2.Предмет доказування. Факти, що звільняються від доказування.

Предмет доказування – це сукупність обставин (або фактів), які необхідно встановити для правильного вирішення справи (або встановлення яких необхідне для винесення судом законного і обґрунтованого рішення у справі). У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

3. Поняття доказів у судовому процесі. Класифікація доказів. Письмові і речові докази. Відносність і допустимість доказів. Порядок витребування і надання письмових і речових доказів. Повернення письмових і речових доказів. Огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження. Пояснення сторін і інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Судова експертиза. Умови призначення і проведення судової експертизи. Висновок судового експерта.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У цій дефініції слід вирізнити два аспекти:

1. Доказами є будь-які відомості про певні факти.

2. Це відомості про певні обставини, які поділяються на 2 групи:

а. обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення;

б. інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Докази можуть класифікуватися за різними критеріями:

- За способом (процесом) формування відомостей про факти докази поділяються на: первинні і похідні. Первинні - докази, що є першоджерелом, похідні- відтворюють зміст іншого доказу.

- За характером зв’язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити поділяються на: прямі і непрямі. Прямі - вказують на наявність чи відсутність факту, один висновок. Непрямі - дозволяють зробити не один, а декілька можливих висновків про факт.

- За джерелом здобуття докази поділяються на: особисті і речові. Особисті - пояснення сторін, третіх осіб, інших учасників, висновок експерта. Речові - наочні і письмові (ст.36, 37) документи і інші матеріали надаються в оригіналі або належно завірені копії.

- За формою існування: усні, письмові, речові.

ГПК встановлює такий перелік доказів:

письмові і речові доказами, висновки судових експертів;

пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Стаття 36. Письмові докази

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Класифікація письмових доказів:

За змістом:

• Розпорядчі;

• Інформативні.

За формою:

• Прості письмові;

• Кваліфіковані письмові.

За способом формування:

• Оригінали;

• Копії.

Форма і зміст документів, які подаються до господарського суду, повинні відповідати вимогам, установленим чинним законодавством для цих документів. Так, цивільне законодавство встановлює вимоги до форми правочину: письмова та нотаріально посвідчена. Довіреність повинна відповідати вимогам ст. 245 ЦК. Платіжні документи мають відповідати вимогам, що встановлюються нормативними актами Нацбанку України. Документи бухгалтерської та податкової звітності оформляються згідно з вимогами відповідних нормативних актів тощо.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою повинні додаватися переклади українскою мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 ЗУ «Про нотаріат».

Документи, одержані в іноземних державах, визнаються в господарському суді як письмові докази, якщо їх легалізовано у встановленому порядку. (Існує низка міжнародних договорів України, які містять положення, що скасовують легалізацію іноземних офіційних документів: Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 09.01.1995 р. тощо)

Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії можуть бути засвідчені нотаріально. Відповідно до ст. 75 ЗУ «Про нотаріат» нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, щоці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Якщо особу в господарському суді представляє адвокат, він має право посвідчувати копії документів.

За усталеною практикою копії документів, що подаються до господарського суду посвідчуються печаткою підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відбитком печатки підприємства УО.

П. 21 ВГСУ Інформаційний лист від 18.03.2008 р. № 01-8/164: якщо копія документа, що є письмовим доказом, подається до господарського суду фізичною особою, то це може бути копія, засвідчена підписом особи, яка її подає, із зазначенням прізвища такої особи. За наявності у суду сумнівів щодо відповідності копій документів чи інших матеріалів оригіналам він не позбавлений права витребувати оригінали таких документів або їх нотаріально засвідчені копії.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Зокрема, в оригіналах подаються документи, з яких не допускається знімання копій: паспорт, документи, що його замінюють, військовий квіток, службове посвідчення тощо.

Вимога господарського суду про надання оригіналів документів може бути викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії.

Стаття 37. Речові докази

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Речовими доказами є рухомі та нерухомі речі, які є носіями інформації про обставини, що мають значення для справи. Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїми властивостями, зовнішнім виглядом, формою, іншими рисами здатні підтвердити чи спростувати факти, що мають значення для справи.

ГПК не вирізняє в окрему категорію доказів аудіо - та відеозаписи, тому їх можна віднести до речових доказів. Аудіо- та відеозаписи не повинні проводиться з порушенням конституційних гарантій прав і свобод громадян.

Речовими доказами можуть земельні ділянки, будівлі тощо.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Однак законодавчими актами тягар доказування певних обставин може бути покладено на одну зі сторін матеріальних правовідносин. Н.: ст. 613 ЦК боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Згідно зі ст. 614 ЦК відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання тощо.

Якщо сторони або інші особи, які беруть участь у справі, не посилаються на докази, що входять у предмет доказування справи, суд має право запропонувати цим особам надати суду докази, які є необхідними для з’ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Слід мати на увазі, що право сторони на подання доказів є обмеженим. Відповідно до ст. 101 ГПК у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом додаткові докази приймаються, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК касаційна інстанція не має права збирати нові докази.

Стаття 41. Призначення і проведення судової експертизи.

До актів законодавства, якими слід керуватись у вирішенні питань призначення судової експертизи в судовому процесі, відносяться:

1.1. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК);

1.2. Закон України "Про судову експертизу" (далі - Закон);

1.3.Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 № 144/5, далі - Інструкція), з урахуванням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, також затверджених згаданим наказом Міністерства юстиції України.

1.4. Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.96 № 710 (з подальшими змінами і доповненнями).

Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.

Стаття 42. Висновок судового експерта

Висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин.

У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.

При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Характерні риси доказів.

Стаття 34 ГПК визначає поняття належності та допустимості доказів.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об’єктивної істини. Під належністю розуміється наявність об’єктивного зв’язку між змістом судових доказів і самими фактами, що є об’єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Втім не завжди може бути зрозуміло, наскільки подані документи стосуються чи не стосуються обставин справи. Якщо суд прийняв певні документи як докази, а в подальшому під час розгляду справи та оцінки доказів з’ясувалося, що вони не стосуються обставин справи, суд у рішення зазначає про те, що ці документи не стосуються справи, а тому суд не поклав їх в основу рішення.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов’язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Приклади:

Відповідно до ст. 218 ЦК заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

ВГСУ Роз’яснення від 02.04.1994 р. № 02-5/225 – зазначив, що вирішуючи спори, пов’язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою його права власності. Тобто право власності підприємства не може підтверджуватися балансом підприємства.

Достовірність доказів. Сумніви в достовірності доказу можуть виникнути за наявності дефектів його оформлення (відсутність необхідних реквізитів в офіційних документах, порушення порядку їх складання, невідповідність документа встановленій формі тощо).

Достатність доказів. Мета визначення достатності доказів – відповідно до якісних характеристик зробити відбір доказів, на підставі яких можна дійти істинного висновку про наявність або відсутність фактів. За недостатністю доказів висновок щодо обставин справи стає вірогідним, проте рішення суду не може ґрунтуватися на ймовірних висновках. Неповне, недостатнє з’ясування обставин, що мають значення для господарської справи, тягне за собою скасування рішення у справі.