13) Порядок прийняття, зміни і скасування конституції

Прийняття конституції треба розуміти як комплексний процес у якому можна точно виділити щонайменше такі елементи:

а) ситуації, при яких приймається нова Конституція;

б) ініціатива прийняття Конституції;

в) компетентний орган (конституційний або установча влада);

г) способи прийняття.

Ситуації, при яких приймається нова Конституція.

1. Одночасно з утворенням нової держави. Класичним прикладом може слугувати утворення США.

2. В умовах, коли в житті певної держави мають місце глибокі структурні політичні зміни. НАПРИКЛАД: конституції колишніх соціалістичних держав (наприклад, Конституція Болгарії та Конституція Румунії, прийняті у 1991 р., Конституція Російської Федерації 1993 р.).

3. Коли в житті держави мають місце важливі зміни політичного і соціально-економічного характеру, які не загрожують існуючому державному ладові або політичному режимові. Практично, йде мова про нову стадію розвитку держави, цей факт вимагає прийняття нової конституції

Ініціатива прийняття Конституції. Теоретично треба виходити з того, що конституційна ініціатива повинна належати тому державному, політичному або соціальному органу, який, посідаючи в політичній системі суспільства найвище місце (верховний орган), здатний знати еволюцію даного суспільства, його перспективи. Також особливу роль належить народній ініціативі.

Компетентний орган. Аналіз текстів конституцій дозволяє стверджувати таке. Деякі конституції передбачають, хто може володіти ініціативою прийняття конституції. Інші конституції не передбачають таку справу, вона випливає з нормативної системи щодо розробки законів. Часом конституційна теорія і практика підпорядковує ініціативу і прийняття конституції правилам, які стосуються установчої влади.

Способи прийняття конституції.

1)теорія установчої влади. Згідно з конституційною доктриною ряду країн (Франція, Колумбія та ін.), установча влада – це незалежна і самостійна публічна влада, що має найвищу юридичну силу і посідає відповідне місце у поділі влад поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.Під установчою владою розуміється фактично орган, який наділений спеціальною політичною владою для прийняття конституції. Отже, зміст установчої влади складають повноваження щодо прийняття або суттєвому зміненню конституції держави.

Залежно від того, хто здійснює установчу владу, виділяють такі основні форми прийняття нової конституції.

1. Установчим органом (конституційний конвент, установчі збори, установчий конгрес, "парламент у формі конгресу" (Франція), спеціальний народний меджліс (Мальдіви), джірга — представницький інститут мусульманської громади).

Установчі збори — це виборний орган, який створюється з єдиною метою — підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. Зрозуміло, що за такої мети до установчих зборів обираються фахівці з конституційного та інших галузей права, досвідчені політики тощо. Конституції, прийняті установчими зборами, характеризуються професіоналізмом підготовки та чіткістю структури і змісту; як правило, вони — найбільш демократичні. Після прийняття установчими зборами конституція може бути винесена на референдум (Конституція Франції 1946 p)

2. Референдумом  (лат. referendum — те, що має бути повідомлене) — це інститут безпосередньої демократії; він проводиться як всенародне голосування з якого-небудь нагального питання державного життя або для ухвалення конституції. Референдум лише тоді може надати "високої якості" конституції, коли вона була підготовлена установчими зборами або парламентом, а потім винесена на всенародне голосування. Якщо ж конституція розробляється келейно, в уряді, а тим більше пристосовується до конкретного політичного лідера, в ній чітко,простежується порушення демократичних принципів і закріплюються авторитарні способи здійснення державної влади. Ці референдуми проводяться, як правило, під час гострої політичної кризи або за умов авторитарного режиму, коли свобода вибору виборців обмежена.(Конституція Французької Республіки 1958 p., підготовленої "під" генерала Шарля де Голля.)

3. Законодавчим представницьким органом або ж парламентом спільно з главою держави . Для її прийняття вимагається кваліфікована більшість.

4. За допомогою октроювання. Октроїрувана конституція — це конституція, подарована монархом народу країни. Така конституція розробляється у вузькому оточенні близьких монархові осіб і являє собою підсумок компромісу між монархом і підприємницькими верствами суспільства. Октроїрувані конституції були поширені в XIX ст. Класичним прикладом октроїруваної конституції слід визнати Конституцію Японії 1889 р. (Конституція Мейдзи). Нині це Йорданія (Конституція 1952 р.) і Непал (Конституція І990 p

Зміни до К.

1)в принципі право внесення змін до конституції має належати тим же органам, які її прийняли

2)процедура внесення змін до конституції в принципі аналогічна процедурі її прийняття, згідно з великим принципом юридичної симетрії.

Світовій теорії та практиці конституціоналізму відомі такі форми зміни конституцій: перегляд тексту, скасування певних статей, внесення доповнень до існуючого тексту.

Якщо конституції змінюються і доповнюються у тому ж порядку, що і звичайні парламентські закони, то ми маємо справу з гнучкими конституціями (Великобританія, Ізраїль, Нова Зеландія, конституційні закони Саудівської Аравії). Якщо ж конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, більш складному, ніж той, який прийнятий для звичайної законодавчої процедури, то перед нами наяву жорсткі конституції.

Зміни до конституції мають форму нормативно-правового акта з силою самої конституції, назвою якого, як правило, є закон про внесення змін до конституції. Акти про внесення змін до конституції після набуття ними чинності інтегруються з текстом основного закону. Особливістю багатьох конституцій є те, що в них встановлені неоднакові порядки внесення змін до їх різних розділів (частин або глав).

Іноді, крім порядку внесення змін до конституції, передбачають, як правило, більш жорсткий порядок її перегляду (Австрія, Іспанія, Росія, Швейцарія, низка латиноамериканських країн).