56) Монарх. Правове положення монарху. Порядок успадкування престолу

Правове становище монарха, на відміну від президента, характеризується двома основними особливостями.

1) влада монарха юридично вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Він владарює безстроково (обмежено чи абсолютно) за власним правом і вважається джерелом усієї державної влади у країні.

2) влада монарха спадкова й переходить від одного представника царюючої династії до другого за встановленим законом порядком.

Монарх розглядається як суверений, верховний представник, а в ряді країн і як верховний носій державної влади.

Влада монарха юридично вважається непохідною від будь-якої іншої влади, органу або виборчого корпусу.

Він володарює (обмежено чи абсолютно) за власним правом. Зокрема, у конституціях більшості країн із монархічною формою правління фіксуються положення про те, що монарх не несе політичної відповідальності за свої дії як глави держави, або як формального глави виконавчої влади.

Успадкування влади монарха представниками правлячої династії.

Існує декілька систем престолоуспадкування:

1) салічна, коли престол успадковується тільки чоловіками за правом першородства (Бельгія, Норвегія, Японія та ін.);

2) кастильська, яка віддає перевагу чоловікам, хоч ви-знає право успадкування престолу і за жінками (Великобри-танія, Данія, Іспанія, Нідерланди та ін.);

3) австрійська (вона існує у Нідерландах), коли жінки могли успадковувати трон за умов, що в усіх генераціях даної династії немає чоловіків;

4) шведська, згідно з якою за законом 1980 р. жінки ус-падковують престол на рівних підставах з чоловіками;

5) мусульманська, коли трон успадковує не визначена особа, а це питання вирішує на свій розсуд шляхетна правля-ча сім’я (Катар, Кувейт, Саудівська Аравія та ін.);

6) родова, коли король розглядається як головний вождь (керманич) роду, а його спадкоємця визначає рада роду з чис-ла синів покійного.

В конституціях деяких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Великобританія, Данія, Норвегія, Нідерланди, Швеція). Цієї умови додержуються і в мусульманських країнах (Бахрейн, Йорданія, Катар, Кувейт, Марокко, Оман, Саудівська Аравія).

До особливостей конституційного статусу монарха треба віднести наявність у нього низки спеціальних особливих прав, пільг і привілеїв.

1) Зокрема, монарх має право на особливий титул;

2) державні регалії – трон, корону, мантію, скіпетр тощо;

3) особливу почесну зустріч; звільнення від оподаткування.

4) право на резиденцію та утримання королівського (імператорського) двору, тобто штату осіб, які відають приватними справами монарха.

5)Монарху на утримання штату та інші витрати щорічно виділяється з державного бюджету певну суму асигнувань, яка зветься цивільним листом.

57) Президент. Правове положення

Президе́нт (від лат. praesidens, род. відм. praesidentis — той, хто сидить попереду) — глава держави в країнах з республіканською або змішаною формою правління.

По всій ймовірності, президентами в античні часи називали осіб, які керували різними зборами, проте в сучасному розумінні («глава держави») слово «президент» не вживалося аж до XVIII століття . Лише при підготовці до прийняття Конституції США 1787 року, коли постало питання про найменування нового виборного глави держави, вперше був використаний термін «президент» для позначення такої посадової особи.

Президентство, як і абсолютна монархія, являє собою втілення ідеї «батьківства»: як і монарх, президент по суті виконує функцію «батька нації». Президент є символом єдності держави, представником і захисником інтересів громадян як у своїй країні, так і за кордоном; він несе персональну відповідальність за події в країні. Аналізуючи підходи, які склалися у світі до інституту президентства, можна виділити наступні основні ознаки, властиві президентам практично всіх держав:

• президент виконує функції глави держави,

• президент — це виборна посадова особа;

• він або є главою виконавчої гілки влади, або бере участь у виробленні рішень виконавчої влади, ініціює ухвалення законів, виконує роль арбітра в системі органів влади;

• він нікому не підпорядкований і не залежить від інших державних органів;

• він зобов'язаний дотримуватися обмежень, встановлених законодавством і не порушувати закони;

• президент володіє великим політичним впливом, здійснюючи верховне керівництво поточними політичними справами держави

Роль і статус президента як глави держави у політичному житті тієї чи іншої країни визначаються передусім відповідними конституційними нормами. Головна відмінність президента від монарха полягає:

1) президент - це посада виборна

2)строкова.

Зазвичай, президентів обирають згідно з конституцією на строк від 4 до 7 років. На 4 роки обирається президент у США, Колумбії, Коста-Риці, на 5 років - у Німеччині, Китаї, Болгарії, Індії, Угорщині, Чехії; на 6 років - в Австрії, Фінляндії; на 7 років -в Італії.

Безумовно, перевагою президентської посади порівняно з монаршою, з позиції демократії, є те, що на цю посаду може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає встановленим цензам, згідно з його заслугами і достоїнствами в очах співвітчизників.

Згідно з конституціями багатьох держав, президент у силу своєї посади проголошується гарантом суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності та безпеки держави.

У президентських республіках президент володіє обширними фактичними повноваженнями:

• президент обирається позапарламентським шляхом непрямих виборів;

• дострокове усунення президента від посади можливо лише в двох випадках: визнання його винним судом імпічменту або відхід у відставку;

• будучи „главою виконавчої влади“, він формує уряд;

• ніякої відповідальності перед парламентом кабінет не несе, він очолюється президентом і фактично грає при ньому роль дорадчого органу. Хоча президент позбавлений права розпуску парламенту, він наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому активно впливати на всю законодавчу діяльність парламенту;

• з числа повноважень найважливіше — це право звернення до парламенту з посланнями. Поряд з цим президент сам є найважливішим нормотворчим органом.

У парламентських республіках:

• президент є главою держави, але не главою виконавчої влади, як у президентській республіці. Виконавча влада належить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру), який і має всі необхідні державно-владні повноваження для здійснення урядової політики;

• президент обирається або парламентом, або колегією, спеціально сформованою для його обрання з обов'язковою участю членів парламенту (ФРН, Індія), тобто його влада похідна від парламенту;

• президент призначає главу уряду, але не на власний розсуд, а з числа лідерів партії чи коаліції партій, які мають більшість місць у парламенті або його нижній палаті. В іншому випадку уряд може не отримати вотум довіри в парламенті (це необхідна процедура для парламентської республіки) і не буде сформована. Члени уряду призначаються президентом за рекомендацією голови уряду;

• ключова ознака парламентської республіки — політична відповідальність уряду перед парламентом, а не перед президентом. Відповідальність ця найчастіше солідарна: недовіра голові уряду тягне за собою відставку всього уряду. У разі винесення вотуму недовіри або відмови у довірі уряд або іде у відставку, або президент, не приймаючи відставки уряду, може розпустити парламент (нижню палату) і призначити дострокові вибори;

• президент не несе відповідальність за діяльність уряду. Вона покладена на главу уряду;

• президент не може на власний розсуд відправити у відставку главу уряду, але за рекомендацією голови уряду може відправити у відставку будь-якого члена уряду;

• в законодавчій області президент парламентської республіки наділений правом законодавчої ініціативи, погодженої з урядом;

• акти, які видаються президентом, потребують контрасигнатури, тобто підпису прем'єр-міністра або міністра, які і несуть за них відповідальність. Без такого підпису акти президента недійсні. У парламентській республіці ключова фігура в державі — голова уряду

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) — форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: Як і у президентській республіці главу держави обирає народ, шляхом прямих виборів або колегією виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці:

• (можливість втручання у законотворчий процес як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти);

• свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках);

• президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту;

• президент, як правило, є головнокомандувачем збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади;

• уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку.

У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.

( Контрасигна́ція або контрасигнатура (лат. contrasignatura ; від лат. contra — «проти», і assigno — «ставлю печатку») — підпис урядовця чи іншої офіційної особи надокументі, що виданий і підписаний главою держави чи міністром, який означає, що урядовець чи інша офіційна особа бере на себе юридичну та політичну відповідальність за цей документ разом із головою держави чи міністром.

У юридичній літературі виділяється поняття: інститут президентства» або «інститут президента». Суть інституту президентства як системи норм, які спрямовані на регулювання процесу виборів президента, його повноважень і функціональних обов'язків і всі інші аспекти виконання ним владних повноважень.)