. Більшість вчених вказують на чотири сектори в системі соціальної опіки Великої Британії:

• Неформальний сектор сім’ї, друзів і сусідів. Цей сектор залишається найбільш важливим джерелом опіки і піклування, підтримки для індивідів, які цього потребують.

• Волонтерський або незалежний сектор, де свій посильний вклад вносять неоплачувані волонтери і групи самодопомоги, часто також великі некомерційні агентства з питань соціальної опіки. Останні можуть отримувати державне фінансування, але вони не є державними агентствами.

• Державний сектор, переважно регіональні і місцеві урядові відомства і агентства, які наймають соціальних працівників і інші групи оплачуваного персоналу.

• Комерційний сектор, де послуги опіки надаються з метою отримання прибутку, який далі розподіляється між персоналом або власниками.

Друга ключова особливість системи соціальної опіки є її конкретні функції. Головні можна визначити, як:

• Надання опіки і піклування, підтримки: сюди відносять такі питання, як наприклад, кому, за яких обставини, як і яким сектором вони надаються. Це залежить від кожної країни, але ця функція залишається центральною для всіх систем.

• Захист: зокрема, дітей, людей похилого віку і людей з різним типом недієздатності (наприклад, розумова хвороба), бо вони можуть бути дуже уразливі через обставини різного роду, такі як, наприклад, батьківське неадекватне ставлення, зловживання або експлуатація іншими, тому суспільство забезпечує певну ступінь захисту через надання послуг соціальної опіки.

• Регулювання: в залежності від моделі соціальної опіки, якою користується країна, важливою функцією державного сектора є регулювати види діяльності інших секторів, які надають соціальну опіку. Це має відношення до обговорення питання задіяння комерційних служб, які у Великій Британії, наприклад, ретельно регулюються департаментами соціальних послуг органів місцевого самоврядування.

• Стимулювання і координація опікуванням: всі системи повинні продовжувати пошуки нових ресурсів на фінансування і розширювати вже існуючі через обмежену природу формальних ресурсів і нелімітовану потребу в соціальному опікуванні.

• Соціальний контроль: включає посилення суспільних норм, правил і процедур. Наприклад, поведінку молодих правопорушників і деяких розумово хворих людей можна розглядати не тільки з точки зору їх власних інтересів, а як загрозу іншим людям, тому в багатьох країнах функція соціальної опіки полягає в забезпеченні як опіки, так і контролю за цими індивідами.

• Соціальна інтеграція: деякі групи громадян, як, наприклад, бідні люди, люди з етнічних груп та люди з недієздатністю часто зазнають .соціального виключення, тобто заперечуються їх повні права на громадянство в їх суспільствах. Соціальне опікування є одною, але не єдиною суспільною системою, функцією якої є допомогти досягнути кращої інтеграції суспільно виключених груп...[16]

Цікаві і давні традиції має соціальна робота в одній із територіальних частин Великої Британії - Шотландії.

Надання соціальних послуг в Шотландії є дещо відмінним від решти Великої Британії. Причина цієї різниці полягає в історії Шотландії і в характеристиці її закладів і установ. Поява великої кількості установ пов’язана з політикою уряду і через це Шотландія продовжує відрізнятися від решти Великої Британії. Тому, щоб зрозуміти систему надання соціальних послуг в Шотландії, необхідно дослідити установи органів місцевого і центрального самоврядування у їх шотландських формах. Хоч Шотландія є повноправною частиною Об’єднаного Королівства, вона має власні політичні установи як на центральних так і на місцевих рівнях управління. Сьогодні служби соціальної роботи в Шотландії забезпечуються органами місцевого самоврядування, волонтерськими організаціями і приватним сектором, щоб підтримати, підсилити і доповнити неформальне піклування, яке забезпечується та надається сім’єю і сусідами. Нагляд за наданням послуг на рівні центрального уряду забезпечується Групою Послуг Соціальної Роботи Шотландського Відділу Освіти. Голова цього відділу відповідає за загальне керівництво органами місцевого самоврядування і фінансову підтримку для конкретних видів діяльності волонтерських організацій.

Головним Актом, яким керуються служби соціальної роботи в Шотландії, є Акт з соціальної роботи (Шотландія) 1968 року, який покладає загальний обов’язок на органи місцевого самоврядування з метою підвищення соціального добробуту і надання та забезпечення обслуговування особам, які його потребують. Акт покладає відповідальність на органи місцевого самоврядування за забезпечення специфічних послуг, як, наприклад, для дорослих правопорушників і для підтримки системи судів для неповнолітніх.

Голова та головний службовець кожної районної ради або ради кожного острову, який є підзвітним Комітету Ради з Соціальної Роботи, відповідає за організацію служб на місцевому рівні.

Кошти органів місцевого самоврядування як на регіональному рівні, так і на рівні рад островів, направляються перш за все на служби за місцем проживання та денні центри для людей похилого віку, розумово хворих, для людей з розумовою і фізичною обмеженою дієздатністю, дітей, а також використовуються на дослідження в сфері соціальної роботи, післяінституційну допомогу, підтримку судової системи для неповнолітніх правопорушників.

Волонтерські організації забезпечують та надають професійні послуги як додаток до тих, які надаються органами місцевого самоврядування, набирають і готують волонтерів, які надають широкі і різноманітні послуги тим людям, які їх потребують. Ці служби плануються в тісному співробітництві з службами органів місцевого самоврядування.

Активна допомога центрального уряду надається волонтерським організаціям в сфері соціального добробуту з метою заохотити і підтримати різноманітність видів діяльності, які служать додатком до надання соціальних послуг державними закладами. Це фінансування направлене організаціям і проектам національного значення або експериментальним проектам. Крім того, допомога центральної влади є доступною службам соціальної допомоги через Міську Програму, Агентства Підготовки і Волонтерський Фонд підтримки безробітних. Волонтерські організації також отримують допомогу від Трастів, корпоративних донорів і окремих індивідів.

Коротко охарактеризуємо особливості соціальної роботи в Шотландії з різними групами населення на основі аналізу наукової літератури, і узагальнення результатів стажування в соціальних закладах Шотландії.

Соціальна робота з дітьми − діти, що потребували опіки та були під супервізією департаментів соціальної роботи органів місцевої влади, складали близько 1.05% від населення віком до 18 років на початку 90-х років 52% дітей, що потребували опіки перебували вдома (під супервізією органів у справах неповнолітніх), 26% -з родичами, друзями або фостер батьками, 20% -в різного типу закладах.

Опіка в громаді включає усиновлення дітей, де це можливо. Було визначено 6 волонтерських організацій, що могли діяти як агенства по допомозі в усиновленні. В останні роки помітне скорочення чисельності немовлят та дітей молодшого віку, яких усиновляють, та збільшення кількості старших дітей, включаючи тих, які мають спеціальні потреби.

Постійно зменшується надання послуг дітям за місцем проживання, що привело до зменшення дитячої популяції та появи політики утримання дітей вдома. Політика закладів, що опікуються дітьми полягає перш за все в увазі до інтересів та добробуту дитини, але зважають і на права та інтереси природних батьків. Цей баланс було врегульовано в Акті 1968 року.

Соціальні служби для людей похилого віку Число людей похилого віку в Шотландії зростає, особливо старших 75 років. З процесом старіння вони стають більш залежними та потребують соціальних послуг. Близько 40% місцевого бюджету відводиться на послуги для цієї категорії клієнтів. На сьогодні суть політики стосовно людей похилого віку полягає у розвитку опіки у громаді для того, щоб допомогти цим людям залишитися у власних домівках, а не переїжджати до будинків для перестарілих.

З’явилося більше денних центрів з ланч-клубами для людей похилого віку. Основною формою підтримки людей похилого віку є робота з ними вдома: доставка харчів, функціонування системи сигналізації, прання та ін. Будинки для людей похилого віку та інші подібного типу заклади утримуються місцевою владою або приватними організаціями чи окремими людьми. Вони можуть надавати довго-та короткотривалу опіку (на вихідні, відпустку); деякі пропонують реабілітаційну програму для тих, хто прибуває з лікарні.

Соціальні послуги для людей з фізичними і розумовими вадами. Послуги для цієї категорії людей та для хронічно хворих надаються департаментами соціальної роботи місцевої влади та волонтерськими організаціями. Головне їх завдання . допомогти цим людям вести якомога повноцінніше життя щонайближче до громади. Волонтерські агентства займаються вікової групою від 16 до 65 років. Послуги, що надаються, такі самі як і для людей похилого віку, це також підтримка вдома для збільшення домашньої активності і безпеки.

Опіка розумово хворих та підтримка для них надається за допомогою служб в громаді - державних, волонтерських. Місцева влада надає більше як 150 місць, волонтерські та приватні організації - близько 500 місць. Згідно .Акту Інтелектуального Здоров’я 1984 року, департаменти соціальної роботи несуть відповідальність за призначення соціальних працівників з додатковою кваліфікацією. Соціальні працівники в психіатричних лікарнях мають право давати поради з приводу прийняття, звільнення, виписки хворих, різних форм терапії, підтримки та реабілітації.

Соціальні служби в правоохоронних органах. Соціальні працівники допомагають готувати звіти при винесенні вироків правопорушникам і злочинцям. Вони також займаються справами, де покарання призначено у вигляді штрафів. За необхідності, соціальна допомога надається самому правопорушнику та його сім’ї.

Соціальна робота проводиться у в’язницях та закладах для малолітніх правопорушників. Соціальні працівники допомагають тим, хто перебуває у в’язницях та їх сім’ям вирішити такі проблеми, як вживання алкоголю та наркотиків, сімейні та подружні проблеми, проблеми з житлом, фінансами, зайнятістю. Вони можуть запропонувати допомогу у вирішенні різних практичних та емоційних проблем, що виникли через утримання у в.язниці. Спеціальні знання та вміння соціальних працівників допомагають керівникам тюрм створити тут оптимальні умови для попередження скоєння наступного злочину ув.язненим.

На початку 90-х років існувало понад 300 місць, відведених місцевою владою для людей, які мають алкогольні та наркотичні проблеми. На сьогодні існує близько 80 проектів, що надають послуги наркоманам, їх сім’ям, друзям. Ці послуги включають інформацію, освіту, пораду, підтримку.

Значна частина витрат органів місцевої влади у сфері соціальної роботи припадає на польову роботу надання опіки для людей старшого та похилого віку у громаді, для людей розумово та фізично уражених. У 1980 році було розроблено, а у 1985 році вдосконалено проект спільної роботи та фінансування служб здоров’я і соціальної роботи.

Згідно з ним, комісії по охороні здоров’я можуть фінансувати витрати на соціальну роботу: освітні проекти, денні центри, надання опіки за місцем проживання. Волонтерські організації також заохочуються до участі у співпраці з державними закладами.

Під час підготовки соціальні працівники набувають конкретні уміння надання допомоги людям з життєвими труднощами: застосування теоретичних знань на практиці; слухати і спостерігати; спілкуватися і налагоджувати стосунки; записувати інформацію з різною метою, включаючи підготовку і представлення її; готувати звіти для суду; формувати вироки і приймати рішення; отримувати і використовувати ресурси; представляти інших і допомогати їм відстоювати свої права; і мати справу з людьми, які можуть перебувати у стресі, бути неспроможними виразити чітко свої потреби.

Майбутнім соціальним працівникам необхідне вміння поважати гідність кожної особи, сім’ї і групи, їх громадянські свободи і права на приватну власність, конфіденційність і захист.

Вони мають усвідомити і поважати відмінності в расі, релігії, мові, культурі і національності. Їм потрібно знати, як вирішувати проблеми, пов.язані з дискримінацією, расизмом, несправедливістю тими способами, які визначає конкретна ситуація.

Їм потрібно пояснити клієнтам, що вони роблять і чому. Їм слід бути надійними, дотримуватися угод, які вони зробили, і завжди ставитися до людей з чутливістю, ввічливо. Соціальні працівники використовують свої знання, вміння, і цінності для того, щоб: оцінити потреби; спланувати і надати ряд послуг своїм клієнтам; переглянути результати їх роботи.

Соціальні працівники навчаються тому, як працювати з людьми, щоб вміти оцінити їх потреби: ідентифікувати ознаки, які говорять про те, що дитина або дорослий перебуває під ризиком зловживань, і оцінити ступінь такого ризику; оцінити можливості сім’ї і визначити ті послуги для підтримки, які є доступними для важковиховуваних дітей або дорослих в суспільстві/громаді; організувати оцінку інших спеціалістів, яка необхідна для роботи в конкретному випадку; оцінити потреби для надання практичної допомоги, як наприклад, забезпечення житлом, надання фінансової допомоги, допомоги по охороні здоров’я; оцінити особисті сили і потенціал клієнтів, які можуть бути підтримані і розвинені; оцінка потреб клієнта з метою його підтримки і надання йому послуг у співпраці (працівник і клієнт); у сфері кримінального права вміти оцінити рекомендації з приводу засудження (винесеного вироку), які б найкраще відповідали потребам конкретного звинуваченого; оцінити в співпраці з іншими професіоналами, чи конкретна людина могла б перебувати в конкретній небезпеці або піддати їй інших, або, чи їх здоров’я є в ризиковому стані. Для того, щоб здійснити правильну оцінку ситуації, в якій люди могли б нашкодити іншим, соціальним працівникам необхідно знати закони, їх обов’язки, можливості і повноваження за законом, як їх правильно використовувати.

Соціальних працівників навчають, як переглянути їх роботу, щоб побачити, чи вона допомогла справі, і знайти альтернативи, існуючим послугам, які б адекватно відповідали потребам. Цей процес допомагає вдосконалити практику соціальної роботи і веде до вдосконалення надання послуг.

Клієнти багато очікують від соціальних працівників. Роботодавці також мають чіткі вимоги до них. Інколи це створює конфлікт і очікування клієнтів неможливо підтвердити через те, що вони виходять за межі обов’язків і можливостей працівника або ресурсів агентства. Соціальним працівникам необхідно зважити конфліктні вимоги і діяти професійно на основі їх знань, умінь і цінностей.

Частиною підготовки соціальних працівників є навчитися брати відповідальність на себе за своє подальше навчання і професійний розвиток. Вони завжди повинні бути ознайомлені: з новим законодавством; новими службами; результатами нових досліджень...[3; 1; 5]

За своїм основним законом − конституцією Федеративна республіка Німеччини є демократичною і соціальною федеративною державою, до складу якої входить 16 федеральних земель.

Конституційний лад федеральних земель мусить відповідати принципам побудованої за республіканським типом демократичної і соціальної правової держави у відповідності з Основним законом. Поряд із принципами демократії, республіки й федералізму, до особливо виділених у конституції засадничих державних цілей належить і принцип соціальної держави.

Цей принцип дає законодавчій владі повноваження регламентувати соціальні послуги й організацію соціальної системи, доручає законодавчій владі діяти в напрямках: вирівнювання соціальних протиріч і досягнення соціальної справедливості, а також забезпечення й підтримання соціального захисту громадян. На рівні Конституції принцип соціальної держави підкріплюється низкою основних соціальних цінностей:

• Обовязок усієї державної влади поважати й захищати людську гідність; із цього випливає, наприклад, дуже прагматичний обовязок забезпечення матеріального прожиткового мінімуму громадянам, які потерпають від низького рівня життя;

• Рівність усіх людей перед законом, рівні права чоловіків і жінок, заборона дискримінації за ознаками походження, раси, мови і національності, віросповідання, релігійних і політичних переконань;

• Заборона дискримінації через інвалідність;

• Обовязок держави забезпечити особливий захист інститутів шлюбу, сімї й материнства, а також позашлюбних дітей;

• Свобода обєднань - головним чином як конституційна гарантія тим, хто працює, свобода створення профспілок і вступу до них;

• Соціальна зумовленість приватної власності.

Відкритий зміст поняття соціальної держави дозволяє різним суспільним силам Федеративної Республіки Німеччини висловлювати власні уявлення про соціальну справедливість, беручи дозволену Конституцією участь у політичному формуванні волі...[2, 19]

У Німеччині велике значення надається консультативній допомозі по різних питаннях. Так, крім центрів сімейної консультації, працюють спеціальні консультаційні центри для молоді, для матерів і батьків − одинаків, для дітей, що вживають алкоголь і наркотики, а також дітей, що здійснюють правопорушення, суїцид та ін...[20]

У рамках державної молодіжної політики величезна увага приділяється роботі з важкими підлітками.

Характерні риси цієї роботи:

• робота має профілактичну спрямованість;

• робота здійснюється за місцем проживання підлітків (у громаді);

• робота здійснюється на основі програм, які спрямовані на певну групу підлітків;

• робота здійснюється різними фахівцями, що координують свою діяльність;

• професійною базою, на яку опираються соціальні працівники, є розгалужена мережа соціальних служб, розташованих у громаді...[14]

У процесі виховання використовується соціальна групова допомога в дитячих установах. Вона націлена на соціальне навчання в групі. Вихователь, що рекомендується фахівцями державних і суспільних установ, повинен намагатися разом з підлітком вирішити проблеми виховання в умовах звичної для підлітка середовища...[21]

На думку німецьких авторів, діяльність фахівців, що працюють в інтернатах, повинна бути спрямована:

• на повернення дітей у родину;

• на підготовку підлітків на проживання в іншій родині;

• на створення умов життя, близьких до сімейних умов і розрахованих на довгий час...[8]

Німецькі фахівці вважають, поміщення підлітка в закриту установу (колонію) є надзвичайним заходом у рамках допомоги...[14] Передумовою для відправлення підлітка в закриту установу є заявка батьків у раду опікунів. У закриті установі повинні міститися тільки ті підлітки, які становлять потенційну небезпеку й ухиляються від терапії й допомоги.

Таким підліткам надається так звана індивідуальна інтенсивна соціально-педагогічна допомога, що розрахована на тривалий строк і відрізняється від інших видів допомоги розмаїтістю форм і змісту. Звичайно з такими дітьми (максимально із трьома) займається дипломований соціальний педагог.

Велике поширення в Німеччині одержали невеликі групові будинки (гуртожитки) для проживання розумово відсталих дітей і дорослих. У таких групових будинках проживають від 6 до 15 чоловік, іноді різного віку. Персонал − вихователі й соціальні працівники, число яких залежить від ступеня порушення інтелекту підопічних.

Ще однією формою організації життя розумово відсталих людей є громади (сімейні й релігійні). Ці громади розташовуються, як правило, у майже занедбаній сільській місцевості, де сільське господарство має першорядне значення.

У громаді не існує розходжень між обслуговуючим персоналом і «пацієнтом». Всі вони − дорослі люди, разом живуть і працюють. У цих громадах організовані майстерні, пекарні, підсобні господарства й кожний, живучий у ній, працює там, де йому подобається, там, де він може реалізувати себе.

Становить інтерес досвід спільного проживання й діяльності розумово відсталих осіб зі здоровими людьми в Кемпхильських громадах. Засновником цих громад є лікар-психіатр Карл Кенiг (1902 - 1966), що в 1939 році організував свій перший лікувально-педагогічний центр у Шотландії в містечку Кемпхил.

Існують різні форми Кемпхильтських співтовариств...[13]:

• школи для дітей, що бідують в особливому відході;

• коледжі для утворення й навчання молоді;

• учнівські майстерні;

• громади взаємодопомоги для дорослих всіх з розумовими й фізичними захворюваннями різного ступеня;

• села соціальної допомоги для дорослих.

Отже, соціальна робота в сучасній Німеччині ведеться в таких напрямках:

• робота з сім’ями та молоддю;

• робота в закладах охорони здоров’я;

• соціальний захист;

• робота з бездомними;

• людьми похилого віку;

• імігрантами та політичними біженцями;

• робота з правопорушниками;

• робота в школах та інших освітніх установах.

Предметом дослідження теорії соціальної роботи є соціальні процеси і явища, що зумовлюють життєдіяльність особистості, соціальні чинники і фактори щодо удосконалення соціальних умов життя різних цільових груп і категорій населення. У російських наукових джерелах предмет дослідження теорії соціальної роботи визначається як соціальні явища, процеси різних рівнів, що відображають складну полі центричну систему...[25]