
- •1. Предмет, метод та завдання «Історії економічних учень»
- •2. Плюралізм теорій та напрямків економічної думки: причини існування та наслідки.
- •3. Історичні умови виникнення, теоретико-гносеологічні корені та загальна характеристика класичної школи політичної економії.
- •4. Економічна система та методологія а.Сміта.
- •5. Основні ідеї економічного вчення д.Рікардо.
- •6. Характеристика основних постулатів класичної школи.
- •7. Політична економія к.Маркса: загальна характеристика.
- •8. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині у першій половині 19 ст. «Стара» та «нова» історичні школи.
- •9. Економічні погляди м.І.Туган-Барановського.
- •10. Причини виникнення, передвісники та етапи розвитку маржиналізму. Австрійська школа граничної корисності.
- •11. Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі л.Вальраса та в.Парето.
- •12. Кембриджська школа. Економічна теорія а.Маршалла.
- •13. Історичні передумови та суть «кейнсіанської революції». Особливості методології Дж. М. Кейнса.
- •14. Еволюція кейнсіанства: неокейнсіанські теорії росту і циклу та посткейнсіанство.
- •15. Економічні погляди й. Шумпетера.
- •16. Причини виникнення, загальна характеристика та основні школи неолібералізму. Німецький неолібералізм та його еволюція.
- •17. Причини і суть «монетаристської революції». Чиказька школа та м.Фрідмен.
- •18. Неокласичне відродження. Теорія та політика «економіки пропозиції» та теорія раціональних очікувань.
- •19. Сучасний інституціоналізм: суть, основні представники, теорія.
- •20. Теорія транзакційних витрат та прав власності. Теорема р.Коуза.
13. Історичні передумови та суть «кейнсіанської революції». Особливості методології Дж. М. Кейнса.
Дійсність спростувала ілюзії неокласиків про здатність автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, як і на ринку праці та капіталу. Свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Із зростаючою силою повторювані кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами при збуті товарів, розладом всього механізму розвитку капіталістичної економіки. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати скільки-небудь задовільне пояснення цим явищам, а тим більше рекомендувати шляхи подолання криз.
На рубежі 20 ст. монополії рішуче підірвали можливість вільної конкуренції на ринку як регулятора капіталістичного господарства. Зростаюче втручання держави в економічне життя випливало з практичних міркувань. Опублікувавши у 1936 р. книгу «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», англійський економіст Дж.М.Кейнс став ідеологом нового напряму в буржуазній економічній науці, що дає обґрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівня та вказує на необхидність державного втручання в економічні процеси.
З методологічної точки зору підхід Кейнса фундаментальним чином відрізняється від підходу мейнстріму в економічному аналізу. Проблема зводиться до того, чи можна вважати економіку точною наукою. Опоненти Кейнса давали стверджувальну відповідь, а він сам заперечував це. Методологічно Кейнс досліджує агрегативні макроекономічні показники – сукупний попит і пропозицію, сукупні заощадження, інвестиції тощо.
Кейнс показав неможливість безмежного зниження норми відсотка з метою стимулювання інвестицій. Поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв’язку з всезростаючим впливом профспілок. Намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, на якому базується неокласична теорія, є утопією. Обґрунтував необхідність державного втручання в економіку. Висунув основоположне твердження, що ціни та заробітні плати в короткостроковому періоді є негнучкими. Кейнс наполягав, що основним стратегічним напрямом економічної політики держави повинна стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння тому, щоб максимально можливо заощадження перетворювати на капіталовкладення.
14. Еволюція кейнсіанства: неокейнсіанські теорії росту і циклу та посткейнсіанство.
Основними представниками неокейнсіанської школи є Р.Харрод та Е.Хансен.
Харрод у своїх працях зосереджує зусилля на аналізі динамічних процесів, у тому числі довготривалих. Він вважає, що існує така лінія розвитку ( лінія динамічної рівноваги, виражена у гарантованому темпі росту), дотримуючись якої виробники будуть задоволені результатами своєї діяльності. На думку Харрода, прогрес економічної теорії може бути здійснено лише тою мірою, в якій вона сама буде перетворюватися в економетрику. Він стверджує, що в той час, як статистичний аналіз ставав все більш витонченим та вдосконаленим завдяки вживанню поняття граничності та математичних виразів, динамічний аналіз було випущено з поля зору. Під час дослідження зростаючого господарства, необхідно розглядати відносини, що виникають в ході експансії трьох елементів: робочої сили, випуску продукції чи доходу на душу населення, розміру наявного капіталу.
Хансен писав, що повне освоєння земель, покладів корисних копалин, уповільнення технічного прогресу не дозволять освоїти всі наявні заощадження суспільства. Хансен виділяє чотири моделі циклічних коливань – «малі» (породжені нерівномірністю відтворення обігового капіталу), «середні» цикли (породжені нерівномірністю вкладень в основний капітал), «будівельні цикли» (модель стосується будівництва житлових будинків) та «вікові циклічні хвилі» (фундаментальні повороти в техніці). За своїм характером теорія циклів Хансена є інвестиційною теорією. Адже нерівномірність капіталовкладень у товарно-матеріальні запаси, основний капітал, будівництво житла та ін. породжує коливання циклічного характеру. Неокейнсіанство не передбачає прямого втручання держави у відносини власності. Всі заходи державного регулювання, сформульовані Хансеном, стосуються сфери обігу, перерозподілу доходів. Свою антициклічну програму Хансен групує за трьома напрямами:
- вбудовані механізми гнучкості (вбудовані стабілізатори)
- Автоматично діючі компенсуючі контрзаходи
- керовані програми компенсування.
Ліві кейнсіанці становили основу посткейнсіанства. Посткейнсіанці продовжили критику ортодоксального варіанта, особливо неокласики. Різкій критиці вони піддали маржиналізм. Використовували інституціоналізм, вчення Рікардо, концепцію радикалів, теорію Маркса. Посткейнсіанство являє собою один із сучасних різновидів західних інтерпретацій марксистської політекономії.