85.Правовий режим земель природно-заповідного фонду.

Згідно з главою 7 ЗК України землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення виділені в окрему категорію земель. Однією з основних ознак кожної категорії земель є наявність особливого правового режиму, який встановлений законодавством України. Основним завданням правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення є забезпечення їх консервативної охорони, яка здійснюється шляхом встановлення відповідного режиму заповідності.

Правове регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду характеризується рядом правових рис, які є спільними для всіх об'єктів та територій природно-заповідного фонду та, відповідно, земель, на яких вони розташовані.

По-перше, землям природно-заповідного фонду надано статус особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України). Це означає, що за загальним правилом такі землі не можуть передаватися до інших категорій земель, що передбачає зміну їх цільового призначення. Єдиним винятком з цієї законодавчої заборони є передбачена законом можливість надання земель природно-заповідного фонду для будівництва лінійних об'єктів, деяких енергетичних та соціально-культурних об'єктів. Згідно з п. 2 ст. 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Крім того, надання землям природно-заповідного фонду статусу особливо цінних земель передбачає закріплення повноважень відання ними за органами державної влади найвищого рівня. Такі землі можуть вилучатися зі складу земель природно-заповідного фонду і переводитися до складу інших категорій земель за постановою Кабінету Міністрів України (якщо такі землі розташовані за межами населених пунктів) або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджене Верховною Радою України. Це означає, що зміна категорійної належності (цільового призначення) земель природно-заповідного фонду, що перебувають у державній або комунальній власності, може мати місце за умови розгляду на.сесійному засіданні Верховної Ради України питання про надання згоди на вилучення (викуп) земельної ділянки природно-заповідного фонду та переведення її до складу земель іншої категорії. Якщо ж земельна ділянка природно-заповідного фонду перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, то переведення її до іншої категорії земель може мати місце лише за умови погодження Верховною Радою України матеріалів її вилучення (викупу), зокрема проекту відведення земельної ділянки чи проекту його пере погодження.

По-друге, закон визначає не тільки цільове призначення земель природно-заповідного фонду як особливо цінних земель, що підлягають особливій правовій охороні, а й жорстко регламентує види діяльності, які можуть здійснюватися на таких землях у межах їх цільового призначення. Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися з додержанням вимог законодавства України у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Крім того, на деяких територіях та об'єктах природно-заповідного фонду дозволяються й такі види діяльності, як заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання. Водночас на землях природно-заповідного фонду є недопустимими та категорично забороняються будь-які види діяльності, що суперечать цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів чи окремих об'єктів.

По-третє, природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами (ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). Це означає, що земельні ділянки, на яких розташовані зазначені вище об'єкти природно-заповідного фонду, підлягають передачі у користування спеціалізованим юридичним особам, основним статутним видом діяльності яких є обслуговування відповідної території чи об'єкта природно-заповідного фонду.

По-четверте, правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається на пооб'єктній основі. Вона полягає у тому, що правове регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду здійснюється не лише загальними нормами екологічного та земельного законодавства національного чи регіонального рівня, а й локальними правовими актами, в яких конкретизується правовий режим охорони та використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду та земельних ділянок, на яких вони розташовані. Так, завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які затверджуються: а) центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; б) органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. А завдання й особливості природоохоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі Закону України «Про природно-заповідний фонд України» безпосередньо в їх первинних облікових документах. Отже, завдяки пооб'єктному підходу забезпечується максимально повне врахування особливостей земельних ділянок природно-заповідного фонду як об'єкта охорони та використання, що істотно підвищує ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

По-п'яте, правове регулювання охорони та використання земель природно-заповідного фонду характеризується наявністю спеціалізованого державного контролю за охороною та використанням цієї категорії земель. Згідно з Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (ст. 7) здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержання правового режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, віднесено не до компетенції Державного агентства земельних ресурсів України чи Міністерства аграрної політики України, які здійснюють земельний контроль, а до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У складі цього Міністерства державний контроль за охороною та використанням земель природно-заповідного фонду здійснюють Головна державна екологічна інспекція України та Служба державної охорони природно-заповідного фонду України, яка діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000 р.

По-шосте, важливою особливістю правового режиму земель природно-заповідного фонду є виключення їх з числа об'єктів земельного оподаткування. Згідно зі ст. 49 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» надання податкових пільг регулюється Податковим кодексом України.