1.Загальна класифікація інвестування
1) за напрямками вклад коштів: а) фінансова (вклад коштів в різні фін інститути: фондові ЦП, депозити), б) реальні (вклад у в-чі фонди, в основі та обор засоби. Це вклад в матеріальні та немат. активи (ліцензії, ноу-хау).Різновидом реальн І є: - інновац (вклад немат активів, які забезпеч розв-к НТП і успішна дія конкурентів на тов ринку, - інтелектуальні (вклад в творч потенціал с-ва, в об’єкти інтелект власн, які виплив із авторського, винахідного, патентного права, права на пром зразки та корисну модель.
2) за джерелом фін: а) власні кошти інвестора(Пр пот та мин періодів, амортиз, страх сума покриття збитків за втрат майна, реінвест шляхом продажу ОЗ, довгострок фін І строк погаш яких настав в пот пер, залишок обор коштів), б) позич кошти (банк, фін кредити), в) залуч кошти (вклади засновн у залуч кап). 3) за формами власності: а) держ (фін-ся із коштів Держ бюджету), б) приватні (за кошти нас, прив п-ств), в) іноз (за рах позич-х іноз інв-ій корп-ій та ін п-ств).
4) Залежно від терміну освоєння: а) коротко- (до 1р), б)середньо- (1-3р), в) довгострокові (понад 3р).
5) за х-ром участі інв-я: а) прямі (найчастіше здійсн у формі кред без інв-х посередників з метою володіння контр-х пакетів акцій корп-ій або заснов-ким попитом), б) портфельні (як правило здійснює пас інвестор купуючи невел част компанії з метою отрим невел, але стабільних д-дів, такий інвестор не прагне до управління компанією).
2. Інвестиційний ринок та його інфраструктура
Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.
Механізм дії урівноваженості полягає в наступному. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит, на інвестиційні товари, починає перевищувати пропозицію, і їхня ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їхньої привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх доходності.
Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що в майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку підприємств, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару.
На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.
Інвестиційний ринок — це система, що включає:
- суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);
- об’єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.);
- інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.);
- ринковий механізм;
- контроль з боку держави за дією ринкового механізму.
Інвестиційний ринок розподіляється на :
• Ринок цінних паперів;
• Ринок середньо- і довгострокового кредиту;
• Визначену частину валютного ринку;
• Ринок прямих інвестицій, у т.ч. іноземних.