38. Місце і роль особливостей особистості злочинця в механізмі конкретної злочинної поведінки.

Особистість злочинця - сукупність інтегрованих у ній соціально значущих негативних властивостей, що утворилися в процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми.

Ця особистість, яка є суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування, звичайно, не вичерпується тільки зазначеними властивостями, які до того ж зазвичай піддаються корекції. У той же час соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати її як члена суспільства, соціальних груп чи інших спільнот, як носія соціально типових рис.

Злочинець - особистість зі значно більш високим рівнем тривожності і невпевненості в собі, імпульсивності й агресивності, відчуженості від суспільних цінностей і корисного спілкування.

Це поєднується з високою чутливістю в міжособистісних взаємовідносинах, через що такі особи частіше застосовують насильство в різних конфліктах.

Вони гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, більше відчужені від суспільства і його цінностей, від малих соціальних груп (сім'ї, трудових колективів і т. д.), і у них погана соціально корисна пристосовність, через що виникають чималі складнощі при спробах адаптуватися в тих же малих групах.

Саме зазначені ознаки в сукупності з антигромадськими поглядами і орієнтацією відрізняють злочинців від не-злочинців, а їх поєднання (не обов'язково, звичайно, всіх) у конкретної особи виступає в якості безпосередньої причини скоєння злочинів.

Ці ознаки виникають в рамках індивідуального буття, на основі індивідуального життєвого досвіду, а також біологічно зумовлених особливостей. Однак такі особливості, так само як і психологічні риси, частіше носять як би нейтральний характер і залежно від умов життя і виховання наповнюються тим чи іншим змістом, тобто набувають соціально корисне чи антигромадську значення

Особистість злочинця - індивідуальна форма буття несприятливих суспільних явищ і процесів.

Несприятливі умов формування його особистості аж ніяк безпосередньо не породжують злочинну поведінку - вони обумовлюють внутрішній духовний світ, психологію особистості, які, у свою чергу, стають самостійним і активним чинником, що опосередковує наступний вплив соціального середовища на неї. Кожен індивід як особистість - це продукт не тільки існуючих відносин, але і свого власного розвитку і самосвідомості.

Одне і те ж, за своїми об'єктивними ознаками суспільне становище, будучи по-різному сприйнято й оцінено особистістю, спонукає її до зовсім різних дій.

При кримінологічної аналізі причин скоєння злочину важливо враховувати роль соціально-психологічного механізму поведінки особистості.

Соціально-психологічний механізм поведінки особистості - сукупність соціально-психологічних передумов поведінки особистості, що обумовлюють послідовність і продуманість варіантів дії, з яких вибирається найбільш кращий.

Взаємодія психологічних компонентів поведінки - надзвичайно складний процес, він зачіпає всю сукупність якостей і особливостей особистості, що виявляються у взаємодії з зовнішнім середовищем.

Мотив (внутрішнє спонукання) - центральна ланка в причинному ланцюжку поведінки.

Потреби - першооснова формування мотиву. Саме через призму потреб сприймається зовнішня ситуація, а самі потреби є продуктом зв'язку людини з зовнішнім середовищем.

У міру того як потреби усвідомлюються людиною, вони стають інтересом.

Стійкий інтерес у свою чергу стає прагненням.

Потреби, інтереси, прагнення в акумульованому вигляді - основа мотиву.

Мотив отримує відповідну емоційне забарвлення в різних чуттєвих проявах (радість, смуток, роздратування).

Вибір шляхів і засобів задоволення мотиву здійснюється лише стосовно конкретної життєвої ситуації.

Конкретна життєва ситуація дає можливість суб'єкту здійснити мотиваційний вибір, який проявляється у формуванні конкретної мети.

Конкретна мета - образ майбутнього результату дій особи, його уявне передбачення.

Мета обирається в результаті взаємодії щонайменше 3-ох факторів: мотиву, життєвої установки особистості і образу конкретної ситуації, в якій відбувається подія.

Подальша взаємодія різних психологічних процесів поступово призводить до формування конкретних намірів і поведінкових рішень, планів реалізації злочинного поведінки.

План конкретизує і деталізує мету і, зокрема, включає уявлення про засоби її досягнення, місце і час вчинення злочину та інших важливих з точки зору досягнення злочинного результату умовах.

Осмислення плану передбачає складну взаємодію всіх психічних властивостей людини (пам'яті, здібностей, емоцій, сприйняття та ін.) Важливу роль при цьому відіграє минулий досвід, який дозволяє певною мірою передбачати результати власних дій та їх наслідки.

Істотний елемент механізму поведінки – воля - свідоме регулювання людиною своїх дій і вчинків, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів.

Вольовий акт характеризується кількістю енергії, що витрачається на виконання цілеспрямованої дії або утримання від нього. Без нього всі вказані елементи механізму поведінки можуть не спрацювати і злочин не буде вчинено.

Вольові властивості особистості - її цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, витримка, самостійність та ін.

Завершальний етап - прийняття та реалізація поведінкового рішення про вчинення конкретного злочину.

В процесі зародження злочинного наміру і його реалізації взаємодіють 2 соціальні чинники:

1) конкретна життєва ситуація (привід до скоєння злочину);

2) особистість злочинця з криміногенної мотивацією.

Підкреслюючи вирішальну роль в цій ланці соціального середовища, не можна не враховувати значення біологічних моментів.

Постійні біологічні фактори - перш за все ті, що діяли в попередніх стадіях: стать, вік, індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку. Але тут до них додаються ще й такі фактори, як природні потреби і засновані на них мотиви поведінки, а також тимчасові фізичні і психічні стани (втома, стомлюваність, хвороба, сп'яніння тощо).

За статистикою, більшість злочинів насильницького характеру здійснюється особами молодого і середнього віку. Однак вікову активність не можна розцінювати як причину злочинності, оскільки вона може бути як соціально корисною, так і соціально шкідливою - важливо враховувати, на що саме вона спрямована. А спрямованість, безумовно, визначається соціальними причинами, пов'язаними з формуванням особистості.

Не є причинами злочинної поведінки і потреби біологічного характеру.

Природні людські потреби в їжі, житло, одяг і т.д. можуть визначати кінцеву мету поведінки, але не засоби її досягнення. Злочинними ж можуть бути тільки засоби (а не цілі) задоволення цих потреб, а вони, як відомо, визначаються життєвою орієнтацією особистості, яка має соціальне походження.

В поведінку людини включаються також воля, творчість, емоційна сфера.

Для індивідуальної специфіки поведінкової реакції істотне значення мають особливості біології людини - нейродинамічні процеси, пов'язані з проявом елементарних поведінкових реакцій. Але навіть вони опосередковуються соціальними умовами за багатоканальним зв'язком із зовнішнім середовищем.

В останні роки в кримінологічної літературі отримали дискусійне відображення проблеми хромосомних аномалій.

По суті, дослідження хромосомних аномалій підтвердили відомий зв'язок цих аномалій не стільки зі злочинністю, скільки з психічними захворюваннями: серед обстежених значна більшість склали саме особи з такими захворюваннями (аномаліями).

Динаміка злочинності незрівнянна за своїми темпами з генетичною еволюцією людини.

Генотип сучасної людини склався ще 40 тис. років тому. Це, безумовно, не означає, що природний відбір вже закінчено: генетичний розвиток - процес по суті нескінченний, але вельми тривалий, злочинність ж змінюється набагато більш динамічно, буквально за роки й десятиліття.

Проте деяких вчених підкуповує приваблива простота підміни вивчення соціальних факторів дослідженням біологічних структур людини.

Проте результати досліджень на «криміногенність» хромосомних порушень показали, що серед 1868 обстежених тільки у 5-ти виявилися аномалії, 4 з яких були неосудними, а 1 - з психопатичними рисами та інтелектуальної обмеженістю.

Вітчизняна наука поки що має інформацією про 6 тис. злочинців, серед яких виявлено близько 20 осіб з хромосомними аномаліями. Майже всі вони визнані неосудними або мають серйозні психічні відхилення.

Ці дані не підтверджують велику криміногенність хромосомних аномалій, якщо мати на увазі загальну популяцію населення і відносно невелику масу злочинців.

Деякі вчені на підтвердження того, що біологічні фактори можуть самі по собі приводити до злочинної поведінки, що схильність до такої поведінки біологічно детермінована і може передаватися у спадок, наводять дані про те, що в загальній масі злочинців чимало осіб з розладами психічної діяльності, з психічними аномаліями.

Дійсно, як показують дослідження, серед злочинців, особливо тих, хто скоює насильницькі злочини, високий (досягає 30%) питома вага людей, які мають психічні аномалії в межах осудності.

Однак це зовсім не означає, що аномалії психіки є причиною скоєння злочинів:

1. Серед всієї маси злочинців суб'єкти з такими аномаліями не становлять більшості.

2. Навіть наявність психічних аномалій у конкретної особи далеко не завжди свідчить про те, що вони зіграли криміногенну роль у його протиправній поведінці.

3. Не сама аномалія психіки визначає вчинення злочину, а те виховання, ті несприятливі умови формування індивіда, що породили його криміногенні особистісні риси.

Психопатії, наприклад, є одним з факторів, що сприяють вчиненню насильницьких злочинів. У той же час давно відомо, що психопати успішно працюють і виконують багато інших обов'язків. Тому основне значення має не аномалія сама по собі, а соціальний образ особи, сформований суспільством.

Т.ч., особистість, її психіка є, образно кажучи, ареною, на якій відбувається взаємодія соціальних і біологічних факторів. Інтенсивність прояву соціальних і біологічних обставин залежить від того, яка сама особистість. Однак і тут ми маємо на увазі саме особистість, тобто суб'єкта та об'єкта суспільних відносин, соціальна якість людини, сформований вихованням, середовищем.

Тим самим підкреслюється, що злочинність, як і конкретні злочини, в будь-якому суспільстві має соціальний характер, соціально обумовлена. Це аж ніяк не означає ігнорування біологічних факторів, однак вони можуть носити лише характер умови, що сприяє злочинної поведінки, але аж ніяк не його причини.