41. Дайте загальну характеристику Соборного уложення 1649 р. Як зведення феодального права Росії.

Соборне уложення (також Соборне укладення, Соборне уложення царя Олексія Михайловича; рос. Собо́рное уложе́ние) -– збірник феодального права (законів) Російської (Московської) держави. Прийняте 1649 р. в часі правління царя Олексія Михайловича. Пам’ятка російського права XVII ст. Безпосереднім поштовхом до його розробки став так званий Соляний бунт 1648 року у Москві, підтриманий виступами і в інших містах (Томську, Солі Вичегодській, Великому Устюзі). Серед вимог повсталих було і скликання Земського Собору для прийняття нових законів. Фізично біловик оригіналу Уложення являє собою сувій (згорток) складений з паперових листів (960 листів), що склеєні в довжину у вигляді стовпця довжиною 144 сажені і 1 аршин (317 метрів, хоч раніше вважалося що його довжина 309 метрів). На звороті згортку Уложення - підписи членів Земского Собору 1649 року, який прийняв його, всього 315 підписів. Оригінальний примірник Уложення зберігається у Російському державному архіві древніх актів. Уложення було комплексним нормативно-правовим актом і містило норми як публічного, так і приватного права, а також норми як матеріального, так і процесуального права. Уложення заключало в собі постанови з усіх галузей права: в ньому перемішані статті, що мають стосунок до законів державних, фінансових, поліцейських (адміністративних), цивільних, судочинних (процесуальних); закони кримінальні зосереджені головним чином в главах I, II, X, XXI та XXII, але вони зустрічаються в окремішності і в інших главах (М. С. Таганцев). Сучасні дослідники більш точно констатують стосовно кримінально-правових норм Уложення, що ці норми містяться в главах І - V, Х, XXI, XXII[4]. Соборне уложення складалося з 25 глав, які містили 967 статей, переважна більшість яких була присвячена визначенню злочинів і покарань. Джерела Соборного уложення вказані в передмові (преамбулі) до нього, ними були: Правила Святих Апостолів, градські закони грецьких царів (візантійське право[6]), старі судебники попередніх царів (1497 та 1550 рр.), царські укази і боярські вироки, указні книги приказів, чолобитні від дворян і посадських людей; крім того запозичувалися багато норм Литовських статутів. Згодом уложення 1649 р. було доповнено значною кількістю юридичних актів, названих новоуказними статтями. Дія Соборного уложення з другої половини XVII ст. до 80-х років XVIII ст. поширювалася, як вважають окремі дослідники, і на Слобідську Україну, яка вважалася частиною російських територій. Соборне уложення застосовувалося в Росії вельми тривалий час - аж до появи Зводу законів Російської імперії 1832 р., а його кримінально-правові норми були використані під час розробки тому XV-го Зводу та Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року.

42. Розкрийте особливості російського абсолютизму.

Абсолютизм у Росії сформувався наприкінці XVII - початку XVIII ст. Абсолютизм у Росії опирався ще більшою мірою, ніж у країнах Західної Європи, на дворянство, а також на бюрократію. В окремі періоди Абсолютизм у Росії приймав форму так званого освіченого абсолютизму. В 1660-1670-х рр. у Росії відбувається перехід від станово-представницької монархії до необмеженої, котра завершується за правління Петра I. Нова форма правління йменується двома термінами: абсолютизм і самодержавство. Довгий час вони розглядалися як слова синоніми, що позначають одне й теж - необмежену монархію. Однак в 1960–1970-і рр. у радянській історіографії вибухнула багаторічна дискусія про співвідношення цих понять. У центрі уваги виявилося питання про ступінь застосовності марксистської концепції абсолютизму до соціально-економічних і політичних реалій Російської імперії XVIII–XIX ст.

Російський абсолютизм мав ряд особливостей, які відрізняли його від західноєвропейського абсолютизму: По-перше, у російського абсолютизму була інша соціальна база. Якщо в Західній Європі абсолютизм виник на стадії рівноваги дворянства й буржуазії, то в Росії абсолютистський режим опирався винятково на дворянство, тому що буржуазії, у західному змісті цього слова, у Росії XVII–XVIII ст. майже не існувало. По-друге, у Росії влада монарха в меншому ступені опиралася на закон, і більшою мірою - на особисту сваволю, насильство, тобто на не правові засоби. Хоча, починаючи з Петра I, співвідношення поступово міняється в протилежному напрямку і монархія як би "обростає" правовими засобами здійснення свого панування.