6.4. Методичні підходи до оцінювання вартості об’єктів інтелектуальної власності

Методичні підходи до визначення ринкової вартості об’єктів інтелектуальної власності ґрунтуються на таких принципах:

- корисності, згідно з яким ринкову вартість мають об’єкти оцінювання, використання яких протягом певного періоду сприяє задоволенню конкретних потреб споживачів;

- взаємодії попиту і пропозиції, згідно з яким ринкова вартість об’єктів оцінювання залежить від попиту, пропозиції та характеру конкуренції між покупцями та продавцями;

- заміщення, згідно з яким ринкова вартість об’єктів оцінювання не може перевищувати найбільш ймовірні витрати на придбання об’єктів еквівалентної корисності;

- очікування, згідно з яким ринкова вартість об’єктів оцінювання залежить від очікуваної величини, тривалості та ймовірності отримання доходів (вигід) за певний період при найбільш ефективному використанні цих об’єктів;

- зміни, згідно з яким ринкова вартість об’єкта оцінювання змінюється у часі та визначається на конкретну дату;

- зовнішнього впливу, згідно з яким ринкова вартість об’єкта оцінювання залежить від зовнішніх факторів, що визначають умови його використання (ринкова інфраструктура, міжнародне і національне законодавство, політика держави в галузі інтелектуальної власності тощо);

- найбільш ефективного використання, згідно з яким ринкова вартість об’єкта оцінювання визначається на основі з найбільш вірогідного, економічно виправданого, фінансово можливого, легітимного використання інтелектуальної власності, що забезпечує максимальний результат. При цьому найефективніше використання інтелектуальної власності не тотожне її поточному використанню.

За сучасних умов не вироблено єдиної методики розрахунку ринкової вартості, що застосовується за будь-яких обставин до всіх об’єктів інтелектуальної власності. На практиці використовуються три основні підходи і тринадцять методів розрахунку вартості об’єктів інтелектуальної власності. Міжнародний досвід підтверджує, що така різноманітність зумовлена специфікою формування та використання об’єктів інтелектуальної власності.

Не існує стандартної методики визначення ціни на технологію, але є значна кількість рецептів, які фахівці в галузі передачі технологій можуть запропонувати вам. Ці рецепти не дають математичної визначеності наукового аналізу. Кожний з них більше належить до мистецтва, ніж до науки.

Розрахунки ринкової вартості об’єкта інтелектуальної власності здійснюються, як правило, одночасно за допомогою кількох методів. Проте для кожного виду інтелектуальної власності застосовується один основний підхід, здатний забезпечити найбільш прийнятне оцінювання. Решта підходів розглядаються як другорядні, призначені для уточнення та перевірки результатів, отриманих з допомогою основного підходу.

Основні підходи до розрахунку ринкової вартості об’єктів інтелектуальної власності.

Витратний (інвестиційний) підхід. Ґрунтується на визначенні фактичних витрат на створення, придбання та використання об’єкта інтелектуальної власності (з урахуванням його зносу). Використання витратного підходу пов’язане з можливістю відновлення або заміщення об’єкта оцінки. При цьому витрати на створення нового об’єкта, аналогічного тому, що оцінюється, включають прямі та непрямі витрати, пов’язані з продукуванням об’єкта інтелектуальної власності та доведенням його до стану, придатного для використання, а також прибуток інвестора (найбільш вірогідну винагороду за інвестування капіталу у створення інтелектуального продукту).

За відсутності в Україні офіційної методики вартісної оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності, накопичено певний практичний досвід у цій сфері.

До основних методів, які використовуються в рамках витратного підходу, відносять:

а) метод фактичних витрат, що ґрунтується на врахуванні фактично здійснених витрат згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за певний період (виявленні всіх фактичних початкових витрат, пов’язаних зі створенням, придбанням, введенням в експлуатацію об’єкта інтелектуальної власності, та їх корекції з урахуванням індексу цін на дату оцінки та коефіцієнта морального старіння). Водночас у разі необхідності здійснюються коригування цих витрат, їх індексація за методом приведених витрат;

б) метод вартості заміщення, згідно з яким вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити за об’єкт, що має аналогічну споживчу вартість, тобто є еквівалентним за варіантами використання;

в) метод відновлювальної вартості, який передбачає визначення вартості об’єкта інтелектуальної власності як суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу (на основі сучасних цін на необхідні ресурси).

Порівняльний підхід. Заснований на визначенні вартості об’єктів інтелектуальної власності шляхом коригування цін аналогів, що згладжує їх відмінності від об’єкта оцінювання.

Застосування цього підходу можливе за наявності даних про вартість зіставних з тим, що оцінюється, об’єктів інтелектуальної власності, наприклад, інформації про умови ліцензійних угод на передачу об’єктів інтелектуальної власності на внутрішньому та світовому ринках.

Найважливішими елементами порівняння, як правило, є фактори, які визначають ринкову вартість об’єкта оцінювання та основні характеристики угод, що склалися на ринку інтелектуальної власності, в тому числі:

- обсяг майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, що оцінюються;

- умови фінансування угод щодо інтелектуальної власності;

- динаміка цін на об’єкти інтелектуальної власності;

- галузь їх використання;

- фізичні, функціональні, технологічні, економічні характеристики цих об’єктів;

- наявність конкурентних пропозицій тощо.

Порівняльний підхід до оцінювання об’єктів інтелектуальної власності реалізується у більшості випадків на основі таких методів:

а) метод порівняльного продажу, що ґрунтується на зіставленні вартості об’єкта оцінювання з вартістю аналогічних об’єктів інтелектуальної власності, які були реалізовані на ринку. У цьому випадку ринкова вартість об’єкта оцінювання визначається ціною, яку згодні заплатити на дату оцінювання типові покупці типовим продавцям інтелектуальної власності за аналогічний (за якістю, призначенням, корисністю) об’єкт з урахуванням необхідних коректив. Таким чином, найважливішими умовами застосування цього методу є доступність достовірної інформації щодо умов продажу об’єктів-аналогів та можливості оцінити вплив характерних особливостей цих об’єктів на їхню ринкову вартість;

б) метод звільнення від роялті (винагороди власнику), що ґрунтується на визначенні вартості об’єктів інтелектуальної власності шляхом додавання майбутніх грошових потоків роялті, приведених із використання ставки дисконтування до поточної вартості. Таким чином, використання цього методу засновано на припущенні, що інтелектуальна власність, яка використовується суб’єк-том господарювання, не є його власністю, відтак частину виручки він сплачує власнику у вигляді роялті. Важливу роль за цих умов відіграють чинники, що впливають на розмір ставок роялті, в тому числі економічна ефективність ліцензії, наявність та обсяг патентного захисту, обсяг прав, що передаються за ліцензією, інжиніринговий супровід, конкурентні пропозиції тощо.

Отже, використання порівняльного підходу можливе за умов доступності достовірної інформації про ціни продажу об’єктів аналогічного призначення та порівняльної корисності, умов відповідних ринкових угод, ступеня впливу особливих характеристик таких об’єктів на їхню вартість тощо. На думку фахівців, відсутність необхідних обсягів даних приводить до того, що доступна інформація про угоди щодо об’єктів інтелектуальної власності використовується при оцінюванні лише як орієнтовна, сигнальна, не впливаючи на остаточну величину ринкової вартості.

Прибутковий (дохідний) підхід. Ґрунтується на ідеї залежності економічної цінності кожного конкретного об’єкта інтелектуальної власності в певний момент від майбутніх доходів, пов’язаних з його використанням. Дохід від використання інтелектуальної власності визначається як різниця між грошовими надходженнями (платежами за надане право використання інтелектуальної власності, наприклад роялті, паушальними платежами) та грошовими виплатами за визначений період.

Застосування прибуткового підходу засноване на визначені:

- розміру прибутку, що асоціюється з активами, які оцінюються;

ставок капіталізації (чи дисконту), які враховують ризик, пов’язаний з дохідністю відповідних об’єктів інтелектуальної власності, та остаточного економічного терміну їх служби.

Крім основних загальновизнаних підходів до оцінювання вартості об’єк-тів інтелектуальної власності, на практиці часто застосовуються більш прості та грубі методи так званого «швидкого» початкового оцінювання, в тому числі:

- метод 25 % від валового прибутку;

- метод 5 % від продажу;

- метод поворотних коштів від продажу тощо.

Так, згідно з правилом 25 % ліцензіар повинен отримав ти роялті в сумі, не менше 25 % від валового прибутку.

Оцінювання вартості конкретного об’єкта інтелектуальної власності залежить від мети оцінювання та врахування переваг, обмежень підходів, що застосовуються. Різноманітність цих підходів пов’язана з неоднорідністю об’єк-тів інтелектуальної власності та багатогранністю форм їх практичного використання.

На практиці, як правило, розрахунки ринкової вартості того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності здійснюються одночасно за допомогою кількох методів. Уточнення мети оцінювання в кожному конкретному випадку дає змогу виокремити найбільш придатну методику. Так, наприклад, за відсутності нових патентів вартість чинних патентів може збільшуватись, так само може зростати вартість відомих торговельних марок, знаків обслуговування тощо. Водночас вплив ринкових факторів характеризується високою мірою невизначеності.

Починаючи з моменту отримання перших прибутків від продажу запатентованого продукту, коли підприємство зацікавлене в монопольному використанні своєї інтелектуальної власності, її оцінювання доцільно здійснювати на основі прибуткового (дохідного) підходу, який уможливлює врахування вартості додаткових активів, інвестиційних ризиків та розмірів ринку.

На стадії насичення ринку доцільно використовувати «швидкі» методи оцінювання роялті, пов’язані з визначенням суми ліцензійних платежів як фіксованої частки доходів ліцензіата. Це зумовлюється зацікавленістю компанії в отриманні додаткового прибутку від продажу ліцензій або її прагненням до стандартизації продукції, пов’язаної з оцінюванням патентних прав на основі ліцензійних платежів за право використовувати цю інтелектуальну власність.

На стадії, коли ще не вичерпався термін дії охоронних документів, однак інтелектуальна власність перестала приносити прибуток і не використовується для комерційних цілей, з метою продажу зацікавленим покупцям її доцільно оцінювати на основі порівняльного підходу, оскільки для відтворення об’єкта оцінювання зацікавлена в ньому компанія витратила б суму, аналогічну витраченій власником.