46. Визначте джерела, структуру і значення Цивільного кодексу 1804 р.

При розробці кодексу Наполеона спиралися на п'ять джерел. Перше джерело - класичне римське право. Французьке цивільне право не поривало свій зв'язок з римським правом, використовуючи його відточені поняття та юридичної термінології, а коли було необхідно, і матеріально-правові норми. Друге джерело - французьке звичаєве право. На більшій території Франції, прилеглої до її північних кордонів, діяли звичаї (кутюми), зафіксовані письмово. У той же час і в областях, де діяли кутюми, римське право не відкидалося повністю. Напередодні Великої французької революції діяв не менше 60 загальних кутюмов (coutumes generales) і 300 - суто місцевого значення (coutumes locales). Збірники кутюмов, затверджені королем, ставали "місцевими кодексами" громадянського права. Відмінною рисою дореволюційного французького права був його партикуляризм. Третє джерело - праці відомих французьких юристів. Безпосереднім взірцем і орієнтиром для творців кодексу Наполеона послужили роботи французьких юристів XVII і XVIII століть. У становленні загальнофранцузької цивільного права важливу роль зіграли відомі вчені-юристи (Дюмел, Кокій, Ф. Буржон, Будинки, Ж. Потьє, К. Олів'є) та практики (судді, адвокати, королівські чиновники). Французьке цивільне право створювалося в основному практиками, які не запобігли рецепцію римського права і зберегли велику частину національного звичаєвого права (кутюми). Четверте джерело - "Проміжне право" (droit intermediaire) революційного періоду (1789 - 1799 рр..), Засноване на громадських ідеалах Просвітництва, як його розуміли Дідро, Вольтер і Руссо: індивід, як розумна і самостійно відповідає за свої дії істота, від народження володіє невід'ємним правом на свободу совісті, свободу віросповідання, свободу на здійснення економічної діяльності. Це право грунтовно зруйнувало старий соціальний правовий порядок. Укладачі кодексу Наполеона зайняли більш збалансовану позицію в області індивідуальних громадянських прав. П'яте джерело - правове спадщину великих французьких просвітителів. Кодекс Наполеона випробував значний вплив теорії природного права, заснованій на раціоналістичних засадах. Доктринальним джерелом кодексу Наполеона стали правові погляди просвітителів. Розвиваючи теорію природних, невід'ємних прав людини і суспільного договору, вони аргументували необхідність модернізації соціально-правових та економічних відносин. Структура кодексу Наполеона є інституційної (римська система). На основі римського права, пристосованого до обставин, були написані речове та зобов'язальне право. Сімейне та спадкове право грунтувалися на старому французькому звичайному праві.

Кодекс Наполеона складається з вступної частини і трьох книг. Вступна частина найкоротша і містить лише шість статей (ст. 1 - 6). Перша книга включає статті про громадянство, акти цивільного стану, сімейне і опікунській праві (ст. 7 - 515). Друга книга регулює відносини власності (ст. 516 - 710), третя - способи набуття власності, включаючи спадкове право і різні види зобов'язань (ст. 711 - 2283). Таким чином, кодекс складається з трьох частин - особи, речі, зобов'язання.