9. Економічні погляди м.І.Туган-Барановського.

Михайло Іванович Туган-Барановський зробив спробу поєднати трудову теорію вартості із суб’єктивно-психологічною теорією цінності австрійської школи.

Критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропозиція породжує попит. Великого значення у проблемі відтворення надавав виробничому споживанню.

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв’язок промислових коливань з періодичним зростанням основного капіталу. Доходить висновку, що головним внутрішнім рушієм економічної активності є рух інвестицій. Першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засооби виробництва, породжує мультиплікаційний процес всіх елементів економічної активності.

Підкреслює анархічний характер капіталістичного вирообництва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів у різних сферах його застосування, що й спричинює кризи. Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капітальні блага відкриває можливості для безмежного розширення капіталистичного виробництва.

Спочатку був прихильником Маркса, потім почав його критикувати, заперечував марксистське положення, що нова вартість створюється робочою силою. Джерелом прибутку називає весь капітал. Проте марксизм не відкидає, а прагне розвивати його елементи. Критикує Маркса за економічний детермінізм, за ігнорування психології людей, їхньої моралі.

В своїх працях намагався переорієнтувати політичну економію в Росії та Україні на позиції суб’єктивно-психологічної школи та неокласицизму. В іншій праці зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл та заявив про можливість їхнього синтезу.

Велику увагу приділяв питанню розвитку капіталізму Росії. Великий внесок зробив в розробку таких проблем як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

10. Причини виникнення, передвісники та етапи розвитку маржиналізму. Австрійська школа граничної корисності.

В останній третині 19 ст. в економічній теорії виникла нова течія – маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом розвитку політичної економії. Об’єктивна зумовленість її появи полягала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом НТП: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин віж виробником і споживачем, цнтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісня зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністью на мікро- та макрорівнях, у сфері споживання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних положень «класичної школи», формування нової парадигми для пояснення просесів та явищ суспільно-економічної практики.

Цю функцію певною мірою виконав маржиналізм, який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча й не був позбавлений певної однобічності. Основна ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, що дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті. Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржинальною революцією» в економічній науці.

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа ПЕ, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Представники: К. Менгер (засновник), Ф. Візер, Е. Бем-Баверк.

Політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів. Для того щоб вивчити і розкрити закони економіки в цілому, треба було спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольованого господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств.