2.2.2.3. Бібліотечна каталогізація у хх ст.

Бібліотечна каталогізація в Україні на початку ХХ ст. ще залишалася пара професійною (фахівців бібліотечної справи ще не готували в навчальних закладах) за статусом, але за рівнем виконання в багатьох бібліотечних закладах відзначалася високою професійною майстерністю. У бібліотеках використовувалися, в основному, абеткові та систематичні каталоги, створювалися перші предметні, узагальнювалися вітчизняний та світовий досвід каталогізації. Бібліотечні каталоги існували у вигляді друкованих або рукописних книжок, набули поширення карткові каталоги.

Утім теорія та практика каталогізації все більше відставала від розвинутих країн Західної Європи та США, де бібліотечна справа, бібліографія невпинно розвивалася, матеріально підтримувалася державою та місцевими органами самоврядування. Проте значна частина бібліотек Російської імперії не мала навіть мінімуму бібліотечних каталогів. Незадовільний стан каталогізації був зафіксований у багатьох доповідях і Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи (1911 р.). Доповідачі відзначали, що значний відсоток фондів бібліотек узагалі не відображався в бібліотечних каталогах, не було загальнодержавної інструкції з каталогізації, загальноприйнятої схеми бібліотечної класифікації тощо.

Ставлення до бібліотек, безперечно, докорінно змінилося в роки Радянської влади: вони невпинно зміцнювалися, кількість їх зростала. Для керівників країни бібліотеки були опорними базами партійних і радянських установ, формували нову свідомість громадян, використовуючи для цього всі можливості бібліотечно-бібліографічної діяльності, зокрема каталогізації. Уже в перші роки Радянської влади розпочалися пошуки найраціональнішої форми, видів каталогів, активно вивчався зарубіжний досвід, формувалася система централізованої каталогізації, розроблялися різноманітні інструкції з каталогізації на державному рівні, здійснювалася підготовка кадрів. Отже, зовнішні фактори сприяли розвиткові бібліотечної каталогізації.

Важливою проблемою 1920 – 1930 рр. залишалася проблема реального каталогу. Після деяких вагань більшість фахівців надавали перевалу предметному каталогу. Серед українських бібліотекознавців його особливо активно пропагували Б.О. Борович, Д.А. Балика, В.А. Козловський та ін. Поширенню цього каталогу по Україні, Росії сприяли, перш за все, його безперечні позитивні якості. Він є простим за своєю структурою (алфавіт предметних рубрик), завдяки чому є зручним для всіх категорій читачів, зокрема мало освіченим, яких у перші роки Радянської влади було немало. Цей каталог є гнучким, зокрема до нього відносно просто включати нові теми, в тому числі кон’юнктурні за змістом та формулюванням, наприклад «І.В. Сталін – організатор перемог радянського народу…». Не випадково Б. Борович називав його «рефлектором життя». Головне ж, предметний каталог розкриває фонд у міжгалузевому, предметному аспекті, що є нетрадиційним висвітленням фонду для більшості вітчизняних бібліотек. Розповсюдження цього каталогу за кордоном також стимулювало його розвитку у нашій країні.

Використанню предметного каталогу сприяла недосконалість систематичних каталогів. Невідповідність їх структури, побудованої переважно за Десятковою класифікацією, тогочасному рівневі наукових знань, новим реаліям радянського життя, відсутність власної бібліотечно-бібліографічної класифікації формували позитивне ставлення бібліотечної громадськості до предметного каталогу. Крім того, його прихильники активно перебільшували недоліки систематичних каталогів. Так, Б. Борович акцентував увагу на його незручності, негнучкості щодо відображення змін у науці та соціальній практиці, тобто ненадійності.

Поступово наголошувалося на необхідність предметного каталогу в усіх бібліотеках. Такі рекомендації розроблялися на І конференції наукових бібліотек УРСР (1925), на І и ІІ конференціях наукових бібліотек РСФСР (1924, 1926), бібліотечних з’їздах в Україні, Російській Федерації. Створювалися публікації з організації предметного каталогу, списки предметних рубрик тощо.

Предметний каталог поширювався в масових, наукових універсальних, спеціальних бібліотеках різних відомств. Так, вперше в Радянському Союзі був створений предметний каталог у Харківській громадській бібліотеці під керівництвом відомого в той час бібліотекознавства, згодом репресованого і забутого на десятиліття, Б.О. Боровича (1920). Ще в 1918 р. у книзі «Організація і ведення невеликих бібліотек» він написав, що складання в наших бібліотеках предметного каталогу – «справа далекого майбутнього». Однак вищеназвані причини спростували його передбачення. Уже на базі діючого предметного каталогу Б. Борович створив низку правил (інструкцій) щодо його організації, ведення та редагування, які були поширенні в Україні, Росії, опублікував список предметних рубрик каталогу Харківської громадської бібліотеки, написав цікаві наукові праці. З того часу за Харковом закріпився статус центру з предметної каталогізації.

Доля предметного каталогу Бібліотеки ім. В.Г. Короленка виявилася нещасливою. У 1931 р. Б.О. Боровича звільнили з посади завідувача консультаційно-бібліографічного відділу, а предметний каталог визнано шкідницьким, він зник із системи каталогів бібліотеки наприкінці 1930-х рр.

Одночасно з Харківською школою предметизацію і предметного каталогу успішно діяли київська на чолі з відомим бібліотекознавцем Д.А. Баликою. У 1921 р. він організував предметний каталог у Військово-політичній школі Українського військового округу, багато друкувався у фахових виданнях, де викладав інші підходи до організації предметного каталогу. Він не погоджувався з Б. Боровичем щодо ролі списку предметних рубрик в організації предметного каталогу. Д. Балика вважав, що його слід складати завчасно, тоді як Б. Борович розробляв у процесі організації каталогу. Перший рекомендував відображати в ньому лише бібліотечне ядро, другий – увесь фонд, були й інші розбіжності. Д. Балика ще в 1920-ті рр. пропонував організувати предметний каталог як систему. Ця слушна ідея була реалізована тільки в 1970-ті рр. Отже, немає сумніві у тому, що українські бібліотекознавці закладали підвалини сучасної вітчизняної теорії і практики предметної каталогізації.

Період динамічного розвитку предметного каталогу не був довготривалим, його гальмували постанова ЦК ВКП(б) від 1934 р., яка робила акцент на самоосвіті і, у зв’язку з цим, надавала перевагу систематичному каталогу. Слід зауважити, що в цей час уже було підготовлено радянський, політизований варіант Десяткової класифікації за редакцією Л.Н. Троповського. Саме за ним і почали створювати систематичні каталоги в масових бібліотеках. До того ж, виразно виявилися недоліки теоретико-методичної та матеріальної баз бібліотечної предметизацію. Незважаючи на зацікавленість бібліотек різних типів і видів, не була сформулювала система підготовки кадрів, не вистачало кваліфікованих предмети заторів, інструктивно-методичної літератури. Предметні каталоги створювалися на засадах повної автономності, тому поєднували в собі як предметні, так і галузеві комплекси. Фахівці не звертали увагу на слушне зауваження Д. Балики: предметизацію документів зовсім відмінна від систематизації. У результаті те, що створювалося в деяких бібліотеках під назвою «Предметний каталог», насправді, було звичайною тематичною картотекою. Усе це дискредитувало предметний каталог як особливе каталогізаційне явище.

Предмети затори зазнали репресій (частина була фізично знищена), особливо в Україні. Тільки через 30 років предметна каталогізація в Радянському Союзі, зокрема в Україні, почала відроджуватися.

Всеросійська нарада з питань бібліотекознавства, яка відбулася в грудні 1936 р., остаточно затвердила статус предметного каталогу як додаткового до систематичного саме в наукових бібліотеках. Систематичний каталог було визначено обов’язковим у бібліотеках різних типів і видів.

У рекомендаціях цієї наради було затверджено і статус абеткового каталогу як обов’язкового в бібліотеках. Слід зауважити, що в 1920 – 1930-ті рр. позиція абеткового каталогу була непевною. Спочатку він рекомендувався як обов’язків у бібліотеках із фондом до 25 тис. примірників, а потім – з фондом до 10 тис. Така невизначеність ролі абеткового каталогу пояснювалася тим, що в 1920-ті рр. більшість фахівців вважали цей каталог службовим. Не заперечуючи його необхідність як довідкового апарату, Ю. Меженко, наприклад, називав його антипедагогічним, тому що поруч стоять записи на твори Корлейля, М. Костомарова, М. Коцюбинського, які ніяк ідеологічно не пов’язані. Та з часом фахівці визначили, що абетковий каталог належним чином виконує функцію читацького каталогу, задовольняючи потребу користувачів. Значний внесок у розвиток абеткової каталогізації зробив М. Годкевич завдяки наполегливій праці по складанню інструкції з бібліографічного опису документів у Книжковій палаті України.

Розвиток абеткового каталогу в 1930-ті рр. був пов'язаний із формуванням загальнодержавної інструкції в межах СРСР із книго опису, яка одночасно забезпечувала і структуру цього каталогу. У повоєнні часи з появою «Єдиних правил опису творів друку…», «Мінімуму бібліотечної техніки…», інших інструктивних документів, наприклад типових положень із системи каталогів і картотек, за абетковим каталогом закріплюється місце одного з головних, обов’язкових каталогів у будь-яких бібліотеках.

У 1920 – 1930-ті рр. почала формуватися система зведених каталогів України майже одночасно з Росією. Якщо за кордоном такі каталоги виникли ще в другій половині ХІХ ст. , то в Російській імперії вони були поодинокими. Так, Л.Б. Хавкіна вважала, що в останній чверті ХІХ ст. такі каталоги мали підпільні більшовицькі організації. У ХХ ст. створенню зведених каталогів сприяла державна політика, оскільки надавали можливість з’ясувати наявність особливо цінної оригінальної літератури у різних бібліотеках країни і, отже, замовити її для тимчасового користування.

В Україні започаткували організацію зведених каталогів такі видатні постаті, як В.Я. Брюсов, Ю.В. Готьє, С.Д. Венгеров в Росії; В.А. Козловський, С.І. Рубінштейн, М. Сагарда, С. Боровий та ін. Ідея створення зведеного каталогу в українських бібліотеках виникла ще за часів Української Народної республіки, але в той період вона не була реалізована. До неї повернулися лише в 1925 р., коли директор Одеської наукової бібліотеки С.П. Рубінштейн у доповіді на І конференції наукових бібліотек України запропонувати створити національний зведений каталог наукових бібліотек, який відображав би оригінальні фонди (рукописи, інкунабули, стародруки тощо), організувати зведений каталог періодичних видань та ін.

У 1920-ті рр. в Україні створені місцеві зведені каталоги, які відбивали фонди періодичних видань, переважно іноземних, часописів. Так, у Києві було організовано зведений каталог іноземних періодичних видань із медицини й природознавства; слов’янських інкунабул; у Харкові – зведений каталог іноземних періодичних видань тощо. Отже, в 1920 – 1930-ті рр. система зведеного каталогу тільки зароджувалася. Вітчизняний та зарубіжний досвід з організації зведеного каталогу було узагальнено в монографії українського і російського бібліотекознавства Л.Б. Хавкіної «Зведені каталоги: Історія – Теорія – Практика» (М., 1943).

У другій половині ХХ ст. зведені каталоги набувають подальшого розвитку. У цей час помітна тенденція переходу від зведеного каталогу регіону до республіканських, загальнодержавних (СРСР); кількісне збільшення зведених каталогів вітчизняної літератури. Бібліотеки України використовували загальнодержавні зведені каталоги й брали участь у їх складанні, організовували власні зведені каталоги іноземної літератури, частково вітчизняної, рідкісних, серіальних видань. Але серед них було обмаль каталогів республіканського рівня, які б відбивали фонди бібліотек усієї України, всі види документів. Нині ці недоліки перешкоджають формуванню системи зведених каталогів бібліотек України як одного з компонентів документно-інформаційної системи.

Безперечним стимулом для подальшого розвитку бібліотечної каталогізації було впровадження централізованої каталогізації. Її різні форми надавали можливість поліпшити стан каталогів завдяки науковій обробці різних видів творів друку в методичних центрах. На відміну від Російської Книжкової палати і Бюро централізованої каталогізації, які випускали окремі комплекти друкованих карток для наукових і масових бібліотек, Книжкова палата України друкувала єдиний комплект карток для наукових і масових бібліотек. Її директор М. Годкевич вважав, що масові бібліотеки без утруднень можуть скористатися цим комплектом, легко скоротивши певну кількість елементів бібліографічного опису. З 1927 р. Книжкова палата УРСР почала друкувати каталожні картки для бібліотек всіх типів, забезпечивши для цього інструктивно-методичну базу. Друковані картки, розроблені кваліфікованими фахівцями, поповнювали всі види каталогів і певною мірою поліпшили їх якість.

З другої половини 1930-х рр., незважаючи на наявність висококваліфікованих кадрів, у зв’язку зі зміцненням централізації в управлінні книжково-бібліотечною справою, Книжкова палата України втратила свій самобутній шлях і в подальшому розроблює різні інструкції, узгоджуючи із Всесоюзною книжковою палатою

До початку 1990-х рр. в Україні складалася система друкованих карток, яка за допомогою відповідних комплектів охоплювала різні види документів, типи і види бібліотек від дитячих до наукових, але в 1992 р. ця система була ліквідована як така, що не має прибутку. Бібліотекам була завдана подвійна шкода: вони залишилися без вітчизняних карток й одночасно припинилось їх находження з Книжкової палати Росії. З 1996 р. система почала відроджуватися, але на нових принципових засадах.

У 1920 – 1930-ті рр. зароджувалися й інші форми централізованої каталогізації: каталогізація у виданні та типові (зразкові) каталоги. У 1924 р. Українська книжкова палата (Харків) разом із видавництвами і бібліотеками Києва, Дніпропетровська, Одеси, інших міст почала впроваджувати попереднє індексування книг. Водночас було опубліковано декілька типових каталогів («Сільська бібліотека»; «Робоча бібліотека»), але вони не набули належного розвитку в довоєнні часи. Тільки у другій половині ХХ ст., через неоперативність друкованих карток та невідповідність їх репертуару книжковим находженням у бібліотеки, почала відроджуватися «каталогізація у виданні». Україна була однією з перших союзних республік, яка почала її здійснювати 91960). Спочатку вона існувала у двох формах: у вигляді макета каталожної картки на звороті титульного аркуша і самої друкованої картки, яка вкладалася в частину тиражу, що призначався для бібліотек. Особливістю каталогізації у виданні є складання бібліографічного запису з верстки книги, а також її децентралізації, тобто каталогізування здійснювали Республіканська бібліотека УРСР, Книжкова палата ім.. І. Федорова, обласні універсальні бібліотеки. Сьогодні від неї не відмовляються й намагаються вдосконалювати, зважаючи на зарубіжний досвід.

Вітчизняне бібліотекознавство має світовий пріоритет щодо постановки проблеми та формування в бібліотеках системи каталогів і картотек. Цю проблему в і половині ХХ ст. більше досліджували російські вчені, та внесок українських бібліотекознавців був досить значним. Україна завжди мала свою бібліотечну школу, зокрема з каталогізації, представники якої плідно вирішували проблеми функціонування практично всіх видів каталогів, централізованої каталогізації, без вирішення яких організувати систему каталогів і картотек неможливо. Вони досліджували функції каталогів, вважаючи їх «помічником творчої думки» (Б. Борович, Ю. Меженко), і вимоги щодо їх організації; доводили, що між каталогами та бібліографічними покажчиками немає «прірви», що це об’єкти однієї природи, тим самим муруючи фундамент майбутнього довідково-бібліографічного апарату (ДБА) бібліотеки (С. Боровий, В. Іваницький). Навіть палкі прихильники предметного каталогу (Д. Балика, Л. Хавкіна, Б.Борович та ін.) ніколи не заперечували доцільність систематичного каталогу в системі каталогів і картотек, розуміючи, що фонд має бути розкритим у галузевому аспекті. Українські бібліотекознавці і бібліографи зробили вагомий внесок у методику організації всіх видів каталогу, обґрунтування їх різних форм (Ю. Ковалевський, Ю. Меженко, М. Годкевич, Б. Борович, Д. Балика). На жаль, їх спадщина була забута, і тільки сьогодні ми маємо можливість об’єктивно оцінити їх внесок у вирішення проблеми системи каталогів і картотек.

Ідея системи каталогів і картотек була реалізована а повоєнні часи, знайшла відображення в науковій літературі, в різних нормативних документах (Положеннях про систему каталогів і картотек різних бібліотек, «Техніці роботи масової бібліотеки» тощо). Масові бібліотеки формували просту за складом елементів систему каталогів (абетковий, систематичний каталоги та систематична картотека статей), обласні – значно складнішу, яка в середньому налічувала 20 – 30 каталогів і картотек, оригінальні багаторівневі системи каталогів й картотек створювалися в державних, національних бібліотеках республіки. Такий інформаційно-пошуковий апарат дозволяв із найменшими втратами в різноманітних аспектах розкривати бібліотечні фонди.

У 1970 – 1980-х рр. викладачі Харківського державного інституту культури (Д.А. Кумок, Г.П. Терентьєва, В.В. Сєдих) на теоретичному рівні обґрунтували своєрідність, особливості систем каталогів і картотек дитячих, юнацьких бібліотек і ЦБС, тис самим синтезувавши надбання попередніх поколінь учених і практиків України та Росії.

Однак здобутки бібліотечної каталогізації були б значно вагомішими, якби фахівці та вчені не відволікалися на її безперспективну політизацію, оскільки головним завданням бібліотек за часів Радянської влади стало розповсюдження марксистсько-ленінських ідей, пояснення політики ВКП(б), КПРС, боротьба з українським буржуазним націоналізмом. Отже, бібліотечні каталоги мали передусім повно, всебічно, глибоко розкривати зміст подібних документів у системі каталогів і картотек.

Так, в 1930-ті рр. були створені комісії по перевірці бібліотек щодо відповідності їх діяльності партійним постановам, які обов’язково перевіряли бібліотечні каталоги. Начальник бібліотечного управління НКО УРСР А. Кровицька заявляла: «Бібліотечні каталоги дають можливість здійснювати державний і громадський контроль над бібліотечними фондами… Відсутність каталогів створює сприятливі умови для ворожих елементів» (1935 р.). У результаті такого «контролю» значна частина каталогів була визнана «шкідницькими».

Отже, з них вилучалися твори «ворогів народу» (Л. Троцького, В. Юринця, А. Річицького, С. Єфремова та ін..); докорінно перебудовувалася структура систематичного каталогу (створювалися самостійні розділи «1М Марксизм-ленінізм»; «3КП Комуністична партія» тощо) Д. Балика розробив спеціальну методику багатоаспектного відображення творів основоположників марксизму в систематичному каталозі; замінювалися формування предметних рубрик у предметних каталогах; вилучалися рубрики з позакласовими формулюваннями; створювалися окремі каталоги для відображення сталінських праць; одночасно формувалися каталоги спец рангів.

У повоєнні часи політизація бібліотечних каталогів тривала. Більш того, з кінця 1940-х рр. службові каталоги почали активно використовувати для приховування літератури, яка хоча й не була забороненою, але через примхи політичної кон’юнктури не рекомендувалася читачам. Це явище до початку 1990-х р.. Так, поступово, зберігаючи свої специфічні властивості, бібліотечні каталоги набували нових – «політичної зброї».

* * *

Таким чином, бібліотечна каталогізація була започаткована ще в Київській Русі. Вона є надбанням насамперед української бібліотечної культури. Бібліотечні каталоги задовольняли потреби бібліотек у зберігання та, менше, в розкритті їх фондів. Перші бібліотечні каталоги суттєво відрізнялися від сучасних. Це були інвентарні описи книг, які за структурою збігалися з розстановкою їх на полицях, але одночасно виконували каталожні функції.

Соціальні катаклізми (монголо-татарська навала, розпад Київської усі) призупинили розвиток бібліотечної справи в Україні, та вже в епоху пізнього Середньовіччя, Ренесансу (XVII – XVIII ст.) вона поступово відроджувалася, а з нею і каталогізація. Виникали численні бібліотеки, де створювали каталоги, причому окремі особи спеціалізувалися на їх складанні. Деякі з них допомагали Московії в організації бібліотек, каталогів, бібліографічних списків. В українських бібліотеках переважали рукописні систематичні каталоги, частково вони друкувалися.

З утратою Україною автономії (ІІ половина XVIII ст.) бібліотечна справа поступово занепадала: закривалися бібліотеки, висококваліфіковані фахівці переїздили на службу до Москви, Санкт-Петербурга, де з часом сформувалися центри каталогізації. Та поступ цивілізації з Заходу змусив можновладців відкривати навчальні заклади, друкарні, бібліотеки на теренах Російської імперії, зокрема в Україні. У ХІХ ст. бібліотечна каталогізація розвивалася передусім в університетських та інших академічних бібліотеках, потім у громадських, народних тощо. Звичайно, перевага надавалася систематичному каталогу, однак паралельно у крупних бібліотеках створювалися абеткові. Головною формою систематичного каталогу залишалися книжкова, абеткового – карткова.

На початку ХХ ст. стан бібліотечної каталогізації, безумовно, поліпшився. Академічні, значна частина міських громадських та народних бібліотек створювали необхідний для роботи мінімум каталогів. Особливого розвитку набули систематичні каталоги у книжковій формі. У фахових журналах, окремих монографіях питання каталогізації привертало все більшу увагу, але відсутність національно-державної інструкції з каталогізації, загальноприйнятої бібліотечно-бібліографічної класифікації, відповідних фахівців струмувала цей процес. Остаточно його гальмувала громадська війна. Таким чином, на початку 1920-х рр. стан бібліотечної справи взагалі та каталогізації зокрема був незадовільним.

Зміна влади в Російській імперії на Радянську, утворення нової держави – СРСР – стимулювали подальший розвиток бібліотечної справи, бібліографії, зокрема каталогізації. Нова державна система добре розуміла значення бібліотек у формуванні світогляду своїх громадян. Отримавши державну підтримку, бібліотеки поступово відновлювали каталоги та створювали нові. Одночасно інтенсивно розвивалася теорії каталогізації, створювалися державні інструкції з каталогізації, модернізувалася Десяткова класифікація як ІПМ систематичних каталогів радянських бібліотек, розроблялися теорія та методика предметизацію і предметного каталогу, формувалася система централізованої каталогізації, створювалися зведені каталоги.

У післявоєнний період (1950 – 1960 рр.) поступово сформулювалася сучасна система каталогів і картотек бібліотек усіх типів і видів, складалася низка нормативно-інструктивних документів, навчальної літератури, були підготовлені відповідні кадри, одночасно розвивалася теорія каталогізації. В останній чверті ХХ ст. бібліотечна каталогізація продовжувала розвиватися, якість бібліотечних каталогів та їх системи значно поліпшилася завдяки стандартизації бібліографічного опису, завершенню робіт по створенню вітчизняної бібліотечно-бібліографічної класифікації, централізації бібліотечної мережі та комп’ютеризації каталогізації.

Однак, маючи певні успіхи, передусім у галузі абеткової. Систематичної каталогізації, формуванні системи каталогів бібліотек різних типів і видів, загальна технологічна відсталість як наслідок залишкового принципу фінансування бібліотечно-бібліографічних та освітянських закладів, відволікання кваліфікованих кадрів на політизацію каталогів і відповідних процесів призвели до несвоєчасного вирішення організаційних, кадрових та технологічних проблем каталогізації. Повільно створювалася система зведених каталогів країни, недостатніми темпами розвивалися предметизацію документів, предметні каталоги, централізована каталогізація. Особливо загрозливим стало відставання комп’ютеризації каталогізації. У результаті, сьогодні електронні каталоги, які є звичайними в розвинених країнах як атрибут інформаційного суспільства, в нас тільки-но створюються, але за цією формою майбутнє бібліотечної каталогізації, вдосконалення розширення функцій бібліотек взагалі. Отже, впровадження сучасних інформаційних технологій є загальною проблемою вітчизняної каталогізації.

Запитання для самоперевірки:

1. Які фактори сприяли розвиткові бібліотечної каталогізації з давнини до початку XVIII ст.?

2. Чим характеризується стан каталогізації в бібліотеках України у XVIII ст.?

3. Як розвивалася каталогізація в академічних бібліотеках у ХІХ ст.?

4. Які каталоги створювалися в публічних та народних бібліотеках у ХІХ ст. (види, форма, система управління)?

5. Яким був стан бібліотечної каталогізації в Україні на початку ХХ ст.?

6. Які проблеми вирішувалися в галузі бібліотечної каталогізації в довоєнний період?

7. Які українські бібліотекознавці та бібліографи І половини ХХ ст. – творці сучасної української каталогознавчої школи Вам відомі? Який їх внесок у теорію та практику?

8. Які проблеми можна визначити щодо розвитку бібліотечної каталогізації у ІІ половині ХХ ст.?

Розділ 3