65. Проблеми визначення ціни злочинності.

Ціна злочинності - дає уявлення про обсяг і характер прямого і непрямого збитку, який завдає злочинність суспільству:

1. Прямі зби­тки майнового (матеріального) характеру (обчислюються у грошовому виразі):

- кількість летальних наслідків;

- настання інва­лідності потерпілих;

- виплати їм за лікарняними листками;

- додаткові витрати на їх лікування.

2. Непрямі збитки від злочинності:

- кошти, що витрачаються державою на боротьбу зі злочинністю;

- вар­тісний вираз її негативних соціальних наслідків - дезорганізація сім'ї, зниження продуктивності праці, додаткове навантаження на інститути соціалізації і ресоціалізації тощо.

На жаль, методика повного виміру реальної ціни злочинності поки що розроблена недостатньо.

Водночас, такі показники, безумовно, є конче необхідними.

66. Психологічні причини злочинності і їх місце в системі причин злочинності.

Інтерес до проблеми злочинності і злочинної поведінки людини виник в глибокій старовині. Ще у творах давньогрецьких мислителів можна зустріти спроби пояснення, що відхиляється і причин злочинності. За минулі століття склалися різні уявлення на цю проблему. У створюваних теоріях і концепціях вчені (філософи, лікарі, психологи, біологи та ін.) намагалися визначити вплив біологічних і соціальних факторів на поведінку людей.

Серед різноманітних напрямків, за якими йшов розвиток кримінологічних теорій можна виділити 2 основних:

1. Біопсихологічні теорії злочинності.

2. Соціологічні теорії злочинності.

Для багатьох дослідників основою аналізу проблем злочинності (особливо індивідуального поведінки) залишаються біопсихологічні теорії, але переважна більшість кримінологів шукають джерела злочинності в соціальних умовах.

Концептуальна база такого роду пояснень - кримінологічні або скоріше соціально-психологічні теорії.

Центральне поняття соціально-психологічних теорій злочинності - соціалізація, метою якої служить адаптація та вживання індивіда в прийняті в суспільстві норми поведінки.

Теорія соціального навчання

Злочинцем може стати будь-яка людина. Природжених злочинців не буває. Успадкувати можна лише здатність до навчання. Ця «схильність» дозволяє засвоювати будь-які мислимі форми поведінки - як соціально прийнятні так і девіантні, делінквентні й злочинні.

Першим, хто висунув цю теорію було Габріель Тард - він запропонував такі основні закономірності наслідувального навчання:

1. Легше і краще всього переймають поведінку один одного індивіди, що знаходяться в тісному контакті.

2. Наслідування широко поширене в суспільстві, пронизує його від самих верхніх шарів до найнижчих: молоді люди наслідують дорослих, бідняки багатим і т.д. Злочинність молоді, людей похилого віку та людей з низьким статусом заснована на прагненні стати врівень з дорослими, відповідно багатими і привілейованими.

3. Старе поведінка людини при цьому перекривається новим, яке може або посилити старе, або цілком замінити його. Але при цьому старе поведінка являє собою перехід до нового.

Стосовно до навколишнього середовища люди використовують 3 основні системи реагування: рефлекси, інстинкти і засвоєні реакції.

Навчання (засвоєння) - найважливіша система реагування в процесі адаптованого поведінки людини.

Її особистісний розвиток починається з моменту запліднення яйцеклітини. При цьому активно взаємодіють генетичні компоненти обох батьків. Після народження в справу вступає соціальне середовище (вже тут новонароджені відрізняються один від одного - одні багато сплять, інші багато кричать і т.д.).

За тілесним народженням людини слідує духовно-соціальне становлення, тобто людина вчиться бути людиною.

Вчені пропонують 3 різних підходи до навчання нормам поведінки, які взаємодіють один з одним:

1. Виробляється класичний умовний рефлекс, відкритий Іваном Павловим. У цьому процесі один подразник підміняється іншим.

На основі цього положення була розроблена теорія, за якою злочинне, антисоціальна поведінка є «природною» і підсилює себе в тому випадку, якщо вона приносить безпосереднє задоволення особистості, яка веде себе певним чином (за один і той же вчинок дитина карається батьками кожен раз, після чого він починає відчувати біль вже при думці про скоєння такого вчинку. Цей страх і «біль» (рефлекторна свідомість) якраз і будуть утримувати його від правопорушення.

По суті, ця теорія є біосоціальною, а за змістом психопаталогічною.

2. Вироблення інструментальних умовних рефлексів (біхейвіористичний напрямок), тобто людина вчиться на своїх успіхах і невдачах з допомогою заохочень і покарань (отримує позитивне чи негативне підкріплення).

3. Соціальна теорія навчання - розглядає навчання людини як активний, пізнавальний, керований духовний процес переробки досвіду і знань.

Людське поведінка - не автоматичне, рефлекторне реагування: в його основі лежить активний процес, в якому вирішальну роль належить мотивації, чуттєвому сприйняттю і складним розумовим процесам.

Не кожна людина бачила у своєму житті тяжкий злочин, але читала про них, бачила на сцені театру, в художньому чи документальному фільмі; тісне спілкування із засудженими до позбавлення волі також є можливим не для кожного, але уявне «знайомство» з цією категорією громадян має кожен . Але наскільки це подобатися або не подобається - визначає для себе кожен.

Представниками теорії навчання проведені численні дослідження, що підтверджують важливість навчання за допомогою спостереження дітей за батьками (наприклад, у придбанні та модифікації ними агресивної поведінки, в статево-рольовому розвитку, формуванні навичок спілкування, формування самоефективності як найважливішої складової особистісного зростання).

Теорія диференціальної асоціації

Одна з найвідоміших у світовій кримінології (Кліффорд Шоу, Едвін Сатерленд, Дональд Крессі).

Вихідний пункт теорії - диференціація суспільства, або таке становище, коли частина суспільства організована на основі цінностей, які передбачають дотримання закону, а частина на основі злочинних «цінностей».

Як наслідок диференціальної організації суспільства виникає конфлікт культур з приводу ставлення до норм права.

Злочинна культура - настільки ж реальна, як і культура згоди з законом, і поширена значно ширше, ніж зазвичай думають. Вона охоплює не тільки хуліганів з нетрів або професійних злочинців. Ув'язнені часто стверджують і, безсумнівно вірять, що вони не гірші, ніж більшість людей поза тюремними стінами. Найтемніші справи бізнесменів та осіб вільних професій можуть інтерпретуватися як такі, що відповідають букві законів, але у своїй логіці, в своїх наслідках можуть бути ідентичними злочинній поведінці, що призводить до тюремного ув'язнення.

Існування конфлікту культур - обов'язкова умова диференційованих зв'язків або процесу, в результаті якого справа доходить до конкретного злочину, тому що диференційовані зв'язки означають контакт між злочинними і незлочинними зразками поведінки, внаслідок чого за допомогою навчання відбувається засвоєння цих зразків.

Засвоєння як злочинних, так і незлочинних зразків поведінки відбувається під час взаємодії з іншими людьми, в процесі комунікації. Подібна комунікація може мати словесний характер, а може здійснюватися без слів.

Дуже важливими є первинні групи (сім'я, ровесники, сусіди) у зв'язку з близькістю і сталістю контактів між їх членами. Засоби масової комунікації та інші групи грають у процесі передачі і засвоєння злочинних зразків другорядну роль.

У ході взаємодії люди зустрічаються з певними ситуаціями, які сприяють, або не сприяють порушенню закону. Це визначення міститься в злочинних та неприступних зразках поведінки. У разі переважання визначень зразків, що сприяють порушенню закону, формується установка на непокору праву, що призводить до скоєння злочинів.

Важливу роль в цьому переважання відіграють також тривалість, частота і пріоритет зв'язку з даною категорією зразків (наприклад, часті, але лише поверхневі контакти з зразками злочинної поведінки можуть не створювати зазначеного переважання).

Схема процесу криміналізації передбачає постійний взаємовплив: контакти із зразками злочинної поведінки і контакти із зразками незлочинної поведінки, а не тільки з одним з двох видів зразків.

Основні постулати теорії диференціальної асоціації :

1. Злочинній поведінці вчаться, а не успадковують.

2. Злочинне поведінка засвоюється в ході взаємодії з іншими людьми в процесі спілкування.

3. Найважливіша частина навчання кримінальній поведінці відбувається в групах, що пов'язують своїх членів тісними особистими відносинами. Неособові засоби комунікації (теле-, кіно-і відеофільми, газети і журнали) відіграють у процесі засвоєння кримінальної поведінки не настільки важливу роль.

4. Оволодіння кримінальною поведінкою включає в себе вивчення способів вчинення злочинів, які бувають і складними, і простими, а також специфічних мотивів, потягів, виправдань і установок.

5. Розглядаючи закон в позитивному і негативному світлі, злочинці засвоюють особливу спрямованість мотивів і потягів.

В одному суспільстві індивідуум контактує з людьми, які одностайно відносяться до норм закону, як до неухильно виконуваних правил життя, а в іншому - опиняються в оточенні людей, які в своїх оцінках віддають перевагу порушення законів.

6. Людина стає злочинцем, коли засвоювані нею визначення, що сприяють злочинності, переважають у його свідомості зразки законослухняної поведінки.

7. Засвоєння злочинної поведінки не обмежене лише процесом імітації, наслідування.

8. Хоча злочинність - це вираження загальних потреб та цінностей, пояснювати її тільки цими потребами і цінностями не можна, бо й незлочинна поведінка також є вираженням тих же самих потреб і цінностей.

З цієї теорії (диференційованої асоціації) Крессі зробив такі висновки:

1. Необхідно суттєво поліпшити практику і умови виховання в сім'ї, школі, професійному колективі і групах спільного проведення дозвілля.

2. Не можна разом містити вперше засуджених спільно з рецидивістами.

3. Групи ресоціалізації потрібно організовувати за принципом «щоб когось в чомусь переконати, потрібно переконатися в цьому самому».

4. Можна створити і зберігати суспільство, позбавлене злочинності, завдяки системі заохочень.

Т.ч., в основі соціально-психологічних теорій (теорія соціального навчання і теорія диференційовано асоціації) лежить соціологічний підхід, тобто прихильники даного підходу бачать витоки злочинності не у вроджених антропологічних властивості людини, не у вроджених підсвідомих конфліктах особистості та її неусвідомлених інстинктивних спонукань і схильностях, а у впливі середовища, що оточує людину.

Відповідно до думки прихильників теорії навчання, соціальна поведінка особистості, в т.ч. і злочинна, формується шляхом спостереження за поведінкою інших або на підставі їх прикладу (навчання). Саме в ході спостереження особистість навчається імітувати поведінку і моделювати себе з обраної моделі.

Теорія диференційованої асоціації бачить джерело злочинної поведінки в диференціації суспільства та існування в ньому різних культур і цінностей.