9. Охарактеризуйте державний устрій Афін у V-IV ст. До н. Е.

По суті кожний громадянин брав участь в управлінні. Кожних 2-3 ро­ки він отримував місце в геліеї, не менше 2-х разів за життя ставав членом Ради п'ятисот (буле). На перший погляд, така реальна демо­кратія мала б служити зразком й ідеалом не лише для древніх часів, а й для наступних століть. Участь усіх громадян у прийнятті законів, здійсненні правосуддя, змінність і підзвітність посадових осіб, колегі­альність у вирішенні питань, авторитетність і остаточність винесених рішень - все це разом узяте забезпечувало ефективність афінської си­стеми державного управління. Населення мало широкі соціальні га­рантії, бідніше селянство могло розраховувати на отримання землі за рахунок завойованих територій. У свою чергу, таке врахування інтересів усіх громадян зумовлювало високу мораль­но-політичну єдність афінського суспільства, забезпечувало необхід­ну стійкість армії і флоту, утримувало усіх громадян від асоціальних вчинків під загрозою втрати громадянства - незшіежно від соціально­го становища. Серед недоліків цієї системи відзначимо такі:

По-перше, Афіни були полісом, чисельність вільних громадян кот­рого не перевищувала кількох десятків тисяч чоловік. Для більш значних державних формацій подібна пряма демократія не змогла б бути такою ж ефективною.По-друге, матеріальне і. у певному розумінні, моральне благополуччя Афін будувалося на використанні праці сотень тисяч абсолютно без­правних рабів. Виплати за участь у народних зборах та виконання ін­ших державних функцій, наділення неімущих землею тощо вимагали великих матеріальних засобів. У кінцевому підсумку ці блага досягали­ся ціною жорстокого пригнічення рабів, метеків, вільновідпущеників. По-третє, Демократія сприяла піднесенню Афін, вона ж призвела до їх занепаду. Соціальні гарантії розслаблювали нижчі верстви повноправного населення, чий життєвий мінімум був практично гарантований, утверджували презир­ливе ставлення до праці. Надалі верхи втрачали смак до подальшого збагачення. Оскільки над кожним громадянином тяжіла загроза остра­кізму і практично кожний міг потрапити під суд за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, майнові злочини тощо, то верхів­ка афінського суспільства вимушено загравала з низами. Вигідніше бу­ло роздати частину майна у вигляді подачок, ніж під справжнім чи на­думаним приводом бути засудженим до конфіскації усього майна.

10. Охарактеризуйте основні риси афінського права.

До реформ Солона в Афінській державі основним джерелом права був звичай. У до Р. X. виникають закони, ;Іле, попри їх появу, звичаєве право відігравало велику роль у регулю-ІІанні тогочасних суспільних відносин. Так, найдавніші Закони архонта Драконта (621 р. до Р. X.) були просто записом норм чинного Іиичаєвого права. До нас вони не дійшли, але, як відомо, відзначалися надзвичайною жорстокістю (звідси розмовне "драконові закони"), нозаяк передбачали страту не тільки за вбивство, але й за крадіжку овочів, ледарство тощо. Самі греки говорили, що ці закони написані не чорнилом, а кров'ю. Існують перекази, що коли самого законодавця іапитали, чому він майже за всі злочини призначає страту, Драконт піби-то відповів, що цього виду покарання заслуговують незначні покарання, а для значних він не зміг придумати більшого. Попри жорстокість і технічну недосконалість, Закони Драконта мали важливе історичне значення, оскільки вони вперше відобразили судову практику, вводили нові правила судочинства, обмежували кровну помсту та забороняли самосуд, упорядковували майнові й інші відносини. Усе ж таки право набуває цивілізованішої форми та стає гуманнішим, порівняно з реформами Солона.

Афінське право не було систематизованим, не всі правові інститути були достатньо розроблені. Наприклад, інститут права власності основну увагу відводив володінню та не містив власне визначення права власності як абсолютного права особи. Остаточно було закріплено право власності на землю, тварин і рабів. Особливістю права власності було те, що обмежувалася концентрація в руках однієї особи надто великих земельних володінь.

Зобов'язальне право знало різні види договорів (купівлі-продажу, найму, позики, товариства, поклажі тощо), які укладалися, переважно, в письмовій формі та забезпечувалися закладом, завдатком, поручительством.У шлюбно-сімейних відносинах право забезпечувало провідну роль чоловіка, жінки ж були позбавлені багатьох прав. Спадкування могло здійснюватися за законом і за заповітом. Батько мав право позбавити синів спадку. Кримінальне право розрізняло злочини проти держави та проти особистих інтересів. Найтяжчими злочинами вважалися: державна

зрада, обман народу, образа богів, крадіжка храмового майна. Ті, хто скоїв державні злочини, оголошувалися поза законом, і кожен мав право їх убити. До серйозних злочинів належали: вбивство, зрада дружини й образа. Серед злочинів проти власності найтяжчими вважалися крадіжка майна та підпал. Покарання були такі: смертна кара (засудженому надавали право прийняти отруту), штраф, тілесні покарання (для рабів), позбавлення волі (застосовувалося лише як запобіжний захід, щоб недопустити втечі), агамія (позбавлення політичних прав і повна або часткова конфіскація майна), відшкодування збитків, продаж у рабство та ін.