1.3. Шляхи вдосконалення зовнішньої політики сша

Необхідно зазначити, що за останні 15 років у світі сформувалися грандіозні потоки "гарячих грошей", які є виявом потреб виробництва, торгівлі, інвестування чи споживання. Головним їх гаслом є "торгівля грошима". Ці "світові гроші" вже не виконують економічних функцій господарювання, атому не підлягають дії об'єктивних економічних законів. Вони перестали бути мірилом вартості, засобом обміну чи втіленням багатства. Спекуляція на світовому валютному ринку, тобто ризикований обмін валют заради зиску, є найбільш характерною рисою сьогодення. Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з 1970 р. і призвели до переростання заборгованості окремих країн, головним чином, країн, що розвиваються, у глобальну кризу заборгованості [20, с.47].

Перший нафтовий шок 1970 р. викликав різке збільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів нафти. А це, у свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному ринку капіталів. Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продукту новітньої світової фінансової системи стала криза в Мексиці у 1995р., яка практично звела нанівець шість років важкої праці мексиканського народу. Мексика стояла перед загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівний вплив на весь Американський континент. Треба було вживати термінових заходів. І президент США прийняв рішення на власний розсуд, оскільки для підтримки Конгресу потрібен був певний час, а зволікати не можна було. Мексиці було надано 20 млрд. дол. США з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд. — зі спеціального пулу для підтримки американського долара, 18 млрд. від МВФ, 10 млрд. виділили центральні банки індустріальних країн через Банк міжнародних розрахунків у Базелі й 3 млрд. надійшло від комерційних банків, разом — 76 млрд. дол. США. Мексику вдалося втримати на поверхні [3, с.175].

Щодо наслідків банківських криз, які охопили інші країни Латинської Америки, то Чилі, наприклад, зазнала втрат у зв'язку з банківською кризою, враховуючи всі непрямі витрати, які перевищили 30 % ВВП, під час банківської кризи у Венесуелі подібні втрати становили понад 20 % ВВП. Проте такий колосальний валютно-фінансовий обвал, як завжди, нікого нічому не навчив. Серед політиків, учених, практиків аж до 1997 р. панували спокій, самовдоволеність і самовпевненість.

Розділ II Розвиток співробітництва сша та снд

2.1. Аналіз сучасного стану співробітництва

Сучасний етап розвитку Співдружності незалежних держав відзначається активною фазою геополітичного переформатування з поки що нечіткими перспективами переорієнтації стратегічних векторів країн-учасниць у європейському чи то азійському напрямках. На сьогоднішній день існує дві основні концепції подальшого розвитку/модернізації СНД. Перший пов’язаний зі створенням в рамках Співдружності повномасштабної зони вільної торгівлі і підтримується країнами, економіка яких тісно пов’язана з ринком Росії і СНД в цілому. Другий підхід реформування запропоновано Казахстаном – це шлях концентрації зусиль організації на тих питаннях, у вирішенні котрих зацікавлені всі її члени. Йдеться про п’ять напрямків [15, с.20]:

-    розробку загальних принципів співробітництва в сфері міграції населення;

-    формування єдиного транспортного простору із загальними принципами формування тарифної політики;

-    розвиток співробітництва в науково-освітній сфері;

-    поглиблення гуманітарного співробітництва;

-    боротьбу з транскордонною злочинністю.

Тобто мова йде про збереження за СНД консультативно – координаційних функцій, розширення в її форматі соціально-гуманітарної складової і посилення кооперації по зазначених напрямках. Зважаючи на ту обставину, що більшість в СНД складають країни євразійської (проросійської орієнтації), концепція казахського лідера вважається більш прийнятною для подальших перспектив об’єднання. Створення в рамках Співдружності повномасштабної зони вільної торгівлі видається більш проблематичним в силу наступних обставин:

По-перше, диференційована економічна політика Росії стосовно кожної країни-учасниці СНД виключає можливість уніфікації підходів у практиці багатостороннього економічного співробітництва.

По-друге, не дивлячись на активне обговорення можливості створення зони вільної торгівлі СНД–ЄС, у Росії із застереженням ставляться до ідеї такої кооперації в силу неконкурентоспроможності російських виробництв. І з політичних міркувань Росії також невигідно відкривати свої ринки та створювати конкуренцію для найважливішого експортного товару – природного газу. Зона вільної торгівлі передбачає єдині тарифи, єдину податкову політику, поки що із 92 необхідних документів на сьогоднішній день узгоджено 39. Окрім того, членство деяких країн СНД та рух інших до СОТ накладає певні обмеження на торгово-економічне співробітництво в рамках СНД.

За даними Комісії США з міжнародної торгівлі за 11 місяців 2013 року загальний товарообіг між США та Україною впав на 6,6% (або на 193,7 млн. дол.) у порівнянні з аналогічним періодом минулого року і склав 2752,8 млн. дол. Дефіцит балансу двосторонньої торгівлі наразі становить 814,8 млн. дол. При цьому відбулося падіння експорту українських товарів до США на 20,8% (або на 254,4 млн. дол.), що на кінець листопада 2013 року становить 969 млн. дол. У той же час, імпорт американської продукції в Україну зріс на 3,5% (або на 60,7 млн. дол.) та склав загалом на кінець звітного періоду 1783,8 млн. дол.  [22].

За січень-листопад 2013 року український експорт до США скоротився на 20,8% або на 254,337 млн. дол. у порівнянні з аналогічним періодом 2012 року та склав 969,043 млн. дол. За відповідний період відбулося значне зростання українського експорту до США по товарній групі № 28 (продукти неорганічної хімії) на 76,6 млн. дол. (27,8% у загальній структурі експорту). Крім того, експорт зріс по таким товарним групам: № 85 (електричні машини і устаткування та їх частини) – на 4 млн. дол. (2,8% у загальній структурі експорту); № 93 (зброя, боєприпаси; їх частини та приладдя) – на 11,1 млн. дол. (1,9% у загальній структурі експорту); № 98 (товари спеціальної класифікації) – на 5 млн. дол. (1,8% у загальній структурі експорту); № 26 (руди, шлаки та зола) – на 3,4 млн. дол. (1,6% у загальній структурі експорту); № 04 (молоко та молочні продукти; яйця птахів; натуральний мед; харчові продукти тваринного походження) – на 5 млн. дол. (0,9% у загальній структурі експорту) та № 36 (порох і вибухові речовини; піротехнічні вироби) – на 7,4 млн. дол. (0,8% у загальній структурі експорту) (Додаток А).

Імпорт американської продукції до України за січень-листопад 2013 року зріс на 3,5% або на 60,645 млн. дол. у порівнянні з аналогічним періодом 2012 року та склав 1783,774 млн. дол. За відповідний період відбулося певне падіння обсягів поставок до України по двом основним товарним групам-лідерам, які разом складають 39,1% від усього імпорту американської продукції, зокрема:

• товарна група № 27 (енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки) – на 50,1 млн. дол. (22,2% у загальній структурі імпорту);

• товарна група № 84 (ядерні реактори; бойлерні машини; машинне устаткування та механічне обладнання) – на 76,6 млн. дол. (16,9% у загальній структурі імпорту).

Крім того, зниження відбулося за такими імпортними товарними групами: № 90 – на 6,8 млн. дол. (1,7% у загальній структурі імпорту), № 73 – на 11,8 млн. дол. (1% у загальній структурі імпорту) та іншим товарним групам – на 39,5 млн. дол. (11,1% у загальній структурі імпорту) (Додаток Б).

Розвиток СНД блокують і внутрішні протиріччя, перш за все несумісність економічних інтересів, неузгодженість позицій і неможливість досягнення консенсусу у базових принципових позиціях, а також відсутність механізмів зняття цих протиріч [13, с.29]:

• Головна ідея реформування СНД, яка розроблена Астаною і передбачає її фактичну трансформацію у формат Євросоюзу із загальним зовнішнім кордоном і фактичною ліквідацією внутрішніх, викликає прямі асоціації з колишнім СРСР і була відхилена на останньому Мінському самміті СНД.

• Запропонована Україною ініціатива меморандуму про взаєморозуміння між державами–учасниками Співдружності щодо забезпечення повномасштабного функціонування зони вільної торгівлі й про механізм застосування спеціальних (захисних) заходів у сфері взаємної торгівлі не знайшла схвалення.

• Останній самміт країн-членів СНД продемонстрував відсутність ідей реформування цієї структури у самої Москви. Це підтверджує індиферентне ставлення РФ до ідеї Співдружності у якості альянсу енергетичних споживачів, зацікавлених у російських ресурсах. Бажання Росії реформувати СНД без енергетичних акцентів не знаходить відгуку у більшості її членів.

• Обмеженість сфер діяльності СНД – відсутність достатньо дієвих альтернативних ОБСЄ, НАТО та іншим міжнародним організаціям механізмів врегулювання етнополітичних конфліктів дійсно призводить до домінування відцентрових тенденцій та посилення економічних і політичних протиріч на всьому пострадянському просторі.

Внесення Росією більш жорстких коректив у свою енергетичну політику на пострадянському просторі і превалювання орієнтирів інших пострадянських республік на зовнішні енергетичні джерела, їх наміри щодо створення субрегіональних систем співробітництва у цій сфері (спільна ініціатива України, Білорусі та Азербайджану щодо взаємокооперації у контексті транспортування каспійських енергоносіїв на європейський ринок) дозволяють зробити висновок про нечіткі перспективи діяльності СНД [5, с.275].

Отже, прогнозовані сценарії подальшого розвитку Співдружності суперечливі й навіть полярні. Серед перспектив його подальшого існування можна прогнозувати:

-                     подальше перебування СНД у форматі консультативно – координаційного центру з посиленням соціально-гуманітарної складової і акцентуацію на взаємній кооперації країн-учасниць;

-                     виконання ролі загального об’єднавчого проекту для інших інтеграційних утворень на теренах СНД. В цьому сенсі необхідне убезпечення від необов’язкового характеру виконання угод та домовленостей, які перетворюють СНД в інструмент політичної риторики з наявністю псевдоінтеграційних тенденцій;

-                     повний демонтаж СНД у найближчій перспективі видається малоймовірним. Проте слід зауважити, що розпад Співдружності може призвести до суттєвих проблем, навіть суто технічних при врегулюванні, наприклад, торгівельних чи візових відносин.

У віддаленій перспективі трансформацію СНД можуть спровокувати наступні гіпотетичні ситуації на пострадянському просторі:

1.      Утворений вакуум в результаті невдалої опори на політичний ресурс, перш за все Росії, Казахстану, України, Білорусі інші держави Співдружності заповнять більш дієвою і ефективною міждержавною організацією з централізованими структурами координації фінансово-економічної, зовнішньополітичної і воєнно-стратегічної політики пострадянських республік.

2.      У територіальних зонах СНД сформуються регіональні інтеграційні утворення з приєднанням до них країн далекого зарубіжжя на зразок ГУАМ, ЄврАзЕС, ЄЕП, ШОС здатних створювати власні автономні паралельні системи відносин з іншими регіональними інтеграційними об’єднаннями. При цьому характерним для цих утворень може стати в одних випадках чітка прозахідна орієнтація, а в інших – альтернативні коаліції євразійського спрямування.

3.      Держави-члени екс-Співдружності намагатимуться інтегруватись в західні, або азійські інтеграційні структури, при цьому їх роль може обмежуватись сировинним, транстериторіальним статусом, або слугувати ринком для збуту товарів неякісного імпорту. Такий сценарій суттєво вплине на геополітику всього пострадянського простору, наблизивши до його периметру європейські, євроатлантичні інституції, звузивши зону геостратегічного простору Росії.