4. Спроби вирішення питання прав людини в українських державах 1917 -1920 років

Повалення влади російського і австрійського монархів на теренах, які населяв український народ, створило сприятливі умови для активного розвитку питання прав людини. Представницькі органи українських держав (перш за все УНР і ЗУНР) намагалися здійснювати не лише теоретичні але й практичні положення, що входили у концепцію прав людини в тогочасному розумінні. На жаль, у переважній більшості, ними так і не змогли скористатися українські громадяни і лише по тій причині, що відроджувана молода українська державність мала безліч як зовнішніх так і внутрішніх ворогів. Більшість сил спрямовувалася на захист власної державності та елементарних прав українців на свободу і самовизначення. Головні норми щодо прав і свобод особи зазначалися у відозвах і посланнях до народу, головних законах українських держав. Тому, надалі, саме на ці документи буде звертатися основна увага.

4.1. Відношення до прав людини у демократичних республіках (обидві УНР та ЗУНР)

Жовтневий переворот в Росії і запровадження на теренах імперії соціалістичних ідей дозволив багатьом народам активно взятися за розбудову власної державності (хай навіть в межах автономії) і полегшення становища своїх громадян. Український народ з величезним бажанням почав відбудовувати свою державність у жодному випадку не забуваючи про дотримання прав особи. Так, уже у III Універсалі Центральної Ради від 7 (20) листопада було зазначено, що: оголошується повна амністія за політичні виступи та ліквідується смертна кара як міра покарання; встановлюється 8 - годинний робочий день; за населенням забезпечується свобода слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи і житла, рівноправність усіх мов; за усіма народностями, які населяють Україну, визнається “ національно-персональна автономія “ та рівність прав. Отож, можна стверджувати, що притаманна українцям толерантність і миролюбність, наглядним чином простежується з самого початку відбудови власної держави, яка із такими принципами вочевидь мала стати демократичною і правовою.

IV Універсал ЦР, що проголошував незалежність УНР, підтвердив попередні права. Тут, також, говорилося про необхідність вжиття урядом термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку й усіх тих, хто потерпів від війни. Як бачимо, повною мірою проголошувався соціальний захист населення, що було як ніколи актуальним в умовах військового становища, яке було на українських землях.

Вершиною законодавчо - закріплених положень прав людини стала Конституція УНР часів Директорії, яка була ухвалена ЦР 29 квітня 1918 року. Рівність громадян УНР проголошувалася незалежно від статі, віри, національності, освіти, майнового і податкового становища. Проголошувалася недоторканість особи, її житла і листування. Жодна людина не могла бути затримана на території України без рішення суду. Смертна кара, катування та всі інші дії, що принижували людську гідність, скасовувались. Заборонялося влаштовувати1 обшуки у житлових приміщеннях або розпечатувати листи без судового наказу. Проголошувались (із застереженням “ оскільки при цьому не переступаються норми карного права “) свободи слова, друку, сумління, права на об’єднання у організації, на страйки, на зміну місця перебування, на участь у державному і м1сцевому управлінні. Активне і пасивне право на прийняття участі у виборах як до законодавчих органів УНР, так і до всіх виборчих органів мiсцевого і громадянського самоврядування мають всі громадяни УНР, які до дня виборів досягли віку 20 років. Виняток становили божевільні і особливі злочинці. Позбавити громадських прав громадянина УНР може тільки постанова Суду Республіки. Отже, переліченi вище права і свободи особи, які майже нічим не поступаються сучасним нормам, дають змогу нам говорити, що Конституція УНР була одним із найдемократичніших правових актів свого часу.

Не відставали від своїх київських колег і західноукраїнські державотворці. Вже у перших правових актах новоствореної ЗУНР (відозви “ До населення міста Львова “ та “ Український народе! “) вказувалося, що всім громадянам Української держави без різниці національності та віросповідання гарантувалися “ громадянська, національна і віросповідна рівноправність “. Власне за таку толерантність українцям довелося незабаром заплатити дорогою ціною: тисячами життів. Згодом, 13 листопада 1918 року, УН Рада прийняла “ Тимчасовий Основний закон “ ЗУНР в якому зазначалося, що “ В народній Республіці не може бути суверена і підданих. Всі громадяни без різниці мови, віри, стану, статі є рівні, вільні... Не може бути прав без обов’язків і обов’язків без права... Не може бути просвічених і темних, привілей науки і просвіти мусить зникнути, вони повинні бути всім доступні... Не може бути багатих і нужденних, нероб і невільникiв праці, визискувачів і визискуваних... Народне багатство має бути добром цілого народу, щоб кожен своєю працею мiг собі запевнити добробут”. Встановлювалася і гарантувалася свобода слова, недоторканiсть особи, право на збори і організацію спілок і товариств. Кожен громадянин мав “ право висловлювати прилюдно свої думки та погляди за поміччю слова, друку чи представлення у образах “. Була проголошена свобода преси, ліквідована будь - яка цензура.

4.2. Права людини у Гетьманській державі

Прихід до влади П. Скоропадського та його маріонеткове, контрольоване німцями, правління аж ніяк не могло сприяти розвитку і подальшому ствердженню норм прав і свобод громадянина, які започаткувала ЦР. Народні маси були позбавлені політичних прав і свобод, було ліквідовано 8 - годинний робочий день. Водночас, у прийнятому Гетьманом законі “ Права і обов’язки Українських Козаків і Громадян “ зазначалося:

- Ніхто не може бути затриманий під сторожою крім як у випадках, законом визначених.  - Оселя кожного неторкана. Робити обшукування й виїмку в будинку без згоди його господаря можливо не інакше, як в випадках і порядку, законом визначених.  - Кожний український козак і громадянин має право вільно вибрати місце мешкання і працю, придбати і відчужити майно і без заборони виїжджати за кордон Української Держави.  - Власність є неторкана.  - Українські козаки і громадяне мають право робити зібрання в межах не шкідливих законом, мирно і без зброї.  - Кожний може в межах, установлених законом, висловлювати і писати свої думки, а рівно розповсюджувати їх шляхом друку або иншими засобами.  - Українські козаки і громадяне мають право гуртувати громади і спілки в метах, не противних законам.

Насправді ж на контрольованій німцями українській території чинилися масові приниження і беззаконня тими ж німцями супроти місцевого населення. Тому говорити про реальне дотримання прав людини у добу гетьманату явно не приходиться.