Зміст

ВСТУП ………………………………………………………………………...…..2

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА……...…..………………….5

1. Характеристика технічного потенціалу підприємства…….….5

2. Взаємозв'язок економічного становища із технічним потенціалом на підприємстві…...…………………………......12

3. Методика аналізу технічного потенціалу ПАТ «Львівський хлібокомбінат»……………………………………………….…17

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………….……….19

1. Аналіз інтенсивності та ефективності використання основних виробничих засобів………………………… ......................19

2. Оцінка технічного потенціалу ПАТ «Львівський хлібокомбінат»…...................................................................................29

РОЗДІЛ 3. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………………….....49

3.1 Шляхи підвищення технічного потенціалу ПАТ «Львівський хлібокомбінат»……………………………………………………………….…..49

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..……53

Список використаної літератури ………………………………..…55

Вступ

Нині ринкової економіки країни поставила перед підприємствами принципово нові завдання. Складність та висока динамічність процесів, що відбуваються над ринком продукції, визначають необхідність ретельного контролю та аналізу ситуації у зовнішній і внутрішній середовищах підприємств, вміння передбачити проблеми.

У середовищі сучасних ринкових умов до підприємств пред'являються безліч вимог, багатьох із яких сучасне українське виробництво не готове. Потрібно не тільки виробляти конкурентоздатну продукцію, а й систематично її оновлювати, це забезпечуватиме належний сервіс відповідно до вимогами ринку. Часом не тільки раціонально використовувати виробничі ресурси, а й забезпечувати прогресивне систематичне вдосконалення способів виробництва, технологічних процесів, методів та способів організації праці. Часом не тільки максимально використовувати автоматизовані системи управління, а й забезпечувати високий рівень життя і нормальних умов праці своїх співробітників.

У виниклих умовах об'єктивну оцінку можливостей підприємства, і навіть параметрів і характеристик його технічного потенціалу яких багато важать до ухвалення своєчасних економічних, технічних і соціальних рішень, як поточного, так перспективного розвитку.

Також від потенціалу підприємства прямо залежить її конкурентоспроможність над ринком. Чим краще підприємство технічно оснащено, і що сучасніша за устаткування, то вище якість своєї продукції тим більше продуктивності праці, отже й вище конкурентоспроможність підприємства. Досконалі засоби виробництва, технологічні процеси, методи і засоби організації праці ведуть до підвищення продуктивність праці, це у своє чергу веде до випуску конкурентоспроможної продукції, і конкурентоспроможності підприємства. Технічний потенціал і економічну ситуацію підприємства безпосередньо з конкурентоспроможністю підприємства над ринком.

Проведені дослідження дають можливість стверджувати, що методи лікування й підходи для оцінювання технічного потенціалу підприємства, що у науково-практичних розробках, дуже обмежені і потребують відповідних доповненнях та зміни.

Метою роботи є розробка механізму оцінки технічного потенціалу ПАТ «Львівський хлібокомбінат», ефективність його роботи використання, і навіть заходів із підвищення ефективності технічного потенціалу підприємства.

Предметом курсового проекту є теоретичні методи й практичні підходи для оцінювання економічного становища, технічного потенціалу підприємств, та його взаємозв'язок.

Об'єктом курсового проекту є ПАТ «Львівський хлібокомбінат». Щоб вирішити постановлені цілі розглядалися такі питання:

• дослідження сучасних наукових розробок у галузі теорії потенціалу підприємств у цілому і технічного потенціалу до частковості;

• концептуальне визначення сучасної економічної категорії «технічний потенціал підприємства» з урахуванням запропонованого наукового підходу;

• питання взаємозв'язку економічне становище підприємства з його технічним потенціалом;

• розробка методики комплексного підходу до оцінювання технічного потенціалу підприємств та ефективності її використання;

• визначення системи показників з метою оцінки технічного потенціалу підприємств та ефективності її використання;

• опробування запропонованих методичних розробок з прикладу ПАТ «Львівський хлібокомбінат».

Методологічною основою курсового проекту є системний підхід для оцінювання технічного потенціалу підприємств та ефективності її використання.

Структурно курсовий проект складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1. Характеристика технічного потенціалу підприємства

Існує безліч визначень і безліч підходів до поняття «економічного зростання» загалом і «зростання підприємства» зокрема. Ми не говорили про тонкощі всіх таких підходів і визначень, а обмежимося однією з можливих варіантів.

Правове поняття «зростання підприємства» включає у собі дві тісно пов'язані однин з одним, проте є різні сторони:

1. зростання потенціалу підприємства;

2. зростання масштабів його виробничу краще й комерційної діяльності.

Зростання потенціалу підприємства включає зростання:

• технічного і технологічного потенціалу;

• кадрового потенціалу;

• фінансового потенціалу;

• науково-технічного потенціалу;

• потенціалу управління.

Під зростанням технічного і технологічного потенціалу розуміється на збільшення обсягів використовуваних основних та оборотних засобів, застосування більш прогресивних технологій, загалом – здатність підприємств розв'язувати всі масштабні, виробничі і технологічні завдання, збільшувати випуск готової продукції чи послуг, покращувати його структуру.

Під зростанням кадрового потенціалу розуміється збільшення застосування підприємствами трудових ресурсів, зростання їх освітнього й фаховий рівень.

Зростання фінансового потенціалу – це здатність підприємств акумулювати дедалі більше чималі фінансові ресурси, і з допомогою цих ресурсів реалізовувати дедалі більше, значні інвестиційні проекти. Цей процес відбувається, з одного боку, завдяки тому, що в міру зростання підприємства збільшується маса прибутків і амортизаційних відрахувань, якими може оперувати підприємство (внутрішні джерела), з другого – чим більше підприємство, тим йому залучити кошти із різних зовнішніх джерел.

Науково-технічний потенціал – загалом це здатність підприємства генерувати нові наукові і технічні ідеї, здійснювати їхню наукову, проектно-конструкторську і технологічну опрацювання і реалізовувати її у своїй виробничої діяльності.

Нарешті, зростання потенціалу управління – це зростаючі можливості менеджерів підприємства, підвищення його кваліфікації, зростання практичних навичок.

Науково-технічний потенціал – це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки країни, можливостей та ресурсів, якими володіє суспільство на рішення науково-технічних проблем.

Науково-технічний потенціал включає:

• матеріально-технічної бази;

• наукові кадри;

• інформаційну складову;

• організаційно-управлінську структуру.

Матеріально-технічна база – це сукупність коштів науково-дослідної праці, включаючи наукові інституції, наукове обладнання та установки, експериментальні заводи, цехи лабораторії, обчислювальні центри тощо. На рівні галузі, фірми чи компанії йдеться, зазвичай, про матеріально-технічну базу прикладних проведень науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Їх мета – швидке і ефективне втілення наукових ідей у конкретні технічні і технологічні нововведення.

Кошти праці у сфері науково-технічного прогресу можна розділити на чотири групи.

Перша включає наукові прилади, обладнання та вимірювальну апаратуру, службовці для одержання нової інформації (специфічні кошти наукової праці, які в індивідуальному порядку стосовно завдань конкретних досліджень, і відрізняються швидкими термінами моральної зношеності).

До другої групи входять електронно-обчислювальні машини, що використовуються моделювання об'єктів систем, автоматизованого конструювання, планування експериментів та державній реєстрації їх результатів, пошуку інформації, приватних інженерних і планово-економічних розрахунків, управління ходом науково-виробничого циклу.

Третя група устаткування, відіграватиме особливу роль у процесі розробок та освоєння нововведень. Від аналогічного виробничого устаткування воно відрізняється універсальним характером, меншими масштабами установок, використанням спеціальних вимірювальних систем тощо.

У четверту групу входять кошти механізації досліджень, і розробок (копіювальні, розмножувальні, обчислювальні устрою, оргтехніка тощо.), які є зниженням трудомісткості науково-допоміжних робіт, інтенсифікації науково-виробничого циклу. З іншого боку, науково-технічні організації мають будинками, спорудами, передатними пристроями, транспортними засобами, інвентарем тощо.

Разом про те важко «чисту» технічну базу, котра обслуговує лише наукові, проектні і дослідницькі центри, оскільки НДДКР досліджують у рамках багатьох підприємств, фірм, об'єднань і спираються на технічну базу галузі країни.

Предмети праці у сфері науково-технічного прогресу припадає лише кілька відсотків загального обсягу споживаних у народному господарстві матеріальних ресурсів. Їх характерні особливі вимоги до якості матеріалів, розмаїття номенклатури, швидкі темпи морального старіння, невеличкий обсяг партії поставок, нерівномірність попиту, велика частка непередбачених замовлень, потреба у виробах спеціального призначення, мають обмежений застосування.

Інформаційна складова в науково-технічному потенціалі грає особливу роль. Як специфічного предмета праці тут виступає інформація про результати попередніх досліджень, розробок та освоєння нововведень. Її носіями є тематичні карти про розпочатих і звіти про закінчених дослідженнях і розробках, публікації й дисертації, які нові теорії, гіпотези, рекомендації, описи, формули, схеми, креслення тощо.

За характером матеріальних носіїв можна виділити такі види інформації:

• нормативно-технічної документації – технічні завдання, рекомендації, методики, нормативи, стандарти технічні умови, патенти;

• наукові звіти – ними найчастіше закінчуються фундаментальні дослідження;

• зразки нововведень – технологічні процеси, режими і регламенти, лабораторні й досвідчені зразки;

• проектно-конструкторську документацію – комплекти робочих креслень.

Для співробітників, зайнятих в науково-виробничому циклі, головне джерело інформації – технічну документацію, експерименти, відрядження і експедиції, індивідуальне спілкування із колегами. Найважливішими проблемами тут є широке використання принципу зворотний зв'язок між споживачами інформації та елементами системи, здійснює її видачу (вивчення інформаційними потребами), об'єднання функцій науково-технічної інформації та планового регулювання. У цьому органи інформації непросто констатують і передають її, часто без конкретного адреси, а вивчають нові й рішення, попередньо аналізують і вибирають напрями розвитку, становлять програму дій, аналізують стан пов'язаних із цією програмою елементів виробництва, готують пропозиціями щодо завданнях навчити відповідним службам.

Організаційно-управлінська структура наукової сфери – це структура науково-дослідних організацій є корисною і її гнучкість, тобто можливість швидкого формування науково-дослідних груп на вирішення термінових завдань; систему управління науковими дослідженнями у компанії чи країни.

У зарубіжній практиці виділяють три базові форми організації інноваційного процесу:

• програмно-цільову;

• ініціативну.

У розвинутих індустріальних країнах останнім часом підвищується роль маркетингу в розвитку науково-технічного прогресу. Віце-президент фірми по маркетингу нерідко керує організацією НДДКР і перспективного планування виробництва нова продукція.

Рішенню завдань науково-технічних проривів, особливо у таких прогресивних галузях як електроніка, біотехнологія, робототехніка та інших., служить програмно-цільова форма організації НДДКР. Координаційна форма управління науково-технічними програмами передбачає роботу ділянок програм, у своїх організаціях й погодження своєї діяльності з єдиного центру управління програми. Однак більш ефективним виявляється формування (навіть у тимчасової основі) нових організацій на вирішення тих чи інших великих науково-технічних завдань (чиста програмно-цільова структура).

Для посилення зв'язок між науковими дослідженнями, з одного боку, і проектуванням й розробкою різних принципово нових видів техніки, продукції, систем, – з іншого, у промисловості США набули поширення інженерні центри. Велика увага приділяється також створенню університецько-промислових і університецько-дослідницьких центрів. Управляются такі центри порадами, які розробляють плани досліджень, і навіть організують проведення НДДКР за договорами з замовниками.

Комплексні форми організації взаємодії фундаментальної науки з виробництвом, поширеної в розвинених індустріальних країнах, служить науково-промисловий парк – територія навколо великого університету з розвиненою господарської та науково-технічної інфраструктурою. І на цій території розміщуються науково-технічні підрозділи великих корпорацій, державні лабораторії, досвідчені підприємства, різні науково-дослідні та дослідно-конструкторські центри, тобто. зацікавлені один одного суб'єкти науково-технічної й господарську діяльність, здійснюють різні етапи інноваційних процесів і різних функцій з обслуговування.

Ще однією форми організації НДДКР, отримали інтенсивна розбудова США, є ініціативна. Вона у фінансуванні, науково-технічної, консультативно-управлінської й адміністративної допомоги, ініціативним групам, і навіть малим фірмам створюваним і освоєння технічних та інших нововведень. Значення ось ці економічні і організаційних механізмів випливає з специфіки самого інноваційного процесу, особливо у ранніх стадіях, коли високий рівень невизначеності. Тут головну ставку робиться зрозумілою людською чинник.

Зарубіжна практика засвідчує високий ефективність ініціативної форми. Так, обстеження, проведені у США, показали, що дрібні інноваційні підприємства з чисельністю зайнятих до 300 чол., які спеціалізуються утворенні та випуск нова продукція, дають на 24 рази більше нововведень за кожен долар вкладений в НДДКР, ніж великі підприємства (з чисельністю зайнятих понад 10 тис. людина), й у 2,5 рази більше уведень однієї зайнятого. Багато великі підприємства, прагнучи активізувати інноваційний процес, створюють в собі організаційно-економічні умови тим своїм співробітникам, які можуть бути ініціаторами і реалізувати практично серйозні нововведення.