56.Умови та порядок встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.

Згідно зі ст. 132 Конституції територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації й децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з врахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних та демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій

Адміністративно-територіальний устрій становить таку організацію її території, яка передбачає поділ останньої на адміністративно-територіальні утворення (одиниці), що є компактними частинами єдиної території нашої держави, просторовою основою організації й діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування.

Систему адміністративно-територіального устрою нашої держави складають АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Вони становлять частини території України, які є просторовою базою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Територія кожного адміністративно-територіального утворення має свої межі — умовні замкнені лінії на поверхні землі, що відокремлюють її від інших територій. Ці межі встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються державними та іншими землевпорядним організаціями відповідно до техніко-економічного обґрунтування розвитку адміністративно-територіальних утворень, генеральних планів населених пунктів.

Межі адміністративно-територіальних утворень не є постійними. З розвитком населених пунктів та збільшенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися них нових земельних ділянок. Прийняття рішень про утворення і ліквідацію районів, встановлення і зміну меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст належить, до повноважень Верховної Ради України. Вона приймає такі рішення за поданням Верховної Ради АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення та зміну меж сіл і селищ приймаються Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Встановлення та зміна меж районів у містах провадяться на підставі рішень міської ради, які приймаються за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що повноваженнями стосовно підготовки висновків про встановлення та зміну меж сіл, селищ, міст і районів, наділені також місцеві державні адміністрації.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення права власності та права користування ними. Правовий режим таких ділянок може бути змінено лише у разі їх вилучення (викупу), що провадиться згідно з нормами ЗК.

Відповідно до проекту закону про адміністративно-територіальний устрій України межі адміністративно-територіальних утворень будуть встановлюватися: на суші — по характерних точках і лініях рельєфу; на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах — згідно з лініями меж, що проходили на місцевості до їх заповнення; на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, які розташовані на ділянках судноплавних і несудноплавних річок, — по середині цих споруд або по їх технологічній осі незалежно від походження меж на воді; за межами землекористувачів; по лінії Державного кордону України тощо.

Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, форму і порядок видачі якого встановлює Верховна Рада України. Відповідно до зазначеного проекту такий акт має видаватися конкретному адміністративно-територіальному утворенню і повинен містити повні відомості про його межі.

57.Планування використання і охорони земельних ресурсів: загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель.

В Україні вся діяльність щодо організації використання і охорони земель носить плановий характер. Планування раціонального землекористування є складовою частиною загальнодержавної системи планування. Так, Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року у своєму складі містять спеціальні розділи щодо використання та охорони земельних ресурсів. В цьому документі, зокрема, відзначається, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, розораність земель є найвищою в світі та ін.). У зв'язку з викладеним в Основних напрямках передбачаються основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення земельних ресурсів. Головним серед них є те, що державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно обумовлено цілою низкою соціально-економічних факторів і в першу чергу особливою роллю землі в екологічній системі.

Оскільки в ст. 1 Земельного кодексу встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, то необхідність планування її раціонального використання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, аж ніяк не впливає на принцип планування використання і охорони земель. Більш того, як свідчить зміст ст. 1 Земельного кодексу, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Державне планування раціонального використання і охорони земель характеризується своїми особливостями.

Завдання планування щодо використання та охорони землі полягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найбільш цінних сільськогосподарських угідь. Це пов'язано також із залученням в сільськогосподарський обіг земель, що не використовуються, і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням протиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розроблюються загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Розроблення загальнодержавних програм використання та охорони земель здійснюється Кабінетом Міністрів України. До повноважень цього органу виконавчої влади в галузі земельних відносин належить також і забезпечення виконання вказаних програм. Участь в розробленні та реалізації як загальнодержавних, так і регіональних програм використання та охорони земель приймають також інші органи державної виконавчої влади. Так, відповідні повноваження в зазначеній сфері мають і центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міністерство екології та природних ресурсів); центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах); Рада Міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації. Крім того, розроблені загальнодержавні програми використання та охорони земель обов'язково погоджуються з Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами. Названі органи приймають участь, не тільки у розробленні, але й і в реалізації загальнодержавних і регіональних програм на відповідних територіях.

Розроблення таких програм має за мету забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони. Загальнодержавні програми використання та охорони земель повинні затверджуватися Верховною Радою України.