- •Становлення принципових засад зовнішньополітичного курсу повоєнної Японії.
- •Зовнішньополітичні пріоритети сучасної Японії.
- •Японсько-американські відносини: історія та сучасність.
- •Проблема Курильських островів у зовнішній політиці Японії.
- •Відносини Японії з країнами асеан.
- •Історія радянсько-китайських відносин.
- •Проблема Тайваню у зовнішній політиці кнр.
- •Проблема Тибету в політиці кнр.
- •Китайсько-американські відносини: історія та сучасність.
- •Пріоритетні напрями сучасної зовнішньої політики Корейської Народно-Демократичної Республіки.
- •Ядерна програма кндр та її регіональний і геополітичний виміри.
- •Проблема возз'єднання Кореї та перспективи її розв'язання.
- •Відносини між в’єтнамом і сша: історія та сучасність.
- •Індонезія – регіональний лідер Південно-Східної Азії.
- •Здобуття незалежності Індією та Пакистаном: передумови та наслідки.
- •Кашмірська проблема в індійсько-пакистанських відносинах.
- •Ядерний фактор в індійсько-пакистанських відносинах.
- •Зовнішньополітичні концепції післяреволюційної Ісламської Республіки Іран.
- •Лібералізація політичного життя в Ірані за президентства м. Хатамі.
- •Зовнішня політика Ірану на сучасному етапі.
- •Проблема ядерного озброєння Ірану в сучасній світовій політиці.
- •Зовнішня політика Афганістану після Другої світової війни.
- •Відносини між Афганістаном та срср напередодні та під час війни 1979-1989 рр.
- •Режим талібів.
- •Антитерористична операція в Афганістані 2001 р. І проблема політичної стабільності в державі.
- •29. Зовнішня та внутрішня політика Турецької Республіки за президентства Мустафи Кемаля.
- •30. Курдське питання в політиці Туреччини.
- •31. Проблема єдності Кіпру та перспективи її розв’язання.
- •Євроінтеграційна політика Туреччини.
- •Утворення держави Ізраїль: передумови та наслідки.
- •Зовнішня політика Ізраїлю під час війн з арабськими країнами у 60-70-х роках хх ст.
- •Палестино-ізраїльські відносини у 1980-2000 рр.
- •Палестинська проблема у сучасних міжнародних відносинах.
- •Російсько-сирійські відносини: історія та сучасність.
- •Зовнішня політика Єгипту за президентства г.А. Насера.
- •Зовнішня політика Єгипту за президентства а. Садата.
- •Зовнішня політика Єгипту за президентства х. Мубарака.
- •Повернення Єгипту до Ліги Арабських держав
- •Революція 2011 р. В Єгипті та її політичні наслідки.
- •Реакція на протести[ред. • ред. Код]
30. Курдське питання в політиці Туреччини.
Курдська проблема належить до числа найскладніших міжнародних проблем, що мають національний, регіональний і міжнародний характер, вирішення якої не може бути забезпечене в рамках однієї держави. Конфлікт триває майже чверть століття і вже забрав життя понад 40 тисяч осіб.
Курди - майже 40-мільйонний народ, розпорошений між чотирма країнами (південний схід Туреччини, північ Іраку, захід Ірану та північний схід Сирії). Курди послуговуються курдською мовою і мають свою культуру, яка є відмінною від арабської, іранської чи турецької. На сьогодні вони являються найбільшою у світі етнічною групою, яка не має своєї держави. Усе це сталося у результаті політичної махінації після розпаду Османської імперії по закінченні Першої світової війни.
Курди протягом усього ХХ століття боролися проти урядів Туреччини, Іраку, Ірану і Сирії. Ці чотири країни, що поділили між собою територію Курдистану, подавляли курдську мову, руйнували курдські села і страчували курдських активістів. Так лише протягом 1980-х років Саддам Хусейн знищив десятки тисяч курдів, щоб подавити їхнє повстання.
Таким чином, курдське питання зводиться до протиріччя між високим рівнем самосвідомості курдського народу, що виражається в боротьбі за національне самовизначення і небажанням правлячих кіл країн, що розділили між собою Курдистан, визнати за ним це право.
У даній роботі ми розглянули курдське питання у розрізі Турецької Республіки. Вважаємо, що задля вирішення наявного конфлікту необхідно вводити не лише додаткові об’єкти, а й додаткові суб’єкти політичного протистояння. Тобто самих курдів і курдську територію. Адже, хоч у Туреччині й називають курдів «гірськими турками», це абсолютно не змінює реалій: курди і Курдистан існують якщо не на політичній, то на етногеографічній карті протягом століть. І необхідність врахування інтересів Курдистану, аж до його політичної автономії, було також визнано майже століття тому європейськими державами та світовою спільнотою.
Сьогодні в Стамбулі мешкає більше ніж 3,5 млн. курдів. Всі вони компактно розселенні в районах міста які не мають розвиненої інфраструктури, та де нерідко відсутні елементарні блага цивілізації. Багато хто з них сильно потерпає від матеріальних злиднів, та не можне знайти роботу через свою національну приналежність. Коментуючи газетарям своє життя, але не називаючи прізвищ мешканці курдських районів скаржились на чисельні знущання поліцейських та інших представників влади, про те що їх діти часто не можуть відвідувати звичайну школу де потерпають від нападок однолітків та вчителів, і взагалі їхнє життя є дуже складним із-за чого вони нерідко відчувають себе повністю незахищеними.
Все частіше лунає думка про те, що головним шляхом вирішення «курдської проблеми» є потреба врегулювання соціальних та економічних проблем, забезпечення роботою цієї великої спільноти, а також просвітництво та максимальна інтеграція в її турецьке суспільство.
Тому реальне, з усіх боків, і єдине рішення, яке відповідатиме як всебічним інтересам, так і історичній справедливості, — це надання Курдистану максимальної автономії і надання можливості курдам проводити принаймні культурну й територіальну політику власними силами.
Тільки такий шлях дає можливість, навіть суто технічну, влитися Туреччині до лав об’єднаної Європи. Адже врегулювання внутрішніх етнічних конфліктів — а цей конфлікт, мабуть, є найбільшим на сьогодні не лише на Близькому Сході, а й, можливо, у світі — стає вкрай необхідною, якщо не найважливішою умовою вступу до Європейського Союзу. І сьогоднішня політика турецької влади, яка враховує лише оперативні моменти внутрішнього життя, тобто розбіжності в суспільстві між політичними партіями у питанні ісламізації та ролі військових у цій країні, здатна відвернути увагу турецької і світової спільноти на певні роки, але рано чи пізно цю гостру проблему все одно вирішувати доведеться.
