3. Проблеми рекреаційного навантаження на ландшафтні комплекси природно-заповідних територій

Рекреаційне навантаження є тим показником, який відображає сукупну дію рекреаційної діяльності на природно-заповідній території.

Для одного і того ж об'єкту при однотипному його використанні норми рекреаційних навантажень можуть відрізнятися залежно від критерію їх визначення - технологічного (функціонального), психологічного або екологічного. Практичне застосування норм навантажень в подібних випадках утруднене.

Рекреаційне навантаження має 2 аспекти - кількісний і якісний.

Кількісний аспект.

Існуючі показники оцінюють відвідуваність і одноразове рекреаційне навантаження: кількість рекреантів в одиницю часу на одиниці площі, тривалість їх перебування на об'єкті рекреації.

На базі рекреаційних ресурсів України функціонують:

• санаторії, пансіонати, бази відпочинку у кількісті - 434, 4 тис. місць,

• дитячі табори — 467,7 тис. місць,

• установи туризму — 91 тис. місць.

Крім того, в приміських зонах функ­ціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць.

Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн. чо­ловік на рік.

Норми навантажень слід визначати шляхом їх співвідношення і знаходження оптимальної величини з погляду технологічних особливостей окремих видів рекреації, психофізіологічної комфортності відпочинку і стійкості ландшафтів до антропогенних навантажень.

Допустимі об'єми рекреаційного використання території обчислюються з урахуванням впливу нерекреаційних видів діяльності. В межах тих міських і приміських ландшафтів, де окрім рекреаційної діяльності представлені і інші види господарського використання, норми допустимих рекреаційних навантажень повинні бути пропорційно понижені. Такі норми будуть реальними, у відмінності від можливих, які визначаються з умовою виконання ландшафтом тільки рекреаційних функцій.

Якісний аспект. Одним з визначальних чинників нормування є величина екологічного потенціалу природно-заповідної території: його здібність до самоочищення, стійкість до тих або інших видів рекреаційних, а при поліфункціональному використанні - всьому комплексу антропогенних навантажень.

У рекреаційних (урболандшафтних) комплексах можливо значно розширити межі нормальних і допустимих станів завдяки цілеспрямованому впорядкуванню території (створення доріжок і ігрових майданчиків, устаткування вогнищ, підсівши трав, посадка дерев і так далі).

Нині потенціал рекреаційних ресурсів України використовується недостатньо. З 9 млн. га потенційно придатних ландшафтних ресурсів використовується для всіх видів відпочинку 1,7 млн. га, або 18,95 %. Це забезпечує відпочинок тільки кожного п’ятого жителя України, який віддає перевагу відпочинку влітку.

Рекреаційний потенціал України після аварії на Чорнобильській АЕС значно зменшився. Радіоактивного забруднення зазнали ландшафти і біологічні рекреаційні ресурси на площі 1,4 млн. га.

Природне відтворення (відновлення родючості ґрунтів, деревної й трав'яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше приходить у суперечність з дійсністю. Витрата відновлюваних ресурсів (вирубування лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати розміри їх природного відтворення. Для того, щоб цього не було, треба:

а) раціональніше видобувати і обробляти природні ресурси;

б) завчасно залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього послабити використання виснажених;

в) штучно відновлювати ресурси, що можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природа;

г) відшукувати штучні замінники.

Важливими напрямами подальшого використання рекреаційних ресурсів країни є:

• розвиток санаторно-курортних закладів, де лікування і оздоровлення населення поєднується з активним відпочинком, віднов­люванням фізичних і духовних сил людей;

• зміцнення матеріально-технічної бази туризму і відпочинку за рахунок як збільшення кількості місць у рекреаційних закладах, так і якісного оновлення діючих установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання та розширення сфери обслуговування;

• створення кількох вільних рекреаційних економічних зон із широким залученням коштів і технологій зарубіжних країн як експериментальних лабораторій для поетапного входження рекреаційного потенціалу України до світового ринку туристських послуг;

• розширення в Україні мережі національних природних парків та ландшафтних регіональних парків, що забезпечить раціональне й екологічно безпечне використання рекреаційних ресурсів.