58.Правові засади районування земель.

Використання і охорона сільськогосподарських земель здійснюється згідно з природно-сільськогосподарським районування земель, що становить поділ території урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур., Воно є основою оцінки земель і розробленням землевпорядної документації, пов'язаної з їх використання та охороною.

За результатами робіт з природньо-сільськогосподарського районування земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються дані про структуру сільськогосподарських угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур. Ці схеми (карти) використовуються для визначення екологічно чистих зон виробництва сировини для дитячого і дієтичного харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини.

У колишньому СРСР природно-сільськогосподарське районування земель становило систему поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Воно використовувалося при економічній оцінці земель, а також під час проведення першого туру грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалася природно-сільськогосподарська зона, яка характеризувалася певним балансом тепла і вологи що впливає на особливості ґрунтоутворення та мінерального живлення рослин. У зоні, як правило, переважали відповідні типи і підтипи ґрунтів та рослинності й застосовувалися система заходів раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалась своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь. На території України було виділено 5 природно-сільськогосподарських зон та 2 гірські області'. Відповідно до ч. 4 ст. 179 ЗК та ч. 2 ст. 26 Закону "Про охорону земель" Кабінетом Міністрів України був затверджений порядок здійснення природно- сільськогосподарського районування, а Держкомземом — відповідні методичні рекомендації.

За результатами еколого-економічного районування визначаються ступінь перетворення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характеристика природно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі природно-антропогенні процеси та еколого-економічна оцінка території.

Протиерозійне районування дає можливість визначити стан еродованості грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміку, природні (кліматичні умови, рельєф, ґрунтовий покрив, підстилаючи породи, характер рослинного покриву та його протиерозійні властивості) та антропогенні (розорювання силових земель, вирубування лісів на схилах, співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав у сівозмінах) передумови розвитку ерозії.

Відповідно до Методичних рекомендацій, затверджених наказом Держкомзему від 28 грудня 2004 р. № 420, протиерозійне районування здійснюється у 3 стадії: підготовчі роботи; складання схем, у тому числі комп'ютерних, і карт районування різного масштабу (від 1:200000 до 1:2500000); еколого-економічна характеристика одиниць районування.

На основі відповідних схем (карт) здійснюється прогнозування процесів ерозії з метою визначення відповідних протиерозійних заходів. Рівень забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими небезпечними речовинами визначається в процесі проведення заходів з екологічного районування земель.