10. ПРоцесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво- це заміна під час провадження у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом правовідносин; припиненні юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, І процесуальним правонаступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.

На відміну від цивільного матеріального правонаступництва, яке поділяється на універсальне (загальне) та сингулярне (часткове), у цивільному процесуальному праві сингулярного правонаступництва немає, оскільки правонаступник набуває всіх цивільних процесуальних прав та обов'язків попередника без будь-яких винятків.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи правонаступника (ст. 201 ЦПК).

11. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

Під поняттям належний відповідач розуміється особа, яка повинна відповідати за цивільним позовом. В свою чергу, неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення відповідного обов'язку.

Законодавцем покладений на суд обов'язок щодо перевірки сторін на їх процесуальну легітимність та визначення, чим підтверджується їх належність. Наприклад, у ст. 119 ЦПК передбачено, що позивач повинен у позовній цивільній заяві зазначити: ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, зміст позовних вимог і викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом, тощо.

Насамперед повинен виявити пильність для встановлення належного відповідача цивільний позивач. У випадку, якщо у цивільній справі буде винесено судове рішення щодо неналежного відповідача, якщо допустити, що він в ході процесу не був виявлений, то позивач у такій справі не отримає очікуваного правового результату, витратить багато свого часу, а також коштів.

Відповідно до ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Формулювання ч. 1 цієї статті дозволяє зробити наступні висновки: по-перше, для залучення належного відповідача замість неналежного необхідно клопотанням позивача; по-друге, суд при, відповідній заміні не припиняє розгляд справи; по-третє, суд не має права відмовити у задоволенні відповідного клопотання; по-четверте, суд може залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Правило про залучення належного відповідача цілком розраховане лише на ініціативу позивача. Якщо він не буде згодний з заміною, суд не має права залучати іншого відповідача ані замість неналежного відповідача, ані як співвідповідача. Якщо відповідач дійсно неналежний, що буде доведено в ході розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні позову.

Саме позивач як ніхто повинен бути заінтересований у точному виборі свого опонента та намагатись довести, що зазначений ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.

Якщо в цивільному процесі відбулася заміна відповідача, або до цивільної справи залучений співвідповідач, справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Законодавець подбав про належні сторони шляхом надання їм можливості самостійно набувати права та нести процесуальні обов'язки в цивільному процесі з самого його початку, а не відповідати за попередні процесуальні дії неналежних сторін.