37. Механізми поведінки злочинця, пов’язані з дефектами прийняття рішення.

Розглянемо різновид механізму злочинної поведінки, коли елементи цього механізму, які передують ухваленню рішення, не піддавалися помітним деформацій: ні потреби, ні ціннісні орієнтації суб'єкта не відрізняються чимось суттєвим від аналогічних властивостей більшості громадян; немає і розбіжності між потребами і можливостями.

Основа цього механізму - саме в ланці прийняття рішення.

У яких випадках це може мати місце? Очевидно, у тих, коли процес прийняття рішення страждає вадами, відбувається неправильно, не відображає реальної дійсності досить адекватно і тому призводить до помилкових висновків.

Будь-яке рішення - результат вибору варіанта поведінки з кількох можливих (існуючих і передбачуваних) варіантів, причому цей вибір відбувається на основі наявної в суб'єкта інформації про дану ситуацію і з урахуванням прогнозу у розвитку подальших подій.

Фактори, від яких залежить дефектність рішення:

а) від недоліків зовнішньої інформації;

б) від обмеженого уявлення про існуючі варіанти поведінки та невірного прогнозу;

в) від порушень психологічного механізму вироблення рішення та ін.

Загальні риси для всіх процесів прийняття рішень у механізмі злочинної поведінки:

1. Прийняття такого рішення в більшості випадків відбувається на посиленому емоційному тлі (хвилювання, страх і т.п.)

2. Рішення часто приймаються в стресових умовах і володіють особливою значущістю для суб'єкта.

3. Сприйняття необхідної для рішення інформації є неповним, а її аналіз – спотвореним.

4. Окремі елементи процесу прийняття рішення можуть відбуватися в сфері підсвідомості, і тому рішення не завжди чітко.

Всі ці особливості багаторазово посилюються в наступних випадках, які і можна віднести до механізму злочинної поведінки з дефектністю прийняття рішення:

а) при особливій складності або швидкоплинність ситуації;

б) при афективному поведінці;

в) при наданні сильного впливу (примусу) з боку організаторів злочину і співучасників;

г) за наявності психічних аномалій.

Дослідження показують, що сильне душевне хвилювання різко порушує процес прийняття рішень: за даними Т. Г. Шавгулідзе, 38,1% умисних вбивств були скоєні в стані душевного хвилювання, в т.ч. - 18,1% у стані сильного хвилювання, а 15%-у стані афекту.

При цьому труднощі приборкання імпульсивних спонукань прямо пропорційна інтенсивності емоцій. Однак роль емоцій цим не обмежується - вони впливають на самий процес і спрямованість діяльності індивіда, у т.ч. на вибір шаблонів (стереотипів) поведінки.

Відомий радянський психолог С. Л. Рубінштейн зазначав, що афективний стан виражається в загальмованості свідомої діяльності, порушення самоконтролю, а отже, і процесу прийняття рішень; афективна дія як би «вихоплюється» у людини, а не цілком регулюється нею.

Чимала частина злочинів з боку осіб, моральні і правові навички яких відрізняються нестійкістю, пов'язана з впливом співучасників, який часом приймає характер психічного і фізичного примусу (хоча і не утворить непереборної сили).

Серед осіб, які вчинили розбійні напади, прийняття рішень під тиском групи злочинців мало місце в 41,1% випадків, серед убивць - набагато рідше - 9, 1% справ. Однак, якщо до цього додати підбурювання до злочину, то відсотки зростуть відповідно до 80,8% і 24,5%.

Неправильна орієнтування в ситуації, спотворене сприйняття подій, що відбуваються, помилкові прогнози характерні для осіб, які мають психічні аномалії, що не виключають осудності.

Таких осіб серед убивць - до 49%.

Неврози, психопатія і психопатоподібні стани викликають неадекватну оцінку дій інших осіб (потерпілих), обмежують можливості правильного вибору варіантів поведінки.

Часто механізм прийняття вірних рішень «не спрацьовує» через складну ситуацію, в якій опинився чинний суб'єкт.

Це характерно, зокрема, для випадків вчинення злочинів з необережності. Відомо, що необережне злочин завжди пов'язане з прийняттям помилкового рішення, суть якого полягає в невірної оцінки (відсутності передбачення) реально загрожують шкідливих наслідків.

Аналіз причин помилок однією з різновидів необережних злочинів - морських навігаційних аварій - показав, що вони полягали в наступному: недостатнє надходження інформації (41% аварій), дефекти в особистих якостях і поведінці судноводіїв (59%). У числі останніх - помилки в орієнтуванні (41%) і в прогнозі подій (26%) і прийняття неадекватних рішень (13%). Недоліки у виконанні правильних рішень склали 15%.

Зрозуміло, що помилки, що призводять до скоєння злочинів з необережності, пов'язані як з особливостями особистості, так і з властивостями ситуації скоєння злочинів. Механізм злочинної поведінки в цих випадках практично починається ледь не з останнього своєї ланки. Однак це не означає, що неможлива або безцільна рання профілактика, спрямована на поліпшення процесу формування особистості. Справа в тому, що якщо багатьом з осіб, які вчинили необережні злочини, важко пред'явити закид у антигромадських намірах або деформованих потребах, то здебільшого можна сказати, що вони відрізнялись почуттям зайвої самовпевненості, недостатньою уважністю, безтурботним ставленням до дотримання існуючих правил.

При виконанні прийнятого рішення про злочинну поведінку у розглянутий механізм включаються додаткові об'єктивні і суб'єктивні чинники.

Об'єктивні фактори - перш за все ті властивості і обставини зовнішнього фізичного та соціального середовища, які полегшують або гальмують вчинення злочинних дій, прискорюють або віддаляють настання злочинного результату.

Суб'єктивні фактори - самооцінка злочинцем своєї поведінки, передбачення їх наслідків та очікування кримінальної відповідальності, що загрожує.

Під впливом системи цих факторів, нерідко суперечливої, суб'єкт може відмовитися від плану своїх дії, змінити його, прискорити вчинення злочину або, навпаки, його відстрочити. Можуть змінитися й окремі компоненти злочинної поведінки - інтереси і потреби, вибір місця і способу дій, оцінка ймовірності суспільно небезпечних наслідків та ін.