10. Загальна характеристика злочинності на сучасному етапі.

Стан злочинності й динаміка її зростання в нашій країні за значний проміжок часу (нами вивчені періоди в 5, 10, 15, 20–30, 35 років) свідчать про тенденції кількісної, змістовної й особливо якісної її зміни.

Лише за десятиріччя – з 1973 року по 1983 рік – кількість зареєстрованих злочинних проявів у всіх напрямах роботи органів внутрішніх справ зросла удвічі [1] і характеризується нестійкими, циклічними показниками, що підтверджується значним погіршенням криміногенної обстановки та стимулюється передкризовими проявами, елементами соціальної корозії (якими стали зростання пияцтва, поширення наркоманії, активізація організованої й професійної злочинності).

Лише в 1986 і 1987 уперше за тривалий час було відзначено скорочення загальної кількості зареєстрованих злочинів – відповідно на 4,6 % і 9,5 %, зокрема тяжких видів злочинів – на 15,5 % і 14,6 %.

Кількісні показники періодично змінюються та загалом не мають тенденції до благополучного зниження злочинності – ґрунтовного й незворотного, оскільки після кожного незначного зниження спостерігається її значний ріст.

З кінця 80-х років злочинність у гірших її проявах змінюється внутрішньозмістовно («перебудовується»), і тому скоєні злочини залишаються «невидимими» для правоохоронних органів, поки вони не розпізнають нових форм і методів вчинення тих же злочинів, але більш кваліфікованих і професійних або скоєних «новачками», які діяли нетрадиційно. Для того щоб зробити висновок про зниження злочинності, не слід брати до уваги тимчасові покажчики або статистичні дані, які можуть відображати й відображають лише нестійке й періодичне її зниження – такі тенденції повинні підтверджуватися роками, основними критеріями має бути стійке покращення громадського правопорядку тощо. Крім того, вони повинні підкріплятися дійсним покращенням та удосконаленням форм і методів боротьби зі злочинністю.

У 1988 було відмічене зростання зареєстрованих злочинів на 3,8 % (усього тоді в пострадянському СРСР було зареєстровано 1 867 223 злочини).

У 1989 році порівняно з 1983 загальна кількість злочинів зросла вже на 31,8 % (усього 2 461 692 злочину), зокрема тяжких – на 42,3 % [4]. Т.ч., у 1989 злочинність досягла найвищого рівня – за період з 1973. У структурі злочинності переважали корисливі й корисливо-насильницькі злочини, частка яких від загальної кількості зареєстрованих по лінії кримінального розшуку становила 76,3 %.

Однак рівень злочинності в Україні виглядає більш благополучно порівняно з розвинутими країнами світу і навіть із сусідами – країнами СНГ.

Наприклад, за станом на 1 січня 1994 індекс злочинності на 100 тисяч населення України становив 1033 злочини, тоді як, наприклад, у Росії – 1856,5.

Криміногенна ситуація в Україні відчутно загострилась останніми роками.

Якщо за 1992 середньорічний приріст злочинності становив не набагато більше 4 %, то за останні 5 років він перевищив 17 %.

З 1989 по 1993 р. кількість виявлених злочинів збільшилася з 369,8 тис. до 539,3 тис., або на 45,8 %.

Зазначені тенденції зростання періодично перериваються незначними зниженнями як за окремими видами злочинів, так і загальної їхньої кількості.

Якщо брати останні 5 років 19990-х, то кількість загальнокримінальних злочинів збільшилась на 25 %, тоді як групова злочинність зросла вдвоє. У 1995 загальна кількість злочинів збільшилась майже до 642 тис., із них загальнокримінальні складали більше 531 тис. (більше ніж в 1992 майже на 47 тис.), зокрема 243 тис. тяжких злочинів.

Станом на 2002 зростала кількість злочинів, скоєних із використанням вогнепальної зброї.

Якщо в 1992 їх було зареєстровано 666, в 1993 – 867, у 1994 – 1096, і хоча цей показник у 1995 знизився на 120 випадків (усього 976), а у 1996 він залишився майже на тому ж рівні – 983, зате у 1997 підскочив до 1470, у 1998 до 1502, а у 2002 зупинився на відзнаці 1845. У 2003 році, за даними МВС України, на 4 серпня 2003 тільки по місту Києву було зареєстровано 127 збройних розбійних нападів на жителів міста Києва.

Такому зростанню сприяло незаконне поширення предметів озброєння на території не тільки України, але і всіх країн СНГ, що свідчило на той час про цілеспрямованість цього явища, в чому відчувалось чітке керівництво. А це, у свою чергу, свідчило про глибоко законспіровану торгівлю предметами озброєння з далекосяжними планами - злочинність не тільки озброюється, вона уже хоче керувати процесами, які відбуваються в нашій країні.

Ця небезпечна тенденція ускладнює криміногенну обстановку тим, що починаючи з 2003 різко знизились показники, які відображали існуючі у суспільстві об’єктивні данні – тобто злочини, що постійно тримались під контролем правоохоронних органів, перестали бути підконтрольними і їхнє виявлення поступово знизилось і переросло у латентну злочинність. Боротьба з деякими злочинами проти громадської безпеки правоохоронними органами фактично не ведеться.

Ця тенденція суттєво ускладнює криміногенну обстановку в державі і перетворює її у напружену, що породжує відчуття небезпеки, страху й незахищеності громадян України, в результаті активізації раніше судимих осіб.

Змістовні зміни злочинності в Україні виявляються в подальшому розвитку соціально обумовлених негативних змін у характеристиці осіб, які скоюють злочини.

Якщо до 2003 майже кожний третій з виявлених злочинців не мав постійного джерела існування й отримання прибутку, то з 2003 по 2007 цей показник змінився з точністю до навпаки – тільки майже кожний третій з виявлених злочинців має постійне джерело існування й отримання прибутку.

До 2003 кожний десятий був безробітним. У 2007 – кожний третій.

Якщо до 1999 раніше судимі особи не могли працевлаштуватися, то зараз більшість із них не хочуть працювати. Причиною цьому малі заробітні плати за виконану роботу. Труднощі не тільки ускладнили хід ресоціалізації осіб, які звільнились з місць позбавлення волі, але і сприяли прискоренню процесу консолідації кримінального світу, відродженню його минулих традицій і традиційних структур, зростанню професійності злочинців. Кожний четвертий з осіб, які скоїли злочини – рецидивіст.

Останнім часом збільшилася частка насильницьких злочинів із корисливою мотивацією.

Фактично кожний 10-ий, а в деяких випадках і 9-ий мав судимість за вчинення злочинів проти власності й особливо за скоєння злочинів проти громадської безпеки та здоров’я населення. Правда, цей показник значно нижчий у злочинах проти екологічної безпеки і має за останні 5 років таке спввідношення, як – 1 проти 21, 22.

Небезпечною є тенденція непередбачуваної криміналізації осіб.

Якщо до 2002 серед затриманих за скоєння корисливо-насильницьких злочинів були лише одиниці, які були раніше судимими, то починаючи з 2003 і по 2007 серед затриманих за скоєння корисливо-насильницьких злочинів майже кожний 8-ий раніше судимий. Переважна ж більшість – це ті, хто скоїв злочин уперше (всього – за злочини проти безпеки довкілля засуджено близько 60 %, проти громадської безпеки близько 80 % і проти здоров’я населення близько 70 %), раніше вчинили злочин і були звільненні від покарання, а також раніше звільненні від покарання і незважаючи на це, здійснювали свій злочинний намір свідомо, із попередньо поставленою метою.

Із 243 тис. тяжких злочинів, зареєстрованих в 1995, а у 2002 259 тисяч, відсоток розкриття злочинів зріс порівняно з попередніми роками на 5%, але незалежно від того, нерозкритими залишалися більше половини.

А з 2003 по 2007 за рахунок збільшення загальної кількості тяжких злочинів, кількість нерозкритих злочинів також зросла.

Це означає, що з кожного 2-го такого злочину (вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, які викликали смерть потерпілого, розбійні напади, вимагання тощо) особи, які його вчинили, залишаються непокараними.

Викликає занепокоєння інтенсивне зростання жіночої злочинності, а також особливо тяжких злочинів.

Але зазначена цифра стосується усіх категорій злочинів, що вчиняються в Україні за рік. Ця цифра має інший, але неутішний характер і особливо у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їхніх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення.

Аналіз статистичних даних свідчить, що умисні вбивства в Україні, яким передують дії, пов’язані з незаконним поводженням або володінням предметами озброєння, бойовими припасами, незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин тощо зростають із року в рік.

Так, якщо у 1972 було зареєстровано 1 577 вбивств, то через 20 років цей показник досяг цифри 3 679, а в 2000 збільшився на 355 і став на позначці 4 034 вбивств.

Таке збільшення кількості вбивств свідчить про наявність вкрай негативних тенденцій у сфері суспільних відносин.

До того ж зареєстровані вбивства іще далеко не відображають дійсної картини та умов і причин зростання кількості насильницького позбавлення людей життя. Лише з 2000 було не упізнано близько 10 000 трупів людей, а скільки з них загинуло від убивств, так нікому і не відомо.

Недосконалість системи звітності (статистичних даних) правоохоронних органів теж суттєво впливає на виявлення причин та умов цих явищ. Наприклад, при реєстрації вбивств не вимагається реєструвати потерпілих. Саме тому в статистичних даних цей показник взагалі відсутній, а це означає, що фактично над цими питаннями правоохоронні та судові органи не працюють.

Окрім того, кожне зареєстроване вбивство реєструється як одна кримінальна справа, а факт вбивства декількох осіб, практично залишається поза статистичними даними, тому у кращому випадку такі події зазначаються як убивство двох і більше осіб.

Залишається тривожною тенденція збільшення кількості насильницьких злочинів, що скоюються особами, які мають психічні відхилення, але не виключають дієздатності. У більшості випадків ці злочини пов’язані з інтенсивними процесами алкоголізації й наркотизації населення. Кожний третій-четвертий убивця має ті чи інші психічні відхилення (аномалії).

Не зменшуються злочини, які скоюються на сексуальному ґрунті.

Зокрема збільшується інтенсивність умисних убивств, пов’язаних із зґвалтуванням. Ці злочини особливо небезпечні. Багато з них скоюються з використанням холодної зброї й інших предметів, які не є холодною зброєю, з особливою зухвалістю й жорстокістю. Нерідкі випадки скоєння таких злочинних діянь садистами.

На сьогодні у країні прогресує наркоманія, вона охопила всю територію України, особливо її південну частину. Ін’єкційні наркомани становлять уже 80 % ВІЛ-інфікованих.

Рівень злочинності, пов’язаної з обігом нарко­тиків, становить понад 80 випадків на 100 тис. жителів України і сягає 42 тис. злочинів, що більше, ніж в усьому СРСР наприкінці 80-х років. Це кож­ний 10-ий злочин по лінії кримінального розшуку.

На ґрунті наркоманії вчиняється велика кількість різних злочинів. Наркоманами та особами в стані наркотичного сп’яніння вчине­но злочинів: у 1992 – 2 тис., у 1993 – 6 тис. (втричі більше), у 1994 – 7,6 тис. (+25,9 %), у 1995 – 11 тис. (+44,6 %), 1996 – 16,3 тис. (+47,2 %). Отже, з 1992 по 1996 кількість злочинів, вчинених зазначе­ними особами, зросла у 8 разів.

Найбільш поширеним видом злочинів у цій сфері є незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів.

Боротьбу з незаконним обі­гом наркотичних засобів не можна визнати успішною. По суті, боротьба ведеться із споживачами наркотиків – переважно хворими на наркоманію, наркоділки ж майже не викриваються. Є над чим замислитись адміністрації виправно-трудових установ - 17 % опитаних наркоманів вперше вжили наркотичний засіб у місцях позбавлення волі.

Також для незаконного обігу наркотиків є характерними міжнародні злочинні зв’язки.

Практично жоден особливо тяжкий злочин не скоюється без застосування або використання вогнепальної та холодної зброї, вибухових речовин і вибухових пристроїв.

За станом на 1 січня 1993 у розшуку офіційно знаходилось 3 004 одиниці вогнепальної зброї; 1994 – 3 351; 1995 – близько 3 760; 1996 – більше 4 000 одиниць вогнепальної зброї, і більше 10 тисяч – при перевірці оперативних даних, а в 2002 майже 22 тисячі.

У 2008 цей показник змінився у сторону збільшення і дорівнює більше ніж 40 тисяч одиниць, і не тільки вогнепальної зброї, а й бойових припасів та вибухових речовин.

Боротьба з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами органами внутрішніх справ взагалі не ведеться.

Організована злочинність, що існує зараз в Україні, поділяється на 2 форми: загальнокримінальну й господарсько-економічну.

Кожна з них пов’язана з кримінальною професійністю й являє собою найвищу форму її розвитку.

Професійна злочинність, маючи високий ступінь громадської небезпеки, як форма соціальної патології, прогресує у своїй кримінальній діяльності і є постійним заняттям і основним джерелом існування осіб, які нею займаються. Переважну більшість їх складають злочинці-професіонали. Серед осіб, які займаються рекетом, грабежем, розбоєм, професіоналом є кожний третій.

На сьогодні в Україні близько 300 тисяч професійних злочинців. Кожна злочинна професія має свої підвиди, і таких «кваліфікацій» – сотні.

Відзначається різке збільшення кількості бандитських формувань, організованих груп, які займаються розбоєм і скоюють небезпечні озброєні корисливо-насильницькі посягання.

Відбувається поширення професійної й організованої злочинності: кримінальний терор, шантаж, рекет, корупція йдуть від представників вищих ешелонів влади, державного апарату й ін. А це, у свою чергу, призводить до політизації злочинності.

Законспіровані представники її, спираючись на незаконно здобуті гроші (а якщо потрібно – то і, використовуючи зброю), намагаються проникнути до ВРУ й інших державних органів.

Останнім часом спостерігається тенденція зрощування загально-кримінальної і «біло-воротничкової» злочинності з кримінальними елементами, у т.ч. з професійними злочинцями.

Лідери загально-кримінальної організованої злочинності з великим прибутком для себе вкладають кошти в «тіньову» економіку. Боротьба з нею на сьогоднішній день недостатньо ефективна. Удари, які періодично завдає їй держава з допомогою правоохоронних органів, відчуває лише перша шеренга, а «мозковий центр», як правило, залишається незайманим, до кримінальної відповідальності притягуються лише другорядні ланки великого ланцюга, що легко замінюються іншими.

«Тіньова» економіка крокує в ногу з корупцією, оскільки для її існування необхідні «високі покровителі» із державних структур влади й управління, які б покривали діяльність «тіньовиків». По суті йдеться про політизацію корупції.

Між загально-кримінальною злочинністю й економічною організованою злочинністю у переважній її більшості відбувся політико-тіньовий альянс, вони об’єднувались та об’єднуються в нових умовах у кримінально-професійні організації. Це надало їм додаткову можливість стати «п’ятою владою» у ряді держав. Уживані заходи щодо наступу на «п’яту владу» далеко не всюди приносять бажані результати. Вона знаходить все нові, більш вишукані форми й методи свого існування, розширює сфери впливу на всі структури влади й суспільства, намагається обмежити можливості держави щодо регулювання суспільно-економічних процесів.

Злочинні організації розв’язали таємну боротьбу за контроль над банками, що дає їм змогу «відмивати» величезні кошти, контролювати цілі сфери та галузі виробництва, проникати у структури влади тощо.

Так, з 2003 багаточисленні рейдерські напади на підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, отримали системний та цілеспрямований характер. Правоохоронні органи, як виявилось, фактично не були готові до такого стрімкого й зухвалого розвитку подій. Неоспорюваним у такому випадку є той факт, що за справу взялись «досвідчені і перевірені роками спеціалісти злочинного світу», які в більшості випадків «виходять сухими із води».