57. Поняття та предмет кримінології як науки.

Здавна у багатьох країнах світу боротьба зі злочинністю проводить­ся за двома тісно пов'язаними між собою напрямами. По-перше, це застосування передбаченого кримінальним законом покарання до осіб, які вже вчинили злочин; по-друге, запобігання державою й суспіль­ством ще не вчиненим, але вірогідним суспільно небезпечним злочин­ним проявам окремими індивідами.

Згідно з цими напрямами у боротьбі зі злочинністю в теорії права склалися 2 наукові галузі, що покликані розробляти проблеми її по­долання:

1. Теорія кримінального пра­ва - заснована переважно на юридико-догматичному ме­тоді вивчення злочинів.

Її завдання - теоретична розробка вчення про кримінальний закон і різні його інститути (форми вини, співучасть, стадії злочинної діяльності, покарання, порядок його призначення, встановлення й аналіз окремих складів злочинів тощо).

2. Кримінологічна наука - випливає з юридико-соціологічного вчення, в основі якого містяться конкретно-соціологічні методи вивчення злочинності у всіх її проявах.

Завдання кримінології:

а) філософське, соціологічне, психоло­гічне осмислення злочинності, її природи, самої її суті;

б) комплексний аналіз процесів і явищ, з якими пов'язані існування і відтворення зло­чинності;

в) поглиблене вивчення особистості злочинця;

г) розробка відповідних рекомендацій, спрямованих на запобігання окремим видам і групам злочинів.

У кримінології значна увага приділяється конкретним життєвим фактам і спостереженням.

Кримінологія розташована на стику 2-ох суспільних наук - права і соціології.

Виникають питання про природу кримінології: кримінологія - це юридична, соціологічна чи соціоправовова, юридико-соціологічна наука?

Є всі підстави вважати, що кримінологія за своєю природою - наука комплексна, адже у ній наведені і юридичний, і соціологічний, і психологічний, і інші пласти теоретичних положень, а також практичної інформації.

Отже,

Кримінологія - комплексна наука про закономірності злочинності та її окремі прояви, про особу злочинця, причини й умови, що породжують та обумовлюють злочинність і окремі злочинні посягання, а також про форми і методи соціального і нормативного впливу на них з метою контролю за цими негативними явищами.

Предмет кримінологічної науки

Головні проблеми предмета кримінології:

1) злочинність;

2) окремі злочини як конкретні прояви злочинності;

3) особистість злочинця;

4) фактори злочинності, причини і умови окремих злочинів;

5) запобігання злочинності й окремим злочинам.

Також - «фонові явища злочинності», віктимна поведінка громадян і прогнозування злочинності.

Кримінологія вивчає злочинність як явище, причини та умови її, особистості тих, хто скоює злочини, форми і методи попередження і контролю за нею, не забуваючи при цьому про те, що злочинність не просто соціальне явище, а соціальне явище, «включене» у правові межі.

Т.ч., предмет науки кримінології - це саме явище (злочинність) в єдності та різноманітті його сутності і ті фактори, які безпосередньо з ним пов'язані.

58. Попередження злочинності як системи.

«Друге дихання» кримінології, що виникло на початку 60-х років, характеризувалося не тільки бурхливим розвитком ідей, наукових досліджень, формуванням теорії попередження злочинів, а й становленням державних установ, громадських інституцій, що здійснюють попереджувальну діяльність.

У сукупності ці державні установи, громадські інститути і здійснювалися ними профілактичні заходи, утворили в той період часу систему попередження злочинів.

Ця система не тільки стала орієнтиром для практики, але й набула, на жаль, риси формалізованої, у своєму роді навіть пропагандистської системи, що знизило її практичне значення.

У той же час позитивний заряд, який був закладений в ній, привів до того, що багато чого було сприйнято вченими і практиками інших країн, отримавши відображення в матеріалах ООН, в рекомендаціях щодо попередження злочинів.

Основні елементи системи попередження злочинності:

1. Суб'єкти попередження злочинів, їх взаємодія один з одним і з суб'єктами більш загальних систем.

Це всі державні і громадські інститути, формування громадян, які своєю діяльністю впливають на попередження злочинності.

2. Загальні, спеціалізовані та індивідуальні заходи попередження злочинів, впровадження комплексних та цільових профілактичних програм.

3. Соціально-економічне, правове та ресурсне забезпечення попереджувальної діяльності.

Без розуміння цього неможлива боротьба зі злочинністю. Забуття перевірених історією істин може бути лише тимчасовим.

Система попередження злочинів, як і будь-яка соціальна система, проявляє себе через конкретні форми діяльності. Профілактика злочинів коригує взаємини людей, впливає на їх поведінку в суспільстві.

Суб'єкти попередження злочинності - державні органи, громад­ські організації, соціальні групи, службові особи чи громадяни, які спрямовують свою діяльність на розроблення і реалізацію заходів, пов'язаних з випередженням, обмеженням, усуненням криміногенних явищ та процесів, що породжують злочинність і злочини, а також на їх недопущення на різних злочинних стадіях, у зв'язку з чим мають права, обов'язки і несуть відповідальність.

За специфікою запобіжної діяльності розрізняються суб'єкти, які:

1) визначають її основні напрями, завдання, форми (політику бо­ротьби зі злочинністю), планують, спрямовують та контролюють її, забезпечують її правове регулювання;

2) здійснюють безпосереднє управління і координацію окремими напрямами і учасниками запобі­гання злочинності;

3) виявляють та пізнають об'єкт запобіжного впли­ву та інформують про них інших суб'єктів;

4) виконують запобіжні заходи щодо випередження, обмеження, усунення криміногенних явищ та процесів, захисту соціальних благ і особи;

5) реалізують заходи що­до відвернення і припинення злочинів і злочинності.

Державні суб'єкти – ВРУ та народні депутати, Президент України, КМУ, органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, органи внутрішніх справ, СБУ, митні органи України, органи охорони державного кордону, Державна податкова служба України, органи і установи виконання покарань, органи державного контролю (державна контрольно-ревізійна служба, рибо­охорона, державна лісова охорона, Антимонопольний комітету…), судові органи, органи юстиції.

Недержавні суб'єкти – адвокатура, ЗМІ, сім'я, громадські і релігійні організації, громадяни.

Цільове призначення системи попередження злочинності - не допустити переростання виникаючих криміногенних ситуацій у конфлікти, що призводять до порушення кримінально-правових заборон.

Якщо ж злочин скоєно, її завдання – нейтралізація його причин, здійснення профілактично-виховних заходів, що запобіжать рецидиву злочину.

Функції системи попередження злочинності

1. Регулятивна функція – полягає в створенні таких умов, які дозволяли б людям вирішувати виникаючі в них протиріччя і конфлікти в рамках вимог закону.

Попереджувальна діяльність у даному випадку є однією з гарантій забезпечення принципів верховенства закону.

2. Охоронна функція – полягає в захисті прав та свобод громадян від правопорушень, соціально-значущих цінностей.

У цьому виявляється гуманістична спрямованість попередження злочинів; це ж має бути метою правової держави.

3. Виховна функція - полягає в тому, що система попередження злочинності широко використовує методи переконання, корекції поведінки людей, приведення їх вчинків у відповідність до вимог права і гуманістичної моралі.

Чим результативніше ця форма соціальної діяльності, тим краще захищені люди від злочинних посягань на основні людські цінності.

Організація і управління процесом попередження злочинності - перед­бачають визначення головних стратегій боротьби зі злочинністю та регулювання тактики запобіжної діяльності з метою досягнення по­ставлених цілей. Цей процес включає:

1. Кримінологічне прогнозування - передбачення кількісно-якісних показників майбутньої злочинності.

Без цього неможливо розробити науково-практично обґрунтовані стратегію і тактику бороть­би з нею.

2. Визначення відповідно до кримінологічної політики стратегії боротьби зі злочинністю на певний перебіг часу.

Стратегія - діяльність відповідних суб'єктів з підготовки, планування та головних напрямів попередження злочинності й окремим видам злочинів у країні.

Такими стратегіями за сучасних умов, напри­клад, можуть бути:

а) втручання в кризові ситуації, що передбачає випередження і нейтралізацію злочинних проявів;

б) зменшення прак­тичних можливостей вчинення злочинів, тобто максимальне утруднен­ня їх вчинення;

в) виховно-запобіжна і поінформована робота з насе­ленням, яка сприяє взаємодії широких верств населення зі спеціалізова­ними суб'єктами попередження злочинності;

г) залучення громадськості до попередження злочинності;

ґ) допомога жертвам злочинів - матеріальна, мо­ральна, реабілітаційна, юридична та інша допомога тим, хто потерпів від злочинів, особливо насильницьких.

3. Конкретизація методів попереджувального впливу стосовно окремих видів злочинів.

У межах стратегії розробляється тактика боротьби і запобігання злочинності, яка конкретизує проміжні цілі і заходи їх досягнення у зв'язку з динамічними умовами життя. Стратегія і тактика, їх заходи втілюються в комплексних програмах запобігання злочинності, які за необхідності коригуються і координуються.

4. Додержання вимог щодо заходів попередження.

5. Ресурсне забезпечення.

6. Координація і вза­ємодія суб'єктів попередження

Головна мета координації - розмежування функцій правоохоронних органів при здійсненні спеціальних запобіжних за­ходів і разом з тим взаємозв'язок і погодження їх дій, усування дублю­вання в роботі, вироблення єдиного підходу до вирішення конкретних питань запобігання злочинності.

Методи попереджувальної діяльності - науково сформульовані способи впливу на криміногенні об'єкти з метою їх обмеження, усунення, руйнування.

1. Методи соціального характеру

Спрямовані на явища і процеси, які за своїм походженням обумовлені соціальним життям:

- метод відведення антисуспільної активності, тобто для населення і особливо для її криміногенної частини створюються та впроваджуються програми відведення («каналізування») можливої антисуспільної активності шляхом множинності альтернативних форм задоволення їхніх потреб та інтересів;

- метод декриміналізації сімей­ного неблагополуччя - система спеціальних заходів діяльності, що спрямовані на виявлення та усунення криміногенної ситуації у сім'ях;

- метод деалкоголізації населення;

- метод руйнування кримінальної субкультури - метод розвінчання злочинного спо­собу життя, зниження авторитету кримінального середовища, ослаблен­ня його впливу на підлітків та молодь;

- метод протидії кримінальним ситуаціям тощо.

2. Методи психічного характеру

Серед криміногенних об'єктів значне місце посідають властивості осо­би, тому існує потреба в усуненні явищ соціально-психологічної непристосованості. Утруднення соціалізації викликаються й власти­востями особи, яка через обмеження можливостей (психічних, розу­мових, емоційних) зазнає труднощів із соціальним пристосуванням, що іноді призводить до вчинення злочинів.

Для успішного запобігання вчиненню злочинів такими особами повинні застосовуватися методи психологічної дії - засоби інформаційного, інтелектуального, медично-психологічного впливу на думки і поведінку певної особи чи кола осіб:

- метод масової комунікації - поширення інформації, яка орієнтована на ствердження духовних цін­ностей, моральних та правових норм суспільства, з метою справити ідеологічний вплив на настрої, думки, оцінки, рішення і поведінку значної кількості людей (наприклад, кримінологічна і правова поін­формованість населення);

- метод медично-реабілітаційного діяння - спрямований на недопущення злочину з боку осіб з психічними аномаліями;

- метод розв'язування пошукової активності - призначений для боротьби з такими явищами, як вандалізм, масові побоїща під­літків, дитяча делінквентність.

3. Методи правового характеру

Повинні стимулювати, заохочувати, сприяти впровадженню та розвиткові соціально-позитивної поведінки людей, протидіяти виникненню потен­ційних та існуючим криміногенним об'єктам, негативним стереотипам поведінки, деформації особи тощо:

- метод загального попередження злочинів;

- метод декриміналізації та депеналізації і на­впаки, бо на рівень і структуру злочинності суттєво впливає соціальна реакція суспільства на ті чи інші форми поведінки з відхиленням;

- метод депризонізації - розроблення системи альтернативних тюремному ув'язненню покарань, коли покарання у вигляді позбавлення волі збері­гає частку своїх властивостей, але злочинець не перебуває у місцях позбавлення волі серед злочинного середовища, не засвоює соціальну роль «в'язня», не поділяє кримінальної субкультури тощо.