22. Критерії оцінювання рівня ліквідності інвестицій.
Ліквідність інвестицій – потенційна спроможність інвестицій у короткий час і без суттєвих фінансових втрат трансформуватися у готівкові гроші.
Ліквідність інвестицій оцінюють за кількома критеріями.
За рівнем ліквідності всі об’єкти інвестування поділяють на такі, що мають:
високий рівень ліквідності ( депозитні внески до запитання, лістингові цінні папери, строкові депозитні внески, не лістингові цінні папери)
низький рівень ( устаткування, машини та механізми, будівлі тощо0
За витратами часу на реалізацію об’єктів :
абсолютно ліквідні (7 днів)
високоліквідні (8-30 дн)
середньо ліквідні (1-3 міс)
низько ліквідні ( понад 3 міс)
Активи фірм за ліквідністю:
швидко реалізовувані (грошові кошти в касі і на розрахунковому рахунку)
середньо реалізовувані активи ( дебіторська заборгованість0
повільно реалізовувані активи (незавершене будівництво, витрати майбутніх періодів)
важко реалізовувані активи ( основні засоби, нематеріальні активи тощо)
Оцінювання ліквідності вкладених коштів за рівнем фінансових втрат здійснюють за результатами аналізу трансформації об’єкта інвестування в грошові кошти.
Період
ліквідності інвестицій:
, де 
це
загальний період ліквідності конкретного
об’єкта, 
-це
можливий період перетворення конкретного
об’єкта інвестування на грошові кошти,
та 
- це технічний період перетворення
абсолютно ліквідних інвестицій на
грошові кошти.
Коефіцієнт
ліквідності
конкретних інвестицій 
=
Рівень премії за ліквідність:
-
необхідний рівень премії за ліквідність;
-
середня річна норма прибутковості за
абс. Лікв. Інвест об єктами.
Загальний
рівень дохідності інвестицій
:
Ліквідність у часі:
Частка абсолютно ліквідних інвестицій в їх загальному обсязі Ча:
Ча= Іа/І *100, де Іа – сумарна оцінка вартості абсолютно ліквідних об єктів інвестування; І – загальний обсяг інвестицій.
Частка низьколіквідних інвестицій в їх загальному обсязі Чн. :
Чн= Ін/І * 100, де Ін – сумарна оцінка низьколіквідних об єктів інвестування.
Коефіцієнт співвідношення абсолютно і низьколіквідних інвестицій Кс :
Ів- високоліквідні інвестиції. Іс – середньоліквідні інвестиції.
23. Механізм функціонування та регулювання інвестиційного ринку.
Інвестиційний ринок – це система економічних відносин між усіма його учасниками, спрямована на здійснення повного комплексу операцій з інвестиційними ресурсами і товарами для обслуговування інвестиційних потреб економіки та фінансових потоків.
Інвестиційний ринок можна поділити на такі складові:
Ринок реальних інвестицій: іпотечний ринок (нерухомість), підрядний ринок (будівельні матеріали, обладнання), ринок інтелектуальних цінностей (ліцензії, патенти)
Ринок фінансових інвестицій: грошовий ринок (цінні папери – векселі,тощо), ринок капіталів (середньо-та довгострокові позики і довгострокові цінні папери – акції, облігації)
У функціональному розумінні інвестиційний ринок є складною організаційно-правовою системою, основними елементами якої є інвестиційні ресурси і товари, учасники інвестиційної діяльності та механізм правового регулювання.
Під інвестиційними ресурсами і товарами розуміють засоби (грошові кошти, цінні папери тощо), які вкладають в об’єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
Учасники інвестиційного ринку – економічні суб’єкти, які діють у сфері практичної реалізації інвестицій, зокрема у сфері капітального будівництва, інноваційній сфері тощо. До них належать : інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об’єктів інвестиційної діяльності.
Механізм правового регулювання повинен бути ефективним. Сучасний ІР має ринкові механізми саморозвитку та самоорганізації, однак потребує державного та міжнародного регулювання. Ефективність його регулювання залежить від дотримання таких вимог:
Інвестори повинні бути захищені
Забезпечення справедливості, ефективності та прозорості ринків
Зниження системного ризику.
Регулювання може бути : міжнародно – правове, інституційно - правове та державно – правове. До державно-правового відноситься: створення нормативно- правової бази інвестування, державна реєстрація суб’єктів ІР, ліцензування діяльності професійних учасників ІР, контроль за діяльністю ІР.
Інституційно-правове регулювання має конкретнообов’язковий, значною мірою самоврядний, раціональний, орієнтований на ринкову доцільність характер.
Державно-правове та інституційно-правове регулювання мають обмежену дію. На ІР нерідко виникають ситуації, коли учасники не можуть знайти відповідних норм ні в яких актах та документах. Залежно від того, як у конкретній країні розв’язують цю проблему, системи державно-правового регулювання поділяють на системи необмеженої та обмеженої свободи дії. Система регулювання ІР постійно вдосконалюється та поліпшується.