26. Відносини між Афганістаном та срср напередодні та під час війни 1979-1989 рр.

27 квітня 1978 в країні за підтримки армії було здійснено новий державний переворот, який отримав назву Квітневої революції. Місце вбитого президента Мухаммеда Дауда зайняв лідер Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА) Нур М. Таракі. ³⁹

Першими указами нового керівництва країни була проголошена Демократична Республіка Афганістан (ДРА), оприлюднена програма з подолання відсталості та ліквідації феодальних пережитків, узятий курс на зближення з соціалістичними країнами і в першу чергу з СРСР. До цього часу в країні перебувало вже більше 2.000 радянських радників і фахівців (за західними джерелами - 5.000), а число афганських офіцерів, які пройшли підготовку у військових училищах та академіях СРСР, перевищило 3.000 чоловік. Загальна сума кредитів (з 1954 по 1978 р.) досягала 1,2 млрд. доларів (за іншими даними, 1,3 млрд. дол). Для порівняння зазначимо, що американські субсидії до 1978 року не перевищували 470 млн. доларів. ⁴²

У грудні 1978 р. між СРСР і Демократичною Республікою Афганістан (ДРА) було укладено Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво. Стаття 4 цього Договору свідчила: «Високі Договірні Сторони, діючи в традиціях дружби та добросусідства, а також Статуту ООН, будуть консультуватися і за згодою обох сторін приймати відповідні заходи з метою забезпечення безпеки, незалежності та територіальної цілісності обох сторін». ⁴³

Спираючись на цю статтю Договору, афганське керівництво в 1979 році звернувся до Радянського Союзу з проханням надати допомогу в захисті завоювань Квітневої революції і ввести в країну радянські війська. Це було пов'язано з різким погіршенням обстановки в країні і розширенням збройної боротьби урядових військ і формуваннями опозиції. Але з чим були пов'язані ці процеси?

Однак події в Афганістані стали розвиватися в іншому руслі. У практичній діяльності НДПА і уряд допускали поспішні кроки і зайвий радикалізм, негативно впливали на розвиток обстановки в країні. При проведенні в цілому прогресивних реформ не враховувалися багатовікові традиції, роль і значення ісламу в житті народу, рівень суспільного розвитку. Помилки нової влади викликали приховане, а потім і відкритий опір населення. Збройні виступи проти заходів центральної влади відзначалися вже з червня 1978 р., але керівництво НДПА порахувало, що зможе легко впоратися з осередками опору силою.

Радянське командування в умовах набирав в Афганістані силу повстанського руху в березні 1979 р. з метою залякування лідерів повстанців на радянсько-афганському кордоні зосередило дві радянські дивізії. Надалі це угрупування було значно посилено, однак партизанська війна в Афганістані набувала все більш широкого розмаху. ⁴⁸

У підсумку протягом літа 1979 антиурядові виступи охопили більшу частину сільських районів країни і переросли у громадянську війну. Ускладнювало обстановку і активне втручання іноземних держав і організацій у внутрішні справи країни.Всебічну допомогу НДПА і уряду ДРА надавали СРСР та інші соціалістичні країни. Постачання зброї, боєприпасів та іншихматеріальних засобів силам опозиції здійснювали країни НАТО, ісламські держави і Китай. На території Пакистану та Ірану були створені навчальні центри, в яких проходили військову підготовку бойовики загонів опозиції.

Керівництво ДРА розглядало підтримку опозиції третіми країнами як їх участь у війні проти Афганістану і після Гератського заколоту почало звертатися до СРСР з проханнями про надання безпосередньої військової допомоги.

У вересні 1979 р. голова Ради міністрів Афганістану X. Амін, усунувши від влади Н.М. Таракі (а в жовтні Н. М. Таракі був убитий), зосередив у своїх руках всі ключові пости держави. Це спричинило ще більше посилення терору і репресій, зростання невдоволення серед населення та активізацію опозиційного руху. Так чи інакше, але зміна керівництва лише розпалила і без того вибухонебезпечну ситуацію в країні. Авторитет нової влади був з перших днів підірваний масовими арештами, розстрілами неугодних, поспішними, що не відповідають національним традиціям реформами, стратами мусульманських богословів.Торкнулися репресії і афганських збройних сил. Чисельність багатьох з'єднань армії в 1979 році скоротилася в три-чотири рази, а чисельність офіцерів - приблизно в 10 разів.

Підсумок: до кінця 1979 р. обстановка в країні різко ускладнилася, нависла загроза падіння лівого режиму, що могло призвести до зростання впливу країн Заходу у південних кордонів СРСР, а також до перенесення збройної боротьби на територію його середньоазіатських республік.

А Х. Амін особисто звертався до Генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєву 7 разів з проханням про введення військ. Проте радянське керівництво коливалося.

Тим самим, вже одну причину введення радянських військ ми бачимо - допомога прорадянському уряду Афганістану в боротьбі з ісламською опозицією.

Але це не найголовніша причина. Набагато важливішою була інша - небезпека перенесення ісламської опозицією збройної боротьби на територію середньоазіатських республік СРСР. І ця причина не вигадана радянською пропагандою, маса фактів говорить, що ця небезпека була більш ніж реальною і подальша історія тому доказ.