40. Неналежні умови формування особистості злочинця.

41. Несприятливі умови формування особистості.

Проблема особистості злочинця - багато в чому проблема її формування, а проблема злочинної поведінки - проблема походження такої поведінки, її обумовленість тими суспільними зв'язками з навколишнім світом, у які вступає особистість.

Процес формування особистості - соціалізація, тобто процес наділення особистості суспільними властивостями, вибору життєвих шляхів, встановлення соціальних зв'язків, формування самосвідомості й системи соціальної орієнтації, входження в соціальне середовище, пристосування до неї, освоєння певних соціальних ролей і функцій. У цей період з'являються і закріплюються типові реакції на виникаючі життєві ситуації, найбільш характерні для даної людини.

Соціалізація особистості як активний процес триває не все життя, а лише період, необхідний для сприйняття комплексу норм, ролей, установок і т. д., тобто протягом часу, потрібного для становлення індивіда як особистості.

Можна виділити первинну соціалізацію, або соціалізацію дитини, і проміжну, яка знаменує собою перехід від юнацтва до зрілості, тобто період від 17-18 до 23-25 років.

Особливо важливу роль у формуванні особистості відіграє первинна соціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і манеру поведінки, типові реакції старших на ті чи інші проблеми. Як показують конкретні психологічні дослідження особистості злочинців, вже дорослою людина часто відтворює у своїй поведінці те, що відобразилося в його психіці в період дитинства.

Наприклад, вона може за допомогою грубої сили вирішити конфлікт так, як це раніше робили його батьки.

Можна сказати, що злочинна поведінка в певному сенсі є продовження, наслідок первинної соціалізації, але, звичайно, в інших формах.

Дефекти первинної, ранньої соціалізації в батьківській сім'ї можуть мати криміногенне значення в першу чергу тому, що дитина ще не засвоїла інші позитивні впливи, вона повністю залежна від старших і абсолютно беззахисна перед ними. Тому питання формування особистості в сім'ї заслуговують виняткової уваги кримінологів.

Сім'я - головна ланка тієї причинного ланцюжка, яка виводить на злочинну поведінку.

Зараз накопичено значну кількість даних про сім'ї правопорушників, умови їх батьківського виховання. В основному це соціологічні, соціально-демографічні дані про сім'ю. Проте на нинішньому етапі розвитку науки і внаслідок потреб правоохоронної практики стає ясно, що за допомогою лише такої інформації (про склад сім'ї батьків майбутніх правопорушників, загальних характеристик відносин у ній, рівня культури батьків, здійснення ними та іншими родичами аморальних і протиправних дій і т. д.) вже не можна в належній мірі пояснити походження злочинної поведінки.

Так, при всій цінності дуже численних даних про неблагополучні чи неповні сім'ї залишається незрозумілим, чому багато вихідців з таких сімей ніколи не роблять протиправних дій. До числа ж неблагополучних сімей відносять тільки ті, в яких батьки чинять протиправні або аморальні дії. Відсутність, наприклад, батька або його аморальна поведінка далеко не завжди формує особистість правопорушника.

Тому слід вважати, що вирішальну роль грає не склад сім'ї, не відносини між батьками, навіть не їх об'єктивно непристойна, нехай і протиправна поведінка, а головним чином їх емоційне ставлення до дитини, його прийняття або, навпаки, «відштовхування».

Проте можна виявити достатню кількість сімей, в яких батьки вчиняють правопорушення (наприклад, розкрадання чи займаються спекуляцією), але їх емоційне ставлення до дітей відрізняється теплотою і щирістю. Тому є всі підстави вважати, що саме відсутність подібних відносин у дитинстві у вирішальній мірі визначає неналежну поведінку людини в майбутньому.

Умови життя дитини не прямо і безпосередньо визначають її психічний та моральний розвиток. В одних і тих же умовах можуть формуватися різні особливості особи перш за все в залежності від того, в яких взаємовідносинах із середовищем знаходиться людина, якими біологічними рисами вона володіє

Середовищний вплив сприймаються в залежності від того, через які психологічні властивості дитини, що виникли раніше, вони переломлюються.

Є безліч переконливих доказів того, що в сім'ях з міцними, теплими емоційними контактами, шанобливим ставленням до дітей у них активніше формуються такі якості, як колективізм, доброзичливість, уважність, здатність до співпереживання, самостійність, ініціативність, вміння вирішувати конфліктні ситуації та ін. Все це робить їх комунікабельними, забезпечуючи високий престиж у групі однолітків.

Навпаки, чим менше тепла, ласки, турботи отримує дитина, тим повільніше вона формується як особистість. Навіть недостатня увага, низька частота спілкування батьків і дітей (гіперопіка) з різних причин, в т.ч. об'єктивних, нерідко викликають в останніх емоційний голод, недорозвиненість вищих почуттів, інфантильність особистості. Наслідком цього може бути відставання в розвитку інтелекту, порушення психічного здоров'я, погана успішність у школі, вчинення аморальних і протиправних проступків.

Психологічне відчуження дитини батьками - не єдина причина формування особистості злочинця.

Нерідко це відбувається іншим шляхом: у дитини і підлітка є необхідні емоційні зв'язки з батьками, але саме останні демонструють йому зневажливе ставлення до моральних і правових заборонам, зразки протиправної поведінки (наприклад, постійно пиячать, учиняють хуліганські дії, роблять розкрадання і т. д.)

Тому підліток порівняно легко засвоює ці зразки, відповідні їм погляди і уявлення, які вписуються в його психологію і починають стимулювати його вчинки.

Криміногенні наслідки може мати і такий недолік сімейного виховання, коли при відсутності теплих емоційних відносин і цілеспрямованого морального виховання оточуючі піклуються про задоволення лише матеріальних потреб дитини в збиток духовності, не привчаючи його з перших років життя до виконання найпростіших обов'язків перед оточуючими, дотримання моральних норм.

По суті, тут проявляється байдужість до нього.

«Відштовхування» батьками дитини, незабезпечення її батьківською турботою і піклуванням можуть мати місце в явній, відкритій формі. Найчастіше це випадки, коли дитину б'ють, знущаються над нею, іноді дуже жорстоко, виганяють з дому, не годують, ніколи не проявляють турботи і т. д., завдаючи її незагойні психічні травми.

Неприйняття своєї дитини може бути і прихованим, відносини між батьками і дітьми в цих випадках як би нейтральні, емоційно як би ніяк не пофарбовані, кожен живе по-своєму і мало цікавиться життям іншого. Такі відносини виявити завжди важко, їх зазвичай приховують і батьки, і діти, причому роблять це скоріше мимоволі, ненавмисно. Адже навіть для дорослої людини дуже травматично визнати, та ще й відкрито, що батьки його не любили, що він був їм в тягар і т. д.

Засуджені у місцях позбавлення волі не часто роблять визнання про це, оскільки для них в їх тяжкому становищі допомога, співчуття і любов батьків надзвичайно важливі, навіть якщо з ними раніше ніякої близькості не було.

Нерідко діти надані самі собі в сім'ях, в яких багато дітей або в яких батьки занадто зайняті по роботі.

Відсутність належних сімейних контактів особливо згубно для дівчаток.

По-перше, майже всі відкинуті родиною дівчинки занадто рано починають статеве життя, стають легкою сексуальною здобиччю більш дорослих хлопців, швидко деморалізуються, їх інтимні зв'язки набувають безладний характер.

По-друге, відірвавшись від сім'ї, школи, вийшовши за межі нормального людського спілкування, таким дівчатам дуже важко, а іноді й неможливо повернутися до звичайного життя, завоювати повагу оточуючих.

Соціальне таврування (стигматизація) жінок зазвичай виявляється набагато більш стійким і згубним, ніж чоловіків. Особливо трагічно складається доля бродяг, повій, наркоманок, алкоголічок, а також тих, хто пов'язав себе з професійними злочинцями - їх не тільки важко перевиховати, але вони самі часом не можуть знайти місце в нормальному людському житті.

Надзвичайно важливо відзначити, що в результаті емоційного «відштовхування» батьками дитини, її неприйняття або позбавлення батьківської ласки і піклування, в ї психіці на несвідомому рівні формуються тривожність, занепокоєння, страх втрати себе, свого «Я», свого положення в житті, невпевненість у своєму бутті, відчуття ворожості, навіть агресивності навколишнього світу. Ці якості через відсутність належних виховних впливів або, навпаки, негативних впливів потім закріплюються в ході спілкування в школі, у навчальних і трудових колективах, серед товаришів і, що дуже важливо, дуже багатьма суб'єктивно значимими умовами життя індивіда.

Усі названі якості можна назвати тривожністю, розуміючи її як страх небуття, неіснування.

Тривожна особистість абсолютно інакше бачить навколишній світ і відповідно реагує на його дії. Її провідною рисою є постійне прагнення до самоствердження, до самоприйняття, захисту себе і свого «Я», відстоювання свого місця в житті. Тенденція до утвердження і самоствердження може здійснюватися за рахунок зниження статусу іншої людини, його приниження й навіть знищення. Саме такі тривожні люди володіють найбільшим ступенем внутрішньої несвободи і дуже схильні до протиправної поведінки.

Наявність тривожності, несвідоме відчуття примарності і крихкості свого буття, побоювання небуття є фундаментальними особливостями особистості і якісно відрізняють злочинця від не-злочинця. Саме ці особливості виступають в ролі основної та безпосередньої причини злочинної поведінки. Іншими словами, людина скоює злочини, щоб не руйнувалися її уявлення про самого себе, своє місце у світі, її самовідчуття, самоцінність, не зникло прийнятне для неї її біологічне і соціальне буття.

У тривожних особистостей загроза буттю, біологічному чи соціальному, здатна подолати будь-які моральні перепони або правові заборони, ігнорувати їх, ніяк не приймати до уваги. Тому не враховується і загроза суворого покарання. Моральні норми, що регулюють відносини між людьми, в силу зазначених особливостей і відсутності цілеспрямованого виховання не сприймаються ними.

Однак у принципі можлива компенсація зазначених рис за допомогою цілеспрямованого, індивідуалізованого впливу з одночасною, якщо це потрібно, зміною умов життя. Але це в більшості випадків не робиться.

Якщо розглядати причини злочинів на такому буттєвому рівні, то їх вчинення можна уявити собі як охорону себе і своїх корінних інтересів.

Названі якості закріплюються, розвиваються в особистості, обростають іншими позитивними і негативними особливостями, часто протилежними, причому ці нашарування нерідко переважають в її реакціях на середовищні впливи. Тому подібні якості виявити дуже складно навіть за допомогою спеціальних методів. Споконвічні контури цього психічного та психологічного явища як би зникають, затушовуються більш пізніми утвореннями, в першу чергу культурними, а також тими, які викликані фізіологічними змінами.

Існують об'єктивні чинники, що формують високий рівень тривожності особистості:

- значне розшарування суспільства в зв'язку з рівнем матеріальної забезпеченості, обсягом і якістю соціальних послуг; соціальна напруженість між людьми;

- втрата людьми, особливо молодими, звичних життєвих орієнтирів та ідеологічних цінностей;

- істотне ослаблення родинних, сімейних, виробничих та інших зв'язків, соціального контролю;

- поступове зростання числа тих, хто в сучасному виробництві не знайде собі місця.

Люди похилого віку, неповнолітні та жінки більш уразливі для несприятливих зовнішніх соціальних впливів.

Звичайно, багато людей володіють природженою схильністю до того, щоб з підвищеною тривожністю сприймати навколишній світ і у них ризик поведінкового зриву досить великий. Проте ніяка схильність фатально не призводить до скоєння злочинів. Страх смерті, як і постійне занепокоєння, можуть бути подолані цілком допустимими і моральними способами, безліч яких виробило людство протягом своєї історії.

Сім'я, як відомо, психологічно характеризується взаємозв'язком між її членами, а саме - наявністю взаємних ідентифікацій, тобто розумінням один одного, взаємними симпатіями, що породжує спільні інтереси і цінності, узгоджену поведінку, взаєморозуміння, здатність кожного з них брати на себе роль іншого. Людина може співчувати і співпереживати іншій людині, якщо він здатний представити себе на його місці, зрозуміти, що той, інший, теж може потребувати допомоги та підтримки.

Ідентифікація нерозривно пов'язана з комунікацією, бо тільки уявивши себе на місці іншого, людина може здогадатися про його внутрішній стан. На ідентифікації ґрунтується одна з головних функцій сім'ї - формування у її членів здатності враховувати в своїй поведінці інтереси інших людей, суспільства.

Значно збільшені за останні роки агресивність і жорстокість людей, що виражаються у зростанні насильницьких злочинів, прямо пов'язані з порушенням емоційних комунікацій у родині.

Ці комунікації зараз ослабли, родина менше, ніж раніше, здатна ефективно контролювати поведінку своїх членів, які, у свою чергу, далеко не завжди знаходять у ній можливість психологічної розрядки і відпочинку.

Родина перестала в належній мірі навчати жінку співчуття, м'якості, причому треба відзначити, що якщо батьки її не любили і не піклувалися про неї, то вона навряд чи зможе навчити цього своїх дітей. Зрозуміло, що все це дуже негативно позначається на вихованні підростаючого покоління, сприяючи зростанню правопорушень серед підлітків.

Сім'я, включаючи дитину у свою емоційну структуру, забезпечує, тим самим, його первинну, але надзвичайно важливу, соціалізацію, тобто через себе вводить його в структуру суспільства.

Якщо цього не відбувається, дитина відчужується від неї, чим закладається основа для вельми вірогідного віддалення в майбутньому від суспільства, його інститутів і цінностей, від малих соціальних груп. Це віддалення може прийняти форму стійкого дезадаптивного, відчуженого існування, в т.ч. бродяжництва, якщо не будуть здійснені спеціальні виховні заходи.

Останню обставину потрібно підкреслити особливо, тому що просто настання сприятливих, на думку оточуючих, умов життя може не привести до бажаних результатів, оскільки ці умови суб'єктивно будуть сприйматися як чужі для даного індивіда, що не відповідають його провідним мотиваційним тенденціям.