59.Правові засади зонування земель.

Зонування земель становить поділ території міста або іншого населеного пункту на зони, пояси, райони з метою встановлення у них певних обмежень у використанні земель, визначення мінімальних розмірів земельних ділянок, регламентації типів будівель і споруд, які дозволяється будувати в межах цих зон згідно з регіональними та місцевими правилами забудови.

Перший в історії правовий акт щодо зонування території був прийнятий у 1916 р. муніципалітетом м. Нью-Йорка у зв'язку зі стихійною забудовою району Нижній Манхеттен. Акт регламентував правила забудови міської території, завдяки чому вдалося впорядкувати розвиток міста. В Україні зонування земель здійснюється відповідно до положень ЗК, законів "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про основи містобудування", "Про землеустрій", Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів та інших нормативних актів.

Регіональні правила забудови встановлюють загальний для територій і населених пунктів області, АРК порядок планування, забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок. Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва і Севастополя, міст республіканського значення АРК, міст обласного значення. Вони встановлюють порядок планування, забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування. Для інших населених пунктів такі правила розробляються та затверджуються відповідними радами на підставі регіональних правил забудови.

Місцеві правила забудови складаються з 2 частин: текстової та графічної — плану зонування. У текстовій частині наводиться перелік переважних і допустимих видів забудови та інших видів використання земельних ділянок у межах окремих зон. План зонування закріплює поділ території населеного пункту на зони з переважними і допустимими видами використання земельних ділянок.

Затверджений відповідною радою план зонування є офіційним документом, який визначає права власників земельних ділянок і землекористувачів щодо їх використання, переважно для потреб забудови. Зонування обумовлює поділ земель у межах населеного пункту на окремі земельні ділянки 3 урахуванням їх цільового призначення, від якого залежать права та обов'язки землевласника або землекористувача, пов'язані З використанням належної їм ділянки. Воно здійснюється на підставі Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затв. наказом Держкомзему від 26 серпня 1997 р. № 85.

60.Поняття та зміст землеустрою.

Землеустрій належить до основних функцій управління в галузі використання та охорони земель. Основними цілями землеустрою є організація раціонального використання та перерозподілу земель в усіх галузях економіки, реорганізація систем землеволодіння і землекористування, створення сприятливого навколишнього середовища, підтримка екологічно сталих ландшафтів і охорона земель. Згідно зі ст. 1 Закону "Про землеустрій" та ст. 181 ЗК землеустрій становить сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Згідно зі ст. 4 Закону "Про землеустрій" суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі. Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, об'єктами землеустрою є територія України; території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

В обов'язковому порядку землеустрій проводиться на землях усіх категорій та форм власності у разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); організації нових і впорядкування існуючих об'єктів земле

устрою; виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями. Зазначені особи при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою.

Відповідно до ст. 184 ЗК землеустрій передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; розроблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель; складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань становить технічні дії з перенесення та закріплення на місцевості меж населених пунктів, районів, областей та інших утворень. Правовою і технічною підставою для виконання зазначених дій є генеральний план населеного пункту (міста, селища) або проект землеустрою (для сільських населених пунктів). Основні точки меж закріплюються на місцевості спеціальними знаками або провадиться опис проходження меж у натурі. Усі матеріали перенесення меж у натурі оформляються у вигляді спеціальної землевпорядної справи.

Розробка загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель здійснюється на підставі нормативних актів, які видаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом України, місцевими органами державної влади, а також Держкомземом.

Прогнози і генеральні схеми складаються на довгострокову перспективу (15-25 років) і передбачають вирішення найважливіших соціально-економічних та технічних завдань, пов'язаних з організацією раціонального та ефективного використання й охорони земельних ресурсів. Так, Основними напрямками державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки передбачене продовження виконання Національної програми охорони земель на період до 2010 року. На основі врахування принципів документів Конференції ООН з розвитку населених пунктів, відповідних рекомендацій Європейської економічної комісії ООН і Ради Європи в Україні прийнята Генеральна схема планування її території. Вона визначає пріоритети і шляхи концептуального вирішення питань, пов'язаних з плануванням та використанням території країни, удосконалюванням систем розселення та забезпеченням сталого розвитку населених пунктів, розвитком виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формуванням національної екологічної мережі. Крім того, передбачені підготовка і впровадження регіональних схем збереження та відновлення земельних ресурсів; здійснення землеустрою територій з урахуванням сформованих екологічних, економічних, географічних, історичних та демографічних особливостей регіонів; створення державної системи управління якістю земельних ресурсів тощо. Регіональні прогнози і схеми, які розробляються на основі загальнодержавних прогнозів і генеральних схем, підлягають затвердженню органами виконавчої влади у встановленому порядку.

Складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень передують складанню довгострокових прогнозних або середньострокових передпланових документів, які забезпечують наукове обґрунтування раціональної експлуатації та охорони земельних ресурсів. Потім ці схеми стають основою складання міжгосподарського і внутрішньогосподарського землеустрою, різних передпроектних та проектних інженерних розробок.

Обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами. Ці території складають природно-заповідний фонд нашої країни, який знаходиться під особливою охороною держави. Обґрунтування необхідності створення та розміщення об'єктів, що підлягають особливій охороні, здійснюється органами Мінприроди та Держкомзему. Вони провадять спеціальні обстеження, визначають основні ознаки і параметри обмежень або заборон господарської експлуатації земель, які включаються до складу таких територій.

Складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових здійснюється при наданні та вилученні земель, виділенні орендованих ділянок, відведенні угідь для фермерських господарств, а також під час реорганізації сільськогосподарських підприємств у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ. У ході цих дій усуваються недоліки землеволодінь і землекористувань (черезсмужжя, далекоземелля, вкраплювання, вклинювання тощо).

Складання проектів відведення земельних ділянок. Відведення земельної ділянки становить землевпорядну дію, спрямовану на реалізацію розпорядчих актів (постанов, розпоряджень, наказів, рішень) компетентних державних органів про встановлення (у разі відведення) або припинення (при вилученні) права власності, землеволодіння або землекористування шляхом перенесення і закріплення меж ділянки в натурі. Відведення земель - це відмежування даної ділянки від усіх інших, в результаті якого визначаються конкретні межі об'єктів права власності, землеволодіння, землекористування або оренди.

Проекти землеустрою, які забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, впорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель, можуть бути складовими частинами проектів міжгосподарського та внутрішньогосподарського землеустрою, самостійними проектними заходами, здійснюваними за заявами зацікавлених осіб, або частинами матеріалів, пов'язаних з наданням земель для державних чи суспільних потреб. їх розробленню передує спеціальне обстеження територій з метою встановлення конкретних екологічних і економічних характеристик земель та вжиття заходів щодо їх належного використання та охорони. Матеріали проектів погоджуються з органами, які займаються питаннями екології й природних ресурсів і передаються замовникам.

Авторський нагляд за виконанням проектів з питань використання та охорони земель становить здійснення їх авторами контрольних функцій протягом всього періоду виконання землевпорядних дій з метою забезпечення відповідності інженерно-технічних та техніко-економічних показників введених в експлуатацію об'єктів показникам, передбаченим проектами. Результати, одержані під час авторського нагляду за реалізацією проекту землеустрою, заносяться в журнал авторського нагляду за виконанням проектів землеустрою.

Проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель - це особливий вид землевпорядних дій підготовчого характеру, їх метою є збирання інформації, необхідної для здійснення запланованих заходів. Зокрема, топографо-геодезичні та картографічні роботи проводяться з метою створення і своєчасного поновлення планово-картографічної основи при здійсненні землеустрою, а ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження земель - з метою отримання інформації про якісний стан земель, а також для виявлення земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивного та хімічного забруднення, інших негативних явищ.

Інформація, отримана в процесі обстежень, використовується для: проведення агроекологічної оцінки земель; розробки прогнозів і програм використання та охорони земель, схем і проектів землеустрою; ведення обліку якісного стану земель та їх моніторингу; прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про рекультивацію та консервацію земель, введення обмежень у використанні земель, відновлення, збереження та підвищення родючості ґрунтів, покращення природних ландшафтів тощо; розробки заходів із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок проведення зазначених робіт та використання за цих умов земельних ділянок, встановлено у ст. 97 ЗК та Законі України від 23 грудня 1998 р. "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність". Правовою підставою здійснення цих робіт є рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням земель, на яких проводяться роботи, а також угода з власником землі або погодження з землекористувачем. Земельні ділянки для проведення розвідувальних робіт у власників землі та землекористувачів не вилучаються. Строки початку і місця проведення робіт погоджуються з власниками землі та землекористувачами, а у разі недосягнення згоди визначаються на підставі рішення суду.

У спеціальній літературі виділяють 3 взаємопов'язані аспекти землеустрою: економічний, юридичний і технічний. Економічний аспект полягає в організації використання землі як засобу виробництва. Юридичний бік землеустрою відображає адекватність здійснення права власності на землю і права землекористування. Технічний аспект дістав вияв у проведенні проектно-розвідувальних, знімальних робіт та робіт, пов'язаних з обстеженням певних земельних ділянок.

Загальне керівництво землевпорядними роботами здійснює Держкомзем. Землеустрій провадиться за рахунок коштів державного, республіканського (АРК) і місцевого бюджетів. Розроблення землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може здійснюватися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та приватними організаціями, які мають відповідні ліцензії.

61.Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій. Землевпорядний процес.

Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

   Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.

   Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами — територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

   Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використаня та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).

   На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.

   Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від характеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зокрема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарського виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; організація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ведення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.

   Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землекористувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.

   Важливе значення мають також прогнозні та передпроектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою областей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

   У процесі реалізації зазначених завдань важливим є проведення державної землевпорядної експертизи, яка визначає: питання правового забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані проектною документацією рішення відносно знімання, збереження та використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК України, Законом України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.1, Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.2 та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про землеустрій» об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

 Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес — це загальний порядок виконання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: порушення клопотання про проведення землевпорядної дії; підготовчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складання проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної документації; затвердження проекту; перенесення проекту в натуру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.

Систему землевпорядних органів в Україні очолює Держземагентство. Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.

Згідно ч.3 п.12,13 Держземагентство здійснює землеустрій відповідно до Закону України "Про землеустрій", у тому числі забезпечує проведення державної інвентаризації земель; забезпечує науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методичне проведення землевпорядних, землеоціночних робіт, пов'язаних із земельними торгами, вживає організаційних заходів щодо проведення земельних торгів та забезпечує здійснення підготовки ліцитаторів.

Згідно ст. 33 ч.1 п.4 абз.9,10, ЗУ «Про місцеве самоврядування» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою. Згідно ст.44 ч.1 п. 16 Закону районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям повноваження координації на відповідні території діяльності місцевих землевпорядних органів.

Також перелік повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері землеустрою достатньо повно відображено у Законі “Про землеустрій”, отже перераховувати їх немає сенсу. Варто лише зазначити, що до органів державної влади, які мають певні повноваження у сфері землеустрою цей нормативний акт відносить: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. До переліку цих органів можна додати обласні головні управління земельних ресурсів, Київське та Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів, міські (міст обласного та районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів, районні відділи земельних ресурсів.