3) Норми і інститути дпзк

Важливим елементом структури конституційного права є його норми. Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

У порівнянні з нормами інших галузей вони відрізняються:

а) своїм змістом, сферою регульованих суспільних відносин;

б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції, і в силу цього мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми, визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компетенцію державних органів;

г) особливостями внутрішньої структури.

Чи не найважливішою специфічною якістю конституційно-правових норм є те, що вони пов’язані з відносинами владарювання, тому у переважній більшості своїй є нормами загальнорегулюючого характеру. До таких у першу чергу належать норми-принципи норми-поняття  норми-завдання 

За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права поділяються на матеріальні та процесуальні 

За функціональною спрямованістю конституційно-правові норми можна класифікувати як регулятивні й охоронні. Переважають регулятивні норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Кожна конституційно-правова норма діє не ізольовано. Для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об’єднати їх у відповідні інститути. 

У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди таких інститутів:

а) загальні; (конституційного статусу особи)

б) головні, що входять до складу загальних; (громадянство, та основні права і свободи особи)

в) початкові, які містять декілька правових норм. (інститут депутатського запиту, інститут імпічменту)

4) Джерела дпзк

В юридичному сенсі джерелом права є форми виразу права, це писані та неписані норми, які регулюють конституційно-правові відносини. Також можна розрізняти джерела права у соціальному та юридичному сенсі.

У соціальному: сукупність конст, економ, політ, та ідеолог. факторів, що обумовлюють суть і зміст конституційно правових норм.

У юридичному: нормативно-юридичні акти, які оформлюють державну волю народу.

Джерела права поділяються на формалізовані( К, конст, органічні, звичайні, надзвичайні закони, акти глави держави, уряду тощо) та неформалізовані (конст. угоди, юридичні і політичні звичаї)

Різні види джерел права існують не ізольовано один від одного, а знаходяться у певній взаємодії, створюють систему засновану на ієрархічному принципі.

Найбільш поширеною класифікацією джерел ДПЗК – за юридичною силою:

1. н-п а

2. н-п договір

3. конституційний звичай

4. судові прецеденти

5. релігійні тексти

6. правова доктрина.

Головним джерелом цієї галузі в переважній більшості країн є Конституція( окрім деяких мусульманських)

5)Закон як джерело державного права. Види законів

Закон :

• н-п акт,

• вищої юридичної сили,

• виданий з важливих державних або суспільних питань,

• парламентом або схвалений на референдумі.

Законодавчі акти розрізняються за статусом і юридичним режимом. Вони утворюють свого роду ієрархічну структуру, місцем у якій визначається юридична сила цього закону.

Провідна роль у національному законодавстві всіх країн належить

1. Конституції

2. конституційні й органічні закони;

3. поточне, або звичайне, законодавство;

4. крім того, можна виокремити референдарні закони.

Конституційні закони. Як джерело права вони мають різне значення у різних країнах. Насамперед, під конституційними розуміють ті закони, які вносять зміни до тексту конституції або суттєво доповнюють його, змінюють якісь усталені відносини У деяких країнах конституційними законами офіційно називають складові частини конституції, які не являють собою єдиний нормативний акт вищої юридичної сили, а становлять певну сукупність таких актів В Італії же конституційними визнаються закони, що змінюють саму конституцію, ухвалюють статути областей спеціальної автономії або змінюють територію областей, регулюють діяльність конституційного суду і ті, які розширюють коло суб’єктів законодавчої ініціативи.Подібні конституційні закони приймаються звичайно в тому самому порядку, що й поправки до конституції, обов’язковою кваліфікованою більшістю складу парламенту. Органічні закони – закони, що приймаються для уточнення або доповнення положень конституції на основі так званих бланкетних норм останньої. Такі норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульовані органічними законами. Суть органічних законів полягає у тому, що вони доповнюють конституцію, не змінюючи її основних принципів. Органічні закони є характерними для конституційного права ще таких держав, як Грузія, Естонія, Іспанія, Молдова, Португалія, США та інших.

Звичайні – регулюють окремі питання державного або суспільного життя. Від інших звичайних законів закони, віднесені до форм (джерел) конституційного права, відрізняються лише своїм предметом

Надзвичайні - про майбутнє запровадження надзвичайного стану, які, зазвичай, супроводжуються припиненням дії конституційні права і свобод.

+ нормативні акти, які мають силу закону. Іноді ці акти називають делегованим законодавством. Будучи актами виконавчої влади, вони водночас регулюють дуже важливі питання, які відносяться, як правило, до сфери законодавчого регулювання. Прикладом можуть служити Указ президента Індії про націоналізацію ряду банків або акт уряду Нігерії, що скасував федеративний устрій держави.

За порядком прийняття:

• Парламентом

• Референдумом

За предметом прав. регулювання

За терміном дії:

• Постійні

• Тимчасові

• Надзвичайні

За структурою:

• Прості

• Кодифіковані.