73. Співвідношення соціального і біологічного в особистості злочинця.

На зорі розвитку кримінології вчені бачили у злочинцеві тип особистості, яка як би випадає з людської популяції.

Причому, одні бачили в злочинців людей, відзначених печаткою Каїна, в повній відповідності з поширеними теологічними концепціями.

Інші, спостерігаючи жорстокість багатьох злочинців або прихильність їх до заняття конкретним злочинним промислом, наприклад крадіжками, стали шукати причини цього в біологічні особливості людей. Таке уявлення, яке почалось зі вчень френологів і отримало закінчений вигляд в теоріях Ломброзо та його послідовників, протягом тривалого часу було поширеним.

Треті конструювали специфічні соціальні типи злочинців, відкидаючи біологічний підхід.

Четверті шукали компроміс між соціологічним і біологічним підходом до особистості.

Теорія природжених злочинців або схильності людини до злочинів лягла в основу расистських і близьких до них теорій, породила свавілля і беззаконня в практиці.

Поглиблене вивчення проблеми привело багатьох вчених до того, що поняття «особистість злочинця» було поставлено під сумнів і висловлена ідея про те, щоб відмовитися від неї, замінивши більш розлогим, але більш точним поняттям особистості людей, які вчиняють злочини. Американські кримінологи, наприклад, говорять про те, що кожен американець хоч раз в житті, але скоїв злочин. Як же бути в такому випадку з поняттям «особистість злочинця»?

Коли френологи, а потім Ломброзо розробляли біологічний тип злочинця, вимірюючи його антропологічні параметри, вони виходили з того, що злочинців треба шукати в «низах» суспільства і що вони «відзначені природою» - вінценосних вбивць і насильників вони не обміряли.

Як і ті, хто стояв на позиціях, що злочинець - соціальний тип, а не біологічний. У той же час вони шукали ці соціальні типи в певних верствах суспільства, що стоять на нижчих щаблях соціальної драбини.

І ті, і інші досягли успіху в доказах своєї правоти з тією лише різницею, що біологізатори говорили про злочинність самої людської особистості, а соціологізатори були набагато гуманніше по відношенню до людини і «суворіше» до суспільства, що штовхає людей на злочин.

Чим далі й глибше йшли дослідження як самої злочинності, так і тих, хто скоює злочин, тим більше у вчених було підстав для відмови від прихильності жорстким залежностям і жорстким формулами типу «особистість злочинця». Це поняття ставало все більш широким і невизначеним.

Якщо спочатку про «особистість злочинця», що знаходився на верхніх щаблях суспільної драбини, не говорилося (у всякому разі в наукових класифікаціях), то в міру поглиблення досліджень з'явилася теорія про злочинців «в білих комірцях», що в загальному-то підточила справедливість колишніх теорій про заздалегідь заданих соціальних типах злочинців, тим більше біологічних.

Вчені неначе змагалися в прагненні забути чудове спостереження О. Бальзака про те, що за кожним нажитим станом варто злочин. Нарешті, якщо виходити з того, що злочинність - соціально-правове явище, то слід пам'ятати, що поняття злочинності мінливе. Те, що сьогодні законодавець вважає злочином, завтра їм може не бути. І навпаки. Що ж, в цьому випадку «особистість злочинця» зникне або з'явиться? У підручнику термін «особистість злочинця» буде вживатися, але сказане в цьому розділі треба запам'ятати і мати на увазі, перш за все тому, що розуміння злочинності стає глибше.

Насправді, будучи істотою соціальною, людина наділена біологічними особливостями, які роблять особистість такою, яка вона є, фізично здоровим чи з якимись дефектами. Фізіологічний стан людини робить його здатним до сприйняття соціальної програми, бо, народившись біологічною істотою, особистістю він стає, сприймаючи соціальну програму.

Людина психічно хвора до такого сприйняття нездатний. Вона не може бути «особистістю злочинця», як вважало в порівняно недавньому минулому чимале число вчених, особливо медиків. Тому такі особи роблять суспільно небезпечні діяння, але не злочин. Плутати хворобу зі злочинністю можна було лише на ранніх стадіях вивчення злочинності та розвитку кримінології.

Біологічні особливості людини - та база, ті умови, які сприяють сприйняттю людиною соціальних програм, але не причини його злочинної поведінки. При цьому треба мати на увазі, що, навіть «зібравшись разом», біологічні чинники не роблять явище соціальним, бо вони лежать у різних площинах реальному житті.

Принциповий для правильного розуміння співвідношення соціального і біологічного в людині - той факт, що біологічні особливості впливають на тип поведінки людини (холерик в однаковій життєвій ситуації вчинить інакше, ніж флегматик чи сангвінік, а ті, у свою чергу, інакше, ніж холерик, але в цілому їх вчинки диктуються ще й ступенем соціальної вихованості), не будучи причинами його поведінки, в тому числі преступного.