46. Оптимізація програми реальних інвестицій

Важливим напрямом роботи над програмою реальних інвестицій є її оптимізація. Існують три варіанти такої оптимізації: просторова, часова та просторово- часова.

Просторова оптимізація програми реальних інвестицій передбачає: загальна сума фінансових ресурсів обмежена в кожному з періодів інвестування; для реалізації доступні тільки взаємонезалежні інвестиційні проекти із загальним обсягом необхідних інвсстиційних ресурсів, що не перевищує наявного їх обсягу у підприємства, а також перенесення реалізації деяких проектів на інший час; необхідно сформувати програму реальних інвестицій, яка б забезпечувала максимізацію сумарного ефекту від інвестування. Для інвестора в цьому разі пропонується така послідовність дій: як базовий обрати критерій максимі зації загальної чистої приведеної вартості програми реальних інвестицій; проекти ранжирувати у порядку зменшення індексу дохідності; до програми послідовно включати проекти з найвищим значенням індексу дохідності, поки для цього достатньо інвестиційних ресурсів.

Часова оптимізація програми реальних інвестицій передбачає: загальна сума інвестиційних ресурсів упродовж кількох років обмежена кожним роком інвестування; для розгляду приймається кілька доступних незалежних інвестиційних проектів, які не можуть бути реалізовані в плановому році одночасно, але можуть бути повністю чи частково реалізовані у наступні роки; необхідно найбільш оптимально розподілити інвестиційні проекти за часовим параметром у межах програми реальних інвестицій.В основу цієї методики оптимізації програми реаль­них інвестицій покладений принцип мінімізації загаль­них витрат. Послідовність аналітичних процедур має бути такою: за кожним проектом розраховують чистий приведений дохід; потім визначають втрачений дохід через відкладення реалізації проекту в часі; розрахова­ні значення дисконтують на початок моменту аналізу; розраховують індекс можливих втрат (відношення дисконтованої втрати до суми інвестиційних витрат); програми реальних інвестицій не охоплюють проектів з мінімальним значенням індексу можливих втрат.

Просторово-часова оптимізація програми реальних Інвестицій зумовлена ситуацією, коли передбачається, що інвестор може об'єднати в часі доступні інвестиційні проекти та джерела їх фінансування. Оптимізація програми в такому разі передбачає: визначення горизонту планування (кількість років); інвестору доступна відповідна кількість інвестиційних проектів, кожен із яких має власну, відмінну від інших, ставку дохідності; інвестор має кілька варіантів використання інвестиційних ресурсів, які мають різну вартість залучення; кожен інвестиційний проект піддається дробленню в часі, тобтоможе реалізуватися в будь-який момент часу; за кожним інвестиційним проектом можна оцінити ліквідаційну вартість у будь-якому році реалізації програми; грошові потоки, отримані від кожного інвестиційного проекту, можуть бути реінвестовані в інші проекти в межах програми реальних інвестицій або вилучені інвестором.

Найбільш поширеним є спосіб оптимізації програми на основі побудови графіка інвестиційних можливостей та графіка граничної вартості інвестицій­них ресурсів. Він передбачає виконання певної послі­довності дій. На першому етапі формування оптимальної програми реальних інвестицій відбувається створення графіків інвестиційних потреб (можливостей) підпри­ємства шляхом нанесення на вісь ординат значень ста­вок внутрішньої норми дохідності за запропонованими інвестиційними проектами в їх економічно незалежно­му сполученні та відповідно до рангу величин ВНД, а на вісь абсцис — обсягів капітальних вкладень послідовно за кожним включеним до розгляду проектом. За наяв­ності альтернативних інвестиційних проектів створю­ються відповідні комбінації незалежних проектів, які розводяться за окремими графіками кожна.Наступним етапом формування оптимальної інве­стиційної програми є створення графіка граничної вар­тості інвестиційних ресурсів.Зростання обсягів інвестиційних ресурсів обумо­влює залучення додаткових джерел фінансування за умов повного використання наявних фінансових можливостей в оптимальній для підприємства структурі задіяних інвестиційних ресурсів. Це зумовлює відповідну зміну в структурі інвестиційного капіталу і у значенні їх середньозваженої вартості. Гранична вартість інвестиційних ресурсів визнача­ється точкою перетину графіків інвестиційних можли­востей та вартості інвестиційних ресурсів. Значення цього показника використовують як оцінку мінімально допустимої дохідності інвестицій у проекти із середнім ступенем ризику. Також точка перелому графіків характеризує і граничний розмір допустимих інвести­цій, а інвестор має охоплювати програмою реальних інвестицій усі проекти, інвестиційна доходність яких перевищує граничну вартість інвестиційних ресурсів.

Оптимізація програми реальних інвестицій є процесом відбору інвестиційних проектів, які задоволь­няють критеріям ЧПД і ВНД в умовах обмежених можливостей фінансування. При оптимальному виборі інвестиційних проектів до програми реальних інвестицій виникають такі труднощі:

1.кількість проектів (обрана сукупність проектів), виходячи з техніко-технологічного та економічного розуміння в межах ліміту фінансування, має забезпечи­ти максимальне значення консолідованого ЧПД в умо­вах середнього ризику;

2.проекти можуть мати різний ступінь ризику, що ускладнює забезпечення зіставності проектів і показни­ків підприємства та механізм відбору проектів;

3.обмеження у зв'язку з великою кількістю періодів.

Отже, формування програми реальних інвестицій є завершальним етапом робіт у процесі управління реаль­ними інвестиціями в межах інвестиційної стратегії під­приємства, який дає змогу диверсифікувати процес реального інвестування з метою максимізації інвести­ційного доходу та мінімізації інвестиційного ризику.