61. Умови позадоговірної (деліктної) відповідальності.

ДЕЛІКТНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

— позадоговірна відповідальність за цивільним правом, пов'язана із заподіянням майнової і немайнової (моральної) шкоди внаслідок цив. правопорушення (делікту). На відміну від відповідальності цивільної за порушення договірного зобов'язання Д. в. настає при порушенні загального, обумовленого законом зобов'язання особи не завдавати шкоди будь-кому. Гол. принципом Д. в. є відшкодування заподіяної шкоди незалежно від форми і ступеня вини правопорушника. Д. в. застосовується тільки за наявності цив. правопорушення, під яким розуміється будь-яке порушення чужого суб'єктивного права у сфері цив. правовідносин. Умови деліктної відповідальності - це обов'язкові загальні вимоги, дотримання яких необхідно в разі застосування до правопорушника відповідних заходів відповідальності - санкцій, тобто для примусу його до виконання обов'язку відшкодувати шкоду. Умови Д. в. поділяються на загальні та спеціальні. До заг. умов Д. в. належать: наявність шкоди; протиправність поведінки правопорушника; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та результатом (шкодою); вина правопорушника. Вони визнаються загальними тому, що для виникнення деліктного зобов'язання їх наявність необхідна за будь-яких умов, якщо інше не визначено зак-вом.

Спец, умови Д. в. характеризують особливості тих чи ін. правопорушень. Ці умови можуть визначатися характером діяльності, під час якої заподіюється шкода. В одних випадках ця діяльність становить підвищену небезпеку і тому викликає необхідність посиленої охорони тих, кому вона може зашкодити (напр., випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки). В ін. випадках сама специфіка відповідальності виключає можливість притягнення до відповідальності на заг. підставах і вимагає урахування функцій та правового стану заподіювача шкоди (напр., шкода, заподіяна незакон, діями держ. органів управління та їх посад, осіб).

Д. в. відіграє також певну виховну роль, оскільки стимулює вжиття усіх можливих заходів для запобігання заподіянню шкоди життю, здоров'ю, майну гр-н та юрид. осіб.

61. Порядок встановлення та припинення опіки та піклування

       Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіці підлягає дитина, яка не досягла 14 років, а піклуванню – від 14 до 18 років.  

      Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення осо­бистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, непов­нолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

      Опіка (піклування) над неповнолітніми (малолітніми) дітьми, встановлюється, якщо батьки: померли, невідомо їх місцезнаходження, визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

      Опіку (піклування) може бути встановлено і за життя батьків неповнолітніх (малолітніх) дітей у випадках, коли батьки:

• судом позбавлені и батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку, незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини;

• - визнані в судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають у приватному стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні і будинках-інтернатах);

• понад 6 місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час, за станом здоров’я і інваліди І-ІІ груп;

• понад 6 місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;

• відмовились від дітей у встановленому законом порядку;

• виїхали на постійне місце проживання або постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;

• перебувають під слідством.

      Опіка також встановлюється над повнолітньою особою, яка визнана у судовому порядку недієздатною через нездатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними внаслідок хронічного стійкого психічного розладу.

     Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та ін­тересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, вста­новлюються законом.

     Безпосереднє ведення справ щодо  опіки та піклування покладаєть­ся у межах їх компетенції на відповідні відділи і управління  місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.        Ведення справ з опіки і піклування  щодо неповнолітніх здійснюється органами в справах сім’ї та молоді та службою в справах неповнолітніх. Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей - сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування). Щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними ведення справ покладено на відділи охорони здоров'я. Щодо до­рослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здо­ров'я — на органи соціального захисту населення. Ці відділи вико­нують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (пік­лування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

      Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами,  може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Аналогічно заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

     Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичної особи, яка обмежена у цивільній           дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі - опікуна.

     Аналогічно відбувається скасування рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення її, а саме- за заявою самої фізичної особи її піклувальника, членів сім’ї або органу опіки та піклування. Якщо фізична особа, яка за рішенням суду визнана недієздатною, видужала, або ж її психічний стан значно поліпшився, то за заявою її опікуна, органу опіки та піклування та на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи суд своїм рішенням скасовує рішення про визнання фізичної особи недієздатною та поновлює її цивільну дієздатність. Що до встановлення опіки над малолітньою дитиною та піклування над неповнолітньою дитиною, судова процедура встановлення опіки чи піклування можлива лише у випадку, якщо підставою для встановлення опіки та піклування є справа у провадженні суду, в процесі розгляду якої стало відомо про наявність дитини, яка залишилась без батьківського піклування. У таких випадках встановлення опіки чи піклування здійснюється у тому ж провадженні . У всіх інших випадках опіка та піклування встановлюються органами опіки та піклування.  

     Підставою для припинення опіки є передача малолітньої дитини до компетенції органу, а саме органу опіки та піклування . який приймає відповідне рішення про припинення опіки, або суду.

     Природною підставою для припинення опіки є досягнення дитиною 15 років. У цьому випадку опіка автоматично перетворюється на піклування, і опікун без додаткового рішення стає піклувальником з відповідними правами та обов’язками.

      Піклування припиняється відповідно до підстав, визначених у ст.. 77 УК України. Зокрема такими підставами є :

• досягнення фізичною особою повноліття;

• реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;

• надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

• Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

      Додатковими підставами для припинення опіки є смерть опікуна або підопічного.

61. Поняття, види, джерела правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу. Загальна характеристика Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

    МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ

-  третейський суд, заснований на арбітраж, угоді сторін контракту, що розглядає цив.-правові спори з іноз. елементом. Є осн. механізмом вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторг. та ін. видів міжнар. екон. зв'язків, тобто комерц. спорів. Поняття і назва «третейський суд» використовуються не тільки стосовно М. к. а. Є третейські суди, що вирішують спори між д-вами як суб'єктами міжнар. публіч. права. Вони можуть утворюватися для вирішення спорів вітчизняними фіз. та юрид. особами. Осн. джерелом правового регулювання М. к. а. в Україні є Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1994). Він грунтується на Типовому законі про міжнародний торговельний арбітраж, прийнятому 1985 Комісією ООН з права міжнар. торгівлі (ЮНСІТРАЛ) і схваленому ГА ООН для можливого використання д-вами у своєму зак-ві. Укр. закон застосовується до М. к. а., якщо місце арбітражу знаходиться на тер. України, а в окр. випадках — якщо арбітраж знаходиться за кордоном (ст. 1). Він регламентує порядок укладення арбітраж, угоди, склад третейського суду та його компетенцію, правила арбітраж, провадження, винесення арбітраж, рішення і припинення розгляду, а також визнання і виконання в Україні іноз. арбітраж, рішень. Норми укр. закону поєднуються з положеннями міжнар. договорів стосовно комерц. арбітражу, учасницею яких є Україна. Це, зокрема, Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 (Україна ратиф. 18.Ш 1963) і Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноз. арбітраж, рішень 1958 (Україна ратиф. 22.УІІІ 1960), норми якої практично повністю відтворені у розд. VIII Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». М. к. а. може бути утворений спеціально для розгляду окр. справи (аd hос; його прийнято називати ізольованим), або як постійно діюча арбітраж, установа (інституційний арбітраж). Постійно діючі арбітражі утворюються при торг., торг.-пром. палатах, біржах, банківських асоціаціях тощо. Серед них розрізняють заг. арбітражі, що існують при торг, палатах відповідних країн, і спеціалізовані, які розглядають певні спірні справи з урахуванням виду товару чи напряму діяльності, напр. Арбітраж Лондонської асоціації з торгівлі зерном; Міжнародний арбітраж з морського і внутрішнього судноплавства у м. Гдині (Польща) та ін. Існує понад 100 постійно діючих арбітражів. Широко відомі і користуються високим авторитетом такі установи, як Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати у м. Парижі (Франція), Лондонський міжнародний третейський суд, Арбітражний інститут Торгової палати м. Стокгольма (Швеція), Американська арбітражна асоціація. В Україні органами М. к. а. є Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія (обидва — при Торгово-промисловій палаті України). Це самостійні постійно діючі арбітраж, установи — третейські суди, що здійснюють свою діяльність згідно з Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Найважливішою (через відмінності у правовому становищі) є класифікація міжнародних комерційних арбітражів за терміном їх дії. Виділяють постійно діючі (інституційні) арбітражі та арбітражі "ad hoc"("ізольовані") - на окремий випадок. Можна виділити декілька ознак, за якими проводиться класифікація цих двох видів арбітражу. По-перше, для інституційного арбітражу характерна наявність недержавної організації, яка створила і опікає інституційний арбітраж. Арбітраж ad hoc організується сторонами і не пов'язаний з будь-якою установою. По-друге, на відміну від арбітражу ad hocінституційний арбітраж діє на підставі правил розгляду спорів, які зібрані в регламенті інституційного арбітражу.

Загальна характеристика Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Арбітраж – будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема, Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України;

Третейський суд – одноособовий арбітр або колегія арбітрів;

Суд – відповідний орган судової системи держави;

Термін "комерційний” тлумачиться широко й охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру (як договірних, так і не договірних). 

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

·         спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном;

·         спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.