2. Проаналізуйте наведений текст. Чи підтримуєте ви автора? Знайдіть фрагменти в тексті, в яких ав­тор описує різні стадії критичної дискусії.

«У житті доводиться дуже багато сперечатися, запе­речувати, спростовувати думки інших, не погоджу­ватися.

Краще за все виявляє свою вихованість людина, коли вона веде дискусію, сперечається, відстоюючи свої пе­реконання.

У спорі відразу ж виявляється інтелігентність, логіч­ність мислення, ввічливість, вміння поважати людей і ... самоповага.

Якщо в суперечці людина піклується не стільки про іс­тину, скільки про перемогу над своїм супротивником, не вміє вислухати свого супротивника, намагається су­противника «перекричати», залякати обвинувачення­ми, — це пуста людина, і суперечка його пуста. Як же веде суперечку розумний і ввічливий сперечаль­ник? Насамперед, він уважно вислухає свого супроти­вника — людину, яка не погоджується з його думкою. Більше того, якщо йому щось не зрозуміло в позиціях його супротивника, він задасть додаткові запитання. І ще: якщо навіть усі позиції зрозумілі, він обере найс-лабкіші пункти в твердженнях супротивника і запитає, чи саме це стверджує супротивник. Уважно вислухавши свого супротивника і поставивши йому запитання, сперечальник досягає трьох цілей: 1) супротивник не зможе заперечити тим, що його «не­правильно зрозуміли», що він «цього не стверджував»; 2) сперечальник своїм уважним ставленням до думки супротивника відразу отримує симпатії серед тих, хто спостерігає за суперечкою; 3) сперечальник, слухаючи й задаючи запитання, виграє час для того, щоб обдума­ти свої власні зауваження (а це також важливо), уточ­нити свої позиції в суперечці.

У подальшому, заперечуючи, ніколи не треба застосову­вати недозволені прийоми. На мій погляд, у спорі необ­хідно дотримуватися таких правил: 1) заперечувати, але не звинувачувати; 2) не «читати в серцях», не намагатися проникнути в мотиви переконань супротивника («ви під­тримуєте ту точку, тому що вона вам вигідна», «ви так говорите, тому що ви самі такі» тощо); 3) не відволікати­ся в сторону від теми суперечки; суперечку треба вміти доводити до кінця, тобто або до спростування тези су­противника, або до визнання правоти супротивника. На останньому твердженні я хотів би зупинитися особливо.

Якщо ви з самого початку ведете суперечку ввічливо і спокійно, без зарозумілості, то тим самим ви забезпе­чуєте собі спокійний відступ з гідністю. Запам'ятайте: немає нічого красивішого в суперечці, як спокійно, у випадку необхідності, визнати повну або часткову правоту супротивника. Цим ви здобуваєте повагу оточуючих. Цим ви немов би закликаєте до по­ступливості і свого супротивника, примушуєте його пом'якшити крайності своєї позиції. Звичайно, визнавати правоту супротивника можна тільки тоді, коли справа торкається не ваших переко­нань, не ваших моральних принципів (вони завжди по­винні бути найвищими).

Людина не повинна бути флюгером, не поступатися опоненту тільки тому, щоб йому сподобатися, або, Боже борони, через боягузтво, через кар'єрні міркування тощо. Але поступитися з гідністю в питанні, яке не приму­шує вас відмовитися від своїх загальних переконань (сподіваюсь, високих), або з гідністю прийняти свою перемогу, не зловтішаючись над переможеними в су­перечці, не святкуючи, не ображаючи самолюбства опонента, — як це красиво!» [Лихачев Д. С. Письма о добром и прекрасном. — М., 1985].