30. Форми діяльності іноземних юридичних осіб в Україні

Відповідно до статті 117 Господарського кодексу України Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються Господарським кодексом України, законом про режим іноземного інвестування, іншими законами.

Згідно статті 6 Закону про режим іноземного інвестування іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Філіями або представництвами іноземної юридичної особи в Україні визнаються установи або особи, які представляють інтереси іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні і мають на це належним чином оформлені відповідні повноваження. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України. За юридичним статусом представництво іноземного суб'єкта господарювання в Україні не є юридичною особою, воно тільки виступає від імені і за дорученням головної фірми іноземного суб'єкта господарювання.

Представництво іноземної фірми в Україні підлягає державній реєстрації в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції. Порядок реєстрації регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України (1996 р.). При реєстрації представництва головною фірмою подаються заява з проханням про реєстрацію представництва та виписка з торгового (банківського) реєстру головного органу (контори) іноземного суб'єкта господарювання. В заяві вказується назва фірми; держава місцезнаходження головного органу фірми; адреса, номер телефону, факсу; місто, в якому відкривається представництво, майбутня адреса; філіали; кількість іноземних громадян, які будуть працювати в представництві; дата заснування та юридичний статус головної фірми; кількість працівників фірми; назва банка із зазначенням номера рахунку; сфера діяльності фірми; мета відкриття та сфера діяльності представництва; інформація щодо ділових зв'язків з українськими партнерами та перспектива розвитку співробітництва. Документи повинні бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, легалізовані в консульських установах України, перекладені українською мовою і завірені печаткою офіційного перекладача. Представництво вважається відкритим із дати реєстрації. Заявник отримує Свідоцтво про реєстрацію представництва, яке є підставою для реєстрації паспортів і отримання віз іноземними співробітниками представництва та дозволу на їх працевлаштування в Україні; відкриття поточних рахунків у банках України; безмитного провезення майна та устаткування, необхідних для функціонування представництва; реєстрації та отримання номерних знаків для транспорту, що є власністю представництва; реєстрації в органах державної податкової інспекції. Представництво суб'єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні може здійснювати функції, пов'язані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у Свідоцтві. У разі здійснення представництвом господарської діяльності на території України таке представництво повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, установленому центральним податковим органом України, та набути статусу постійного представництва.

Діяльність представництва іноземного суб'єкта господарювання припиняється у разі винесення іноземним представником рішення про це; припинення дії Угоди з іноземною державою, якщо представництво відкрито на підставі такої Угоди; невиконання іноземним суб'єктом господарювання або представництвом вимог законодавства України (у судовому порядку).

До інших форм підприємств з іноземними інвестиціями відносять придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав, господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції, та інші форми, які не заборонені законами України

31. Класифікація цивільно-правових договорів. Залежно від правової природи цивільно-правових договорів проводиться: а) загальна класифікація; б) спеціальна класифікація договорів.

З урахуванням природи договорів здійснюється загальна класифікація договорів як правочинів. Розрізняють такі види договорів: 1) реальні та консенсуальні; Консенсуальні договори — це договори, які вважаються укладеними змоменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення,комісія, спільна діяльність та інші.Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад,договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.2) відплатні та безвідплатні; Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний 3) каузальні й абстрактні; Кожна угода має правову підставу - правову мету, до досягнення якої прагнуть суб'єкти. З каузальної угоди видно, яку правову мету вона переслідує. Так, з договору купівлі-продажу завжди видно, який товар передається продавцем у власність покупця. Завдяки цьому є очевидним і правова підстава (causa) виникнення права власності покупця на товар. Абстрактність угоди означає, що її дійсність не залежить від підстави - мети угоди. Приклад абстрактної угоди - видача векселя. Вексель засвідчує або нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель), або нічим не обумовлене пропозицію вказаною у векселі платникові (перекладний вексель) сплатити при настанні передбаченого векселем терміну грошову суму, обумовлену в ньому. З векселя не видно, на підставі чого виникло право векселедержателя вимагати виплати грошових сум. На цьому заснована його оборотоздатність. 4) строкові й безстрокові; 5) фідуціарні; фідуціарні, угоди (від лат. Fiducia - довіра), які засновані на особливих, особисто-довірчих відносинах сторін. Втрата такого характеру взаємовідносин сторін дає можливість будь-якій з них в односторонньому порядку відмовитися від виконання угоди (наприклад, у договорі доручення як повірений, так і довіритель вправі у час відмовитися від його виконання без вказівки мотивів). Подібні угоди рідкісні і в цілому не характерні для майнового обороту. 6) умовні.

Залежно від моменту виникнення прав і обов’язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні та реальні. Залежно від того, хто отримує вигоди з договору, на: а) договори, які укладаються на користь їх учасників; б) договори на користь третьої особи (ст. 636 ЦК). Залежно від характеру розподілу прав і обов’язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні, або ж синалагматичні (у ст. 626 ЦК вони називаються «двосторонніми» та «багатосторонніми»). З урахуванням наявності чи відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні та безоплатні. За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні . та попередні (ст. 635 ЦК). За змістом діяльності, що вони регулюють, усі договори поділяють на майнові та організаційні. Залежно від значення договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні. До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів,виконання робіт і надання послуг, що їх такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати стосовно кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо). Залежно від порядку укладення — на погоджені договори та договори приєднання (ст. 634 ЦК). Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання. Залежно від ступеня свободи сторін — на: а) договори, які укладаються сторонами вільно; б) обов’язкові договори (ст.ст. 633, 648 ЦК). Залежно від визначення або невизначення договору в законодавчих актах — на поіменовані та непоіменовані: поіменованими є договори, які безпосередньо передбачені в законодавстві (договір купівлі-продажу, міни, дарування тощо); непоіменованими є договори, які безпосередньо в законодавстві не передбачені, але є такими, що не суперечать основним засадам цивільного права. Залежно від ступеня ризику учасників договорів останні поділяються на мінові та ризикові (алеаторні) договори: міновими вважаються договори, учасники яких мають можливість визначити співвідношення благ, які передаються кожним із них за договором другій стороні (купівля-продаж, поставка, міна тощо); ризиковими (алеаторними) є договори, учасники яких не можуть визначити наперед розмір або можливість отримання певного матеріального блага за договором (договори ігор та парі). Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різнорідних відносин

і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.

Спеціальна класифікація, застосовується власне до двосторонніх правочинів, тобто договорів. Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

- договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

- договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

- договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

- договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково- технічної продукції);

- договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

- договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).