Зміст

ВСТУП....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект телебачення) ……………………………...………9

1.1. Феномен впливу та сприймання дітьми телепередач……………...............9

1.2. Мовна проблематика сучасної тележурналістики. ……………...……..…22

1.3. Концепція рекламного впливу на телебаченні……………………………34

РОЗДІЛ 2. Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект радіо)……………………………………………..43

2.1. Проблематика впливу та сприймання дітьми радіопередач.......................43

2.2. Мовна проблематика сучасної радіожурналістики ………………………46

2.3. Проблематика рекламного впливу на радіо ………………………………53

РОЗДІЛ 3. Жанрові новації сучасного українського журналізму …………..61

РОЗДІЛ 4. Охорона праці………………………………………………………77

4.1. Стан умов праці…………………………………………………………......78

4.2. Організаційно-технічні заходи з поліпшення умов праці………………..81

4.3. Безпека в надзвичайних ситуаціях…………………………………………83

ВИСНОВКИ..........................................................................................................91

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….93

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….97

ВСТУП

Сучасна телерадіожурналістика – це складна система засобів масової інформації, що дедалі розвивається та йде в ногу з часом. Поява нових структурних елементів у ній пов’язана не тільки з процесами глобалізації й надзвичайно оперативними технічними процесами, але й зміною якісного стану системи в цілому. Теле- та радіомовлення сьогодні вже не те, що було вчора, а завтра воно буде не таким, як сьогодні. Його розвиток відбувається такими швидкими темпами, що теоретичний концепт зазвичай осмислюється вже згодом, коли вже сформувалися певні тенденції цього явища.

На сучасному етапі розвитку електронних засобів масової інформації журналіст радіо і телебачення виступає одночасно в кількох іпостасях - здобувача, укладача, редактора, аналітика, оформлювача, тлумача, коментатора, оглядача інформації та безпосереднього виконавця ролі, її дикторського озвучування[96].

З постійним розвитком інноваційних технологій в інформаційному просторі України, зі становленням недержавного телебачення і радіомовлення, а також з появою на мас-медійному ринку нового розуміння професії телерадіожурналіста постає необхідність внесення певних змін щодо системи радіомовлення і осучаснення самого журналіста, який виявляє свої творчі можливості в галузі телерадіомовлення. Сьогодні важливо зрозуміти, що телерадіожурналіст – це не лише, власне, творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес варто розглядати не лише в контексті індивідуальної ефірної творчості, а й в контексті творчої колективної діяльності. Тележурналіст порівняно з радіожурналістом більше "колективіст", аніж "індивідуаліст", бо його праця, його успіх залежать від команди – оператора, режисера, освітлювача тощо. Радіожурналіст у своїй творчості більш самостійний, його творчий потенціал може виявлятися незалежно від так званих "супутніх" професій.

У цьому контексті варто пам'ятати, що сучасна телерадіожурналістика – це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов’язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення теле- і радіомовної продукції. Бо телерадіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях, пов'язаних із вибором телерадіокомпанією діапазону радіохвиль, каналу і частоти мовлення, типу передавача і антени, специфікації ефірного і продакшн-обладнання, знає необхідні комп'ютерні програми і програмне забезпечення для ефірного мовлення і збору інформації, володіє навиками аудіо(відео)інженера і звуко(теле)режисера, знаннями технічного забезпечення проведення прямого ефіру і т. д.

Сучасна телерадіожурналістика містить у собі безліч різноманітних проблем, які потребують негайного вирішення. Зокрема, це проблема культури і техніки мовлення, виховання та впливу, що зараз займають чільне місце у сучасних ЗМІ. Отож, безумовно, цей ряд проблем потребує конструктивного вирішення як для користі самих ЗМІ, так і для суспільства зокрема.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що такі важливі проблеми функціонування журналістики, як вплив телебачення та радіомовлення на індивіда, зміни у системі журналістських жанрів, підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору порушуються не часто. По-особливому актуальним у цій роботі є розгляд та висвітлення загального стану журналістики, оскільки окреслено систему жанрової палітри теле- і радіожурналістики, методику роботи над матеріалами збірника, розглянуто перспективу українського телебачення і радіомовлення. Науковці, вчені цікавляться цим медійним впливом, отож питання, розглянуті у роботі, можуть послужити для них емпірично-прикладною базою. Оскільки вищезазначені проблеми порушуються не часто, то тема нашого дослідження є актуальна.

Огляд літератури. Упродовж двадцятиріччя професорсько-викладацький колектив кафедри значні зусилля спрямовував на організацію наукової діяльності , для чого на кафедрі створено максимально сприятливі умови, тісно пов’язані з навчальним процесом. На кафедрі видали чимало монографій, словників, брошур, які здобули визнання наукової громадськості. У них – цінна інформація про білі плями в нашій історії, зібрані і прокоментовані факти про геноцид, лінгвоцид (мововбивство), етноцид, чимало праць присвячено культурі української мови, екології українського слова. Окрему групу становлять розвідки, у яких проаналізовано інноваційні процеси у сфері електронних медій. Важливим здобутком кафедри є видані посібники і підручники, методичні поради для студентів, які допомагають забезпечувати організацію навчально-методичного процесу не лише на нашому факультеті. Вони мають свою аудиторію по всій Україні, відомі і за кордоном. За 20 років опубліковано в наукових збірниках, журналах, у періодичних виданнях понад півтори тисячі наукових, науково-методичних, науково-публіцистичних статей, рецензій та інших матеріалів. З 1997 р. кафедра видає збірник наукових праць “Теле- та радіожурналістика”, який постановою президії Вищої атестаційної комісії України включено до переліку фахових видань України, у ньому публікують результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук, дають свої статті також журналісти-практики, студенти, автори з різних регіонів України. У статтях йдеться про важливі проблеми сьогодення – підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору. Цим проблемам присвячено чимало наукових, науково-популярних досліджень, дискусійних публікацій в мас-медіа. Тому в контексті історіографії предмета варто згадати насамперед українських учених: В. В. Лизанчука, В. Я. Миронченка, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Ю. Г. Шаповала, Т. В. Щербатюк та ін., які аргументовано обстоювали ідею журналістської творчості []./////////

Кафедральний збірник – це своєрідний літопис сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури. Окремі випуски збірника видано з нагоди відзначення ювілеїв працівників кафедри (професорів О. А. Сербенської, І. В. Крупського, В. В. Лизанчука). Регулярний випуск фахового видання (з 1997 р. вийшло 13 випусків у 14 книгах) – справа честі завідувача і членів кафедри. Збірник тематично розширюється, збагачується його структура. Крім традиційних рубрик – “Теоретичні аспекти журналістики”; “Прикладні проблеми журналістської творчості”; “Теле- та радіожурналістика”: на шляху творення власної традиції; з’являються нові: З журналістської практики, де поміщено цікаві публікації з періодики, що стосуються ефірного продукту, “Творчий доробок студентів”; “Із щоденника студентської практики” та ін.

Кафедра радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на сьогодні підготовила 13 випусків збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика». У збірнику містяться такі наукові статті про електронні медіа: історія, сучасний стан функціонування, морально-естетичні аспекти телерадіопередач, контент нових медій, культура мовлення, свобода і відповідальність журналіста в комунікаційному процесі тощо. Також можна помітити різноманітні есеї, спогади, статті про науково-педагогічну, журналістську, громадську діяльність викладачів кафедри.

Мета і завдання дослідження зумовлені необхідністю створення об’єктивної картини проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі конкретних публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика».

Головна мета проведеного дослідження – опрацювання, наукове обгрунтування багатьох публікацій у 13-ьох випусках збірника «Теле- та радіожурналістика», а також дослідження журналістської майстерності та вміння.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

• аналіз публікацій теоретиків комунікаційних процесів, практиків-журналістів і студентів, які присвячені розглядові сучасному стану теле- та радіоконтенту;

• окреслення широкого й вузького проблемного ракурсу матеріалів збірників за критеріями диференціювання телепроблем та відповідно проблем радіомовлення;

• розгляд жанрової палітри статей, висновок щодо форми подачі наукової інформації в них;

• підсумок дослідження на основі статей кафедрального збірника з’ясувати шляхи поліпшення творчої діяльності медійників.

Об’єкт дослідження – публікації збірника «Теле- та радіожурналістика» (випуски за 1997-2014 рр.).

Предмет дослідження – специфіка тематично-проблемного і жанрового аспекту сучасного теле- та радіоконтенту на прикладі матеріалів кафедрального збірника.

Методологічна основа дослідження визначена системою принципів і методів, теоретичних узагальнень:

• спостереження (в процесі спостереження ми керувалися певною ідеєю, концепцією або гіпотезою. За допомогою цього методу було реєстровано факти, які підтверджують або спростовують основні ідеї та гіпотези);

• аналіз (ми використовували цей метод для осмислення об’єкта як єдиного цілого, якого не можна обмежувати вивченням лише складових частин. У процесі пізнання об’єктивно розкрито існуючі зв’язки між ними, розглядалася їх система єдності);

• порівняння (за допомогою цього методу встановлено схожість і відмінність досліджуваних явищ і предметів, виявлено якісні і кількісні характеристики об’єктів. Наукове порівняння здійснюється саме за ознаками, істотними для даного дослідження);

• узагальнення (в процесі узагальнення ми використовували фіксацію загальних ознак та властивостей певного класу об'єктів та здійснювали перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального);

• прогнозування (ми використовували цей метод для того, щоб узагальнити накопичений у минулому досвід, а також припущення щодо майбутнього з метою його визначення).

У науковій роботі вводяться такі методи та прийоми дослідження:

1. Прийоми відбору інформації, які дозволяють виокремити сукупність фактів, що стосуються проблем тематично-проблемного і жанрового аспекту теле- і радіоконтенту; порівняльно-описовий метод, який допомагає всебічно охарактеризувати та порівняти наявну фактичну інформацію про жанрові особливості сучасної телерадіожурналістики;

2. Прогностичні методи, за допомогою яких можна зробити висновки щодо поліпшення творчої діяльності медійників, спираючись на досвід відомих журналістів.

Наукова новизна одержаних результатів значною мірою зумовлена характером розробки теми. Новизна цієї магістерської роботи визначається тим, що в ній:

• зроблена спроба цілісного дослідження на основі конкретних публікацій всіх випусків збірника «Теле- та радіожурналістика».

• отримані результати, які визначаються реальною оцінкою загального стану теле- та рідіоконтенту.

Теоретичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при розробці лекцій спеціальних і нормативних курсів на різних факультетах. Також вони збагатять теоретичну спадщину журналістської думки та її вільного поширення.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження має сприяти поліпшенню професійних стандартів журналістської діяльності, удосконаленню поняттєвого апарату працівників слова, а відтак, зміцненню загального теоретичного фундаменту сучасної журналістики, осягненню змісту її ключових категорій.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження – 105 сторінок. Список використаних джерел містить 96 позицій.

Розділ 1 проблемно-змістовий дискурс статей збірника «теле- та радіожурналістика» (аспект телебачення)

1.1. Проблематика впливу та сприймання дітьми телепередач.

Світ телебачення - це особливий світ. Світ, який по ідеї повинен відображати реальність, але вона зараз занадто банальна. Саме тому, ЗМІ конструюють свою повсякденну реальність. Реальність, в яку хочеться занурюватися людині[2]. У сучасному світі найпершим джерелом інформації для більшості людей є ЗМІ, які, оперуючи неправдивою і сфальсифікованою інформацією, останнім часом перетворилися у засоби маніпуляції людською свідомістю[1].

Телебачення є один з найпопулярніших видів ЗМІ і має ефективний вплив на масову свідомість. Такий вплив телебачення ставить ряд проблем перед суспільством: проблему впливу та сприймання дітьми телепередач, мовну проблему сучасного телеефіру, а також проблему рекламного впливу на телебаченні. Зазначені проблеми говорять про те, що потрібно доносити дослідження вчених про силу впливу телебачення, про негативні і позитивні наслідки цього впливу, шукати альтернативні джерела інформації, «фільтрувати» інформацію трансльовану телебаченням та сприймати телебачення тільки як джерело заповнення дозвілля.

Вищезгадані проблеми телебачення широко висвітлюються професорами, доцентами, асистентами, журналістами-практиками кафедри радіомовлення і телебачення у збірнику «Теле- та радіожурналістика». Цей кафедральний збірник є немовби своєрідним літописом сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури.

Сьогодні телебачення все-таки залишається актуальним засобом масової інформації. Середньостатистичний чоловік не щодня читає газети чи слухає радіо, зате щодня дивиться телевізор. Можна навіть сказати, що телевізор за місцем розташування в будинку став сучасним «вогнищем», який випромінює тепло і навколо якого кожен вечір обертається сімейне життя [2]. Найчастіше страждають діти, які проводять біля екрану телевізора весь свій вільний час. Діти не усвідомлюють телебачення настільки критично, як дорослі. І якщо доросла людина зазнає змін під впливом того, що вона переглядає, то яким чином дитина може уникнути таких впливів? Звісно, і дитяча особистість зазнає змін. От тільки постає питання: чи на краще вони? Тому, можна сказати, що поряд з впливом сім’ї, школи на свідомість дитини слід поставити вплив ЗМІ [3].

Звичайно, не можна говорити, що телебачення приносить тільки шкоду дитині, воно також виховує. Але ми повинні знати, що для того, аби телебачення мало позитивний вплив, дорослим слід контролювати дітей і при необхідності після перегляду тієї чи іншої телепередачі пояснювати дитині вчинки героїв, допомагати дитині в усвідомленні тієї чи іншої ситуації. Докладніше про позитивний та негативний вплив має телебачення на дітей ми дізнаємось, проаналізувавши статті наукового збірника «Теле- та радіожурналістика». Для визначення впливу та сприймання дітьми телепередач автори збірника «Теле- та радіожурналістика» досліджували різноманітні та важливі теми, пов’язані із цією проблемою.

Телевізійна агресія на дитячу аудиторію.

Варто зазначити, що телевізійна, електронна та інша візуалізована інформація швидше впливає і краще формує стереотипні матриці світобачення у свідомості підлітків. Оскільки вся медійна продукція для дітей твориться спонтанно, безсистемно, то й відсоток випадковості потрапляння злочинного тексту достатньо високий. Тому стереотип у такому випадку складається легко, невимушено, чим можна пояснити появу жорстокості дітей, загострення їхньої агресивності.

Велику увагу проблемі агресивності та жорстокості дітей приділила аспірантка Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка Олександра Хмельницька. У своїй статті «Дослідження впливу екранної агресії у підлітковому середовищі» авторка з’ясувала відношення між ступенем стресового стану старшого підлітка, рівнем його агресивності з одного боку, і переглянутим телефільмом із вмістом насильства з іншого. Зокрема, наголошує на те, що особливо вразливою до будь-яких проявів екранної агресії є така вікова група, як діти та підлітки. Адже саме вони складають специфічну аудиторію аудіовізуальних ЗМІ, маніпулювати якою найлегше через несформованість у юного глядача необхідних особистісних якостей та критичного мислення. Авторка зазначає, що результат експерименту не зафіксував низького рівня тривожності, натомість засвідчив існування середнього та високого. Високий рівень тривожності свідчить про перебування людини у стресовому стані, перевантаженість нервової системи та емоційну нестабільність.

Засоби масової інформації з одного боку демонстративно підкреслюють високі життєві стандарти, а з другого – пропагують жорстокість, насилля, цинізм та інші аморальні явища. Неформальні групи, в яких опиняються підлітки, часто опираються не лише традиційним моральним нормам і цінностям суспільства, але й нерідко потрапляють під “опіку” різних злочинних угруповань, що останнім часом набули ледь не легального соціального статусу. З’явився чималий прошарок “педагогічно вакуумних” дітей [34]. Порушуючи цю проблему, варто звернути увагу на статтю «Підлітки в полоні телеекрана», у якій Оксана Білоус виділяє основні засади функціонування електронних засобів масової інформації для дітей, а також окреслює позитивний і негативний вплив телебачення на підростаюче покоління. Авторка наголошує на тому, що зазвичай батьки ігнорують проблему телевізора і не відстежують за тим скільки часу дитина проводить біля нього (див. додаток 1).

У результаті бажання дітей дивитися телевізор набагато перевищує дозволену норму. Тому батькам варто обов’язково стежити за тим, що їхня дитина дивиться і скільки часу вона проводить біля екрану телевізора.

Вплив перегляду насильства на свідомість і поведінку глядача цікавив і продовжує цікавити багатьох дослідників. У випусках збірника «Теле- і радіожурналістика» досліджували цю проблему Катерина Скіпор та Михайло Веклик. Автори дуже вміло розкривали її у своїх публікаціях «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» та «Насильство на телебаченні». Діти є найменш захищеними від впливу телебачення. На цьому наголошує і Михайло Веклик: «Телевізійні програми, що містять насильство, схиляють до агресивної поведінки дітей та підлітків, які дивляться такі програми». Автор виділяє три головні наслідки насильства на телеекрані:

1. Діти можуть стати менш чутливими до болю і страждань інших;

2. Діти можуть налякатися навколишнього світу;

3.Дітям може більше сподобатися агресивна поведінка та негативне ставлення до інших.

У своїй публікації «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» Катерина Скіпор також досліджує проблему впливу телевізійного насильства і вважає, що найвагомішим і найдраматичнішим за своїм впливом на дитячу психіку є спрямованість телебачення на вироблення у дитини агресивності. Жорстокість і насильство, які буквально заполонили телеекран, додають чимало агресивних моделей для поведінки дитини. Як наслідок і в реальному житті діти охоче імітують те, що бачать в телеперсонажах. Навіть ті фільми, що несуть деякі позитивні моральні істини, не уникають демонстрування насильства та жорстокості як засобу для підтвердження цілком благородних ідей. Таким чином насильство стає соціально прийнятним засобом для отримання добра [35].

Отже, наше телебачення слід практично повністю змінювати, особливо програми для дітей. Якби лишень батьки уявляли, як міцно в душі дитини закарбовуються цінності, що їх пропагує телебачення! Насамперед батьки повинні обмежити час перегляду дітьми телепрограм, а також зовсім заборонити перегляд будь-яких телепрограм, якщо вважають що вони надто шкідливі. Взамін на те батьки мають заохочувати дітей більше часу присвятити заняттю спортом, хобі, зустрічам із друзями або запропонувати переглянути щось корисне, наприклад, документальні фільми, навчальні програми та ін.

Когнітивний дискурс дитячих телепрограм.

Дитячий вік – період життя людини від народження до 11-12 років. За цей час дитина проходить великий шлях індивідуального розвитку: від безпомічного створіння, нездатного до самостійного життя, до дитячої особистості, адаптованої в суспільстві, спроможної взяти відповідальність за себе [4; 98]. Великої уваги заслуговує вплив теледискурсу на дітей, вікові особливості яких зумовлює низький рівень критичного ставлення до інформації, що транслюється.

У випуску номер 12 авторка Оксана Білоус висвітлює тему «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом». В статті чітко розглядається сприймання телевізійних передач, які охоплюють пізнавальний, почуттєвий та поведінковий компоненти. До початкового стану сприймання належить зацікавленість (навіть стихійна) телепередачею, переживання, естетичні почуття. Подальше сприймання телепередач призводить до роздумів, оцінок побаченого, спонукає до певних дій.

Нещодавні факти американських лікарів підтвердили серйозні наслідки впливу на дитячу психіку телебачення. Адже у статті зазначено, що американські лікарі привертають увагу до трьох серйозних наслідків впливу на психіку дітей екранного насильства. По-перше, підліток стає байдужим не тільки до крові й бруду, які ллються каналами телебачення, а й до реального насильства. По-друге, агресивна поведінка, дітей, підлітків, юних хлопців і навіть дівчат стає нормою. По-третє, у дітей різних вікових груп розвивається страх від можливості самим стати об’єктом насильства. Авторка із впевненістю стверджує, що юних глядачів потрібно навчати розрізняти правдиву інформацію про український світ від дезінформації, формувати уміння давати відсіч розповсюджувачам антиукраїнських міфологам. Прикро констатувати, що значна частина телеканалів, у тому числі й регіональних, не стали надійним «енергоресурсом для духовного відродження нації» [7].

Створюючи телевізійні програми для молоді, треба керуватися концепцією сучасного гуманістичного розвитку особистості, яка ґрунтується на працях Абрахама Маслоу та Карла Роджерса [5]. Авторка статті «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» також наголошує на тому, що потрібно враховувати психологічний стан підлітків, юнацтва, молоді, подавати їм інформацію без нудної дидактики, розжовування, трафаретності, полегшеного відтворення життєвих явищ, багаторазового повторення правильних, незаперечних, але прописних істин.

Результати аналізу статей «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом» і «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» свідчать про те, що увагу дітей, підлітків, юнацтва та молоді втримують акустичними і візуальними елементами телепередачі, які поєднані з пізнавально-інтелектуальною інформацією. Розуміння дітьми, підлітками, юнацтвом, молоддю телепередач є головною передумовою їх сприймання. Така ситуація пояснюється тим, що основні функції наукового значення полягають у тому, щоби пояснити об’єкти, які вивчаємо, через систему їх розуміння. Тому зернина знань нашого глядача повинна мати такий об’єм інформації, з допомогою якої здійснюється пояснення нових відомостей, їх сприймання. Саме тоді стає зрозуміло, що сприймання телепередачі поглиблюється лишень тоді, коли продукт комунікатора стає максимально зрозумілим реципієнтові.

Одинадцятий випуск збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика» містить ще одну статтю, що стосується проблеми впливу телебачення на дітей. Статтю «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук присвятила вивченню впливу звукового оформлення телевізійної програми. Найбільше авторка акцентує увагу на звуках, що лунають в ефірі дитячих програм (слово, музика, шуми).

Існує кілька різновидів дитячого аудіосприйняття: пасивне – дитина чує звук з екрану телевізора, але зайнята іншою справою; частково активне – дитина слухає і одночасно поринає у свої думки (музика у цьому випадку є джерелом натхнення;) і нарешті активне – дитина підспівує, дивиться на екран і (якщо вміє) робить гучніше звук [11, с. 163].

Дослідниця наголошує на тому, що під час створення звукових ефектів у дитячій програмі варто враховувати особливості сприйняття звуку, що дають змогу досягати певних ефектів звукового впливу. Щоб збільшити ефективність впливу на дитячу аудиторію музика у програмі повинна бути не уривковою, а єдиною композицією. Розуміння особливостей сприйняття дитиною звукового світу дає телевізійникам можливість виявити і продемонструвати основні закономірності й естетичні принципи звукового твору, дає змогу пояснити звукову структуру екрану. Звук з певного моменту не тільки почав супроводжувати зображення, а й приніс на екран власну інформацію, збільшив компактність подання екранної продукції, ускладнив сприйняття і створення телевізійного твору для дітей [3, с. 18−20].

Варто також зазначити, що звуки відіграють дуже важливу роль у дитячих телепередачах, адже впливають на самочуття та створюють неабияку атмосферу гарного настрою. Звуки можуть як і піднімати настрій дитини, так і погіршувати. На думку авторки, спів птахів, голоси тварин, інші природні звуки знаходять відгук у душі людини. Адже вплив світу звуків на людину достатньо великий: музика, шуми можуть вплинути на розвиток як інтелектуального потенціалу, так і фізичних здібностей дитини.

Дуже цікавим є авторський опис про те, що у програмах для дітей необхідно звертати увагу і на інтонаційні засоби виразності: залежно від змісту, ведучий програми має декламувати вірші весело, сумно, або урочисто; швидко або повільно, тихо або голосно. Адже саме інтонаційна виразність ведучого під час декламування дитячих творів та віршів допоможе не тільки глибокому і правильному розумінню змісту, а також виховає у дитини потребу самому передавати текст виразно, в належному темпі.

У статті «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук доволі вміло проаналізувала зображально-виражальні елементи телевізійних програм. Зробивши висновок із розглянутої статті, можна із впевненістю стверджувати, що звукова атмосфера дитячих програм має великий вплив на формування світогляду та відіграє важливу роль у житті дитини.

Восьмий кафедральний збірник публікує статтю Інни Пенчук «Вікові особливості сприйняття дитячих програм на телебаченні (міжнародний досвід)», яку присвячено дослідженню вікових особливостей сприйняття телевізійної продукції дитячою аудиторією. Авторка аналізує ситуацію в ефірі сучасного телебачення в контексті створення телевізійних програм відповідно до вікової періодизації, а також демонструє досвід американських і європейських телевиробників у створенні якісного продукту для дітей. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки [14].

Отже, потрібно створити такі умови, за яких на кожному телеканалі будуть дитячі передачі, на виробництво і вихід в ефір яких з держбюджету виділятимуть потрібні кошти. Крім того, необхідно прийняти програму податкових пільг для інвесторів та виробників дитячих програм, фільмів і передач.

Тематична наповненість дитячого телепростору.

Досліджуючи проблематику впливу телевізійної інформації на дитячу аудиторію, не можливо не згадати про патріотичне виховання дітей, що є складним процесом. Прищеплення любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ [12].

Аспірантка кафедри Оксана Білоус у статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз» досліджує специфічні особливості психологічного впливу телебачення на дітей у контексті формування почуття патріотизму. Авторка розглядає цю тему з більш практичного досвіду, адже посилається на думки студентів різних курсів. Студенти у своїх розповідях зізнаються, що патріотичне виховання відігравало велику роль у їхньому житті, адже на основі телепередач вони дізнавались багато корисного та цікавого. Авторка аналізує дитячі передачі, які транслювались у 90-ті роки у телепросторі і що пропонує малюкам сучасне телебачення? Дослідниця наголошує на тому, що перш за все варто звернути увагу на самі назви мультфільмів, які говорять самі за себе: “Злюки-бобри” , “Губка Боб” тощо. Адже вони не лише несуть в собі агресію, а й пропагують застосування фізичної сили, спотворюють адекватне сприйняття реальної дійсності дітьми. Важко сказати про якесь виховне чи повчальне значення таких мультфільмів. Вони, схоже, є вигідним комерційним проектом для зацікавлених осіб, але невигідним для духовного розвитку його споживача.

Наше наукове дослідження показує, що потрібно навчати дітей любові до природи рідного краю, держави, до людей, які живуть у ній, до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури. А також важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Адже саме усі ці настанови намагалась донести Оксана Білоус у своїй статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз».

Ще одна стаття Оксани Білоус «Зміст сучасної телевізійної- та інтернет- інформації» дає підставу стверджувати, що позитивні і негативні аспекти впливу телевізійної інформації формують національну свідомість дітей, підлітків, молоді. Варто також зазначити, що дітям, підліткам, молоді обов’язково слід розказувати про національних героїв – борців за волю і незалежність України, видатних державних, політичних, наукових, культурних і громадських діячів і таким чином сприяти національно-духовному вихованню молоді. Адже найбільший виховний вплив на емоційну, моральну, розумову сфери молодого покоління має всебічна інформація про рідний край, свій народ, його мову, культуру, історію Батьківщини, про патріотизм, героїзм предків, їхні національно-визвольні заповіді нащадкам, історичний досвід будівництва власної національної держави [6].

Морально-виховний аспект.

Телевізор вже на перших етапах свого встановлення міцно ввійшов у життя дитини. У багатьох сім'ях як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє бабусині казки, мамині колискові та живе спілкування. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує позитивні враження, дізнається щось нове. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач, це може призвести до сумних наслідків не тільки для здоров'я дитини, але й для її психічного розвитку.

Візьмемо до розгляду чергову статтю аспірантки кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка Оксани Білоус «Хто в сім’ї головний – батьки чи телевізор?». Оксана Білоус уже давно досліджує проблему впливу телебачення на дітей, адже у кафедральному збірнику можна неодноразово помітити багато тем її авторства щодо висвітлення цієї проблеми. У статті авторки «Хто в сім’ї головний – батьки чи телевізор? простежуємо чіткий аналіз осмислення впливу інформаційного середовища на свідомість, моральність, духовність і поведінку дітей, формування у них національно-патріотичних почуттів. Також у публікації згадано про видатного українського педагога В.О.Сухомлинського, який наголошував на важливості освітньо-виховного потенціалу усього того, що оточує дитину з раннього віку, що може впливати на її почуття, думки, ставлення до навколишньої дійсності. Авторка велику увагу приділяє виховному процесові, оскільки він ґрунтується на українсько-козацькій народній педагогіці, яка формувала у підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. “Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю” [8, с. 81], – зазначає доктор педагогічних наук М.В. Левківський.

Своє бачення проблеми дослідниця ілюструє прикладами з телевізійних матеріалів студентів ІІ, ІІІ, IV, V курсів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на запитання, хто допомогав вибирати телепередачі в дитинстві. Науковець аналізує відповіді студентів і робить висновок, що роль батьків на завершальному етапі комунікативного циклу надзвичайно важлива, бо саме від них дуже залежить те, чи сприйме їхній син, дочка позитивно наснажений телевізійний матеріал, чи зуміє створити морально-психологічні перепони для негативної енергії телепередачі.

У результаті дослідження авторка дійшла висновку, що інформаційне телевізійне середовище впливає на діяльність батьків щодо формування у дітей здорових естетично-інтелектуальних, національно-патріотичних, морально-духовних якостей. Саме тому потрібно дбати про “широке запровадження у виховну систему шкіл родинно-національних традицій українського народу у поєднанні з досягненнями педагогічної і психологічної науки, підвищення педагогічної культури батьків, на основі особистісного вибору цінностей виховання дітей у сім’ї і відповідальності за його результат” [10].

Для глибокого осмислення цієї проблеми розглянемо чергову статтю Оксани Білоус «Діти – найвимогливіша й найбеззахисніша телевізійна аудиторія» та статтю «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олесі Бойко. У статті «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олеся Бойко розкриває способи руйнування психології підліткового віку, які всуціль поглинули дитяче мислення і світобачення. Сучасна відеопродукція, яка заполонила вітчизняний ринок перш за все негативно впливає на дитячу психіку. Авторка підкреслює, що негативну роль у духовному вихованні відіграє телебачення і нейролінгвістичне програмування свідомості людини. Екранізована негуманність, заздрість, злоба, жорстокість, зрадництво, нахабство, грубість – на думку 25% підлітків – серйозна причина бійок [13, с. 5]. Отже, на основі розглянутих вищезгаданих статей можна зробити висновок, що сучасне суспільство, на превеликий жаль, через засоби масової інформації не культивує високих морально-етичних принципів. Саме тому відсутній контроль за мовленням тих, хто творить медіапродукцію і формує культурне енергетичне поле для виховання підростаючих поколінь, усього суспільства. Однак вищезгаданий розгляд проблем дитячого ТБ не наголошує на зменшенні дитячої медіапродукції. Це неможливо та несуттєво. Адже існує багато телепередач, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ [36]. Якщо й надалі українське телебачення буде продовжувати ігнорувати інтереси дітей, підлітків, юнацтва, не пропонуючи їм цікавого національного телепродукту, то наступне покоління телеглядачів буде без повноцінного минулого.