58) Способи обрання президента. Переобрання президента

Нині у зарубіжних країнах склалося кілька способів обрання президентів:

• прямі,

• посередні,

• внутрішньо парламентські вибори.

  Під час прямих виборів президента (Франція, Австрія, Болгарія, Польща, Румунія, Чехія) останній одержує мандат на посаду глави держави від виборчого корпусу, який його обрав. Це дозволяє йому проводити незалежний від парламенту політичний курс, а за певних обставин навіть діяти всупереч волі парламенту. Ці обставини створюють сприятливі умови для використання авторитарних методів управління у країні (наприклад у Франції). Таким чином, прямі вибори президента при всьому їхньому зовнішньому демократизмі є найменш демократичним способом заміщення посади глави держави.    При посередніх виборах президент обирається без участі парламенту. Яскравим прикладом таких виборів можуть бути вибори у США, де президент призначається на посаду колегією виборщиків, які, своєю чергою, обираються прямим голосуванням по штатах. Згідно зі ст. II (розд. 1) та поправками 12 і 23 до Конституції США 1787 p. кожний штат обирає кількість виборщиків, шо дорівнює загальній кількості сенаторів і представників, яких штат має право направляти до Конгресу.    Посередні вибори президента, як і прямі, створюють для глави держави можливість бути незалежним від парламенту, а в деяких випадках і протиставити себе такій установі. Про це свідчить той факт, що найширше право вето в зарубіжних країнах використовують ті президенти, які стали главами держав внаслідок прямих або посередніх виборів (США, Франція, Польща).    Внутрішньопарламентський спосіб обрання президентів (багатоступеневі вибори) характерний для парламентарних республік (винятки становлять Австрія, Ірландія, Ісландія, де вибори прямі). І якщо за прямих виборів виборець висловлює свою волю, безпосередньо голосуючи “за” або “проти” президента, якщо при посередніх виборах його воля опосередкована колегією виборщиків, то за багатоступеневих виборів воля виборців опосередковується депутатами парламенту. Внутрішньопарламентський спосіб обрання президента є однією з конституційних гарантій того, що глава держави не протиставлятиме себе парламенту, не прагнутиме до розширення своїх повноважень у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Цьому сприяє і контрасигнатура актів глав держав у всіх парламентарних республіках.  

59) Повноваження, обов’язки і відповідальність президента

У різних джерелах наводяться різні варіанти повноважень (компетенції) глави держави:

1. Представницькі функції. Світова конституційна докт-рина і сучасне законодавство зберігають за главою держави функції її верховного представництва: глава держави головує на урочистих церемоніях, виступає з офіційними звернення-ми до парламенту і з посланнями до нації (подібна практика широко розповсюджена у більшості президентських і напівп-рездентських республік). Винятково велике значення мають представницькі функції глави держави у сфері зовнішніх зносин. Він вважається як особа, що виступає завжди від імені своєї держави в силу свого становища і не потребує ніяких на те повноважень.

2. Повноваження в галузі державного управління. В тих країнах, де глава держави наділений виконавчою владою, його повноваження в цій галузі є значні. У президентських і монократичних республіках (США, багато країн Латинської Америки, значна частина країн, що розвиваються) президент є одноособовим носієм урядової влади. Члени уряду розглядаються, звичайно, як помічники і радники президента, ним призначаються і звільняються. Глава держави відіграє вирішальну роль у визначенні програми урядової діяльності; йому належить право прийняття остаточних ухвал; від його імені і за його пі-дписом видаються найважливіші акти виконавчої влади. Глава держави керує адміністративним апаратом і збройними силами: він призначає на вищі військові та цивільні посади. У парламентарних республіках, навпаки, глава держави не може призначити уряд, який не користується підтримкою парламентської більшості.

3. Повноваження у сфері законодавчої діяльності глави держави неоднакові в різних групах країн.

У парламентарних монархіях і республіках, як правило, главі держави належить право відкриття і закриття чергових і позачергових сесій, а в ряді країн – право дострокового розпуску парламенту. (Великобританія, Японія). У республіках і з змішаними формами правління глава держави володіє правом дострокового розпуску парламенту (нижньої палати), скликання надзвичайних сесій, повернення законопроекту для повторного обговорення, передавання його до органу конституційного нагляду, законодавчої ініціативи в конституційній сфері.

На практиці і в президентських республіках глава держави зберігає досить значні засоби впливу на парламент. Тут використовується право вето на законопроекти, прийняті парламентом. Нарешті, в багатьох країнах глава держави користується правом видання власних нормативних актів.

4. Зовнішньополітичні повноваження. В навчальній літературі слушно підкреслюється думка про те, що обсяг зовнішньополітичних повноважень глави держави визначається діючим законодавством, а рівень і ступінь їх реального здійснення залежать від політичної практики, звичаїв і традицій політичного життя, що склалися. ЦЕ: Верховне представництво країни в міжнародних відносинах (форми різні: безпосереднє звертання до глав іноземних держав, особисті контакти, візити і зустрічі з колегами, участь у міжнародних форумах та ін.). Призначення керівника відомства закордонних справ і дипломатичних представників країни за кордоном. Крім того, при главі держави акредитуються іноземні дипло-матичні представники. В ряді країн главі держави належить право ініціативи, підготовки і проведення переговорів, особистої участі в найбільш важливих із них і підпи-сання міжнародних договорів. У багатьох краї-нах до прерогатив глави держави належить право оголошення війни і укладання миру.

5. Повноваження в судовій сфері. За главою держави майже усіх країн світу зберігаються такі повноваження: а) призначення на судові або вищі судові посади; б) здійснен-ня права помилування; в) головування у вищих консультати-вних установах, які відносяться до суддівського корпусу. 6. Надзвичайні повноваження. У багатьох країнах (США, Франція, Шрі–Ланка, Нігерія та ін.) глава держави наділений правом запровадження надзвичайного стану або використан-ня надзвичайних повноважень.

.

Щодо припинення президентського мандата конституційне право встановлює такі правила:

а) закінчення терміну повноважень;

б) дострокова відставка за станом здоров’я (Президента Росії Б.М. Єльцина), або в силу інших причин (Президент Італії Дж. Леоне у 1973 р.);

в) засудження в порядку імпічменту;

г) усунення від посади на основі результатів референдуму (Австрія, Іслан-дія);

д) у разі смерті.

Конституції по-різному визначають по-рядок заміщення посади президента, що стала достроково вакантною. У США прямим конституційним ―спадкоємцем президента є віце-президент; у Польщі – голова нижньої, а за ним і верхньої палати, в Італії, Казахстані, Румунії, Франції та Югославії – голова верхньої палати парламенту; в Австрії, Росії, Словаччині – голова уряду тощо.

Президент республіки несе, однак, судову відповідальність, підстави і межі якої встановлюються конституцією або спеціальним законом. Особлива процедура притягнення до судової відповідальності глави держави та інших вищих посадових осіб отримала назву ―імпічмент.

Імпічмент - у дослівному перекладі означає “брати під сумнів”, “притягувати до суду”. Це трапляється у разі державної зради, порушення Конституції і законів, хабарництва. Імпічмент як процедура притягнення до відповідальності й суду вищих державних осіб у державній ієрархії з'явився вперше у Великобританії наприкінці XIV ст. За сучасних умов - це досить тривала процедура, що складається з кількох стадій:

порушення справи, притягнення до кримінальної відповідальності й суду над главою держави.    Вважається, що імпічмент стосовно глави держави лише за формою можна вважати судовим процесом. Власне, це політичний процес, метою якого є усунення президента з посади й позбавлення його права обіймати й виконувати будь-яку почесну, відповідальну або оплачувану посаду на службі США. Фактично таке усунення з посади визначає політичну смерть для колишнього президента. До того ж, президентське право помилування у даному разі не застосовується.