1. Складові елементи права на справедливий судовий розгляд.

Сталою є точка зору, що це право складається з декількох елементів (аспектів): право доступу до судової процедури; право на справедливий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом; право на публічний розгляд справи; право брати участь у судовому розгляді справи, маючи рівні можливості з іншою стороною, право допитувати свідків та інші. Однак єдиної точки зору з приводу того, які це елементи, не існує.

Уявляється, що право на справедливий судовий розгляд слід аналізувати у широкому й вузькому значенні. У широкому значенні це право закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції й ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист. Також особа повинна мати безпосередній доступ, не обтяжений якимись юридичними чи фактичними перешкодами, до судової установи, а розгляд справи мусить відбуватися з додержанням усіх вимог, що передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, оскільки мова не може йти про справедливий судовий розгляд, якщо справа вирішена, наприклад, з порушенням вимоги публічності, розумності строків, незалежності чи безсторонності суддів тощо.

У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд охоплює лише вимогу "справедливої" процедури, яка в тексті статті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод використовується поряд з вимогами незалежності та безсторонності суду, публічності й розумності строку судового розгляду. Даючи дефініції справедливості у вузькому значенні, Європейський суд з прав людини виділяє й такі вимоги, які не вказані в п. 1 ст. 6 Конвенції, наприклад, належне сповіщення та слухання, прийняття до уваги судом лише доказів, отриманих законним шляхом, винесення обґрунтованого рішення, принцип рівності сторін у змагальному процесі, заборону втручання законодавця у процес здійснення правосуддя, принцип правової певності. З метою уникнення тавтологій право на справедливий судовий розгляд у вузькому значенні має називатися правом на належну судову процедуру.

Отже, можна запропонувати виділяти наступні основні складові елементи права на справедливий судовий розгляд:

- необтяжений юридичними та економічними перешкодами доступ до судової установи;

- належна судова процедура;

- публічний судовий розгляд;

- розумний строк судового розгляду;

- розгляд справи незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

2. Цивільна юрисдикція. Згідно із ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не розглядають у порядку цивільного судочинства лише ті спори, вирішення яких віднесене Конституцією та законами до компетенції КСУ або господарських чи адміністративних судів і здійснюється за правилами судочинства, встановленими, відповідно, Законом України "Про Конституційний Суд України", ГПК і КАС.

У зв'язку з тим, що розгляд і вирішення цивільних справ віднесені до компетенції не лише суду, а й інших органів держави, змішаних органів (комісій по трудових спорах), третейських судів, цивільна юрисдикція поділяється на виключну і численну, залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних юрисдикційних органів або до компетенції декількох.

За виключною юрисдикцією розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду (справи про позбавлення батьківських прав, справи про усиновлення тощо).

Численна юрисдикція передбачає можливість захисту цивільних прав органами державної влади, місцевого самоврядування, нотаріусом, третейським судом тощо.

Залежно від способу вибору юрисдикційного органу з декількох, до компетенції яких може бути віднесена справа, чи недопущення такого вибору, численна юрисдикція поділяється на:

- договірну юрисдикцію, згідно з якою компетенція з розгляду цивільних справ визначається за взаємною згодою сторін.

- альтернативну юрисдикцію, яка означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав.

- імперативну (умовну) юрисдикцію, за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності.

- змішану юрисдикцію, яка поєднує ознаки, властиві іншим видам, зокрема альтернативній юрисдикції. Так, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

3.Підсудність цивільних справ

підсудність - це розмежування компетенції стосовно розгляду цивільних справ між окремими судами.

Залежно від виконуваних судами функцій, а також від адміністративної території, на якій діє суд, підсудність поділяється па функціональну та територіальну.

Функціональна підсудність - це компетенція окремих ланок судової системи на підставі функцій, які ними виконуються.

За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме: районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди (ст. 107 ЦПК).

Функції судів апеляційної інстанції виконують судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких розташований місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).

Касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ст. 323 ЦПК).

ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав, встановлених законом, а саме ст. 355 ЦПК.

Судом, який переглядає справу у зв'язку з нововиявленими обставинами, виступає суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

Територіальна підсудність - компетенція з розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Територіальна підсудність поділяється на декілька видів: загальна, альтернативна, за ухвалою суду, за зв'язком справ, виключна.

Загальна територіальна підсудність (ст. 109 ЦПК) визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від місцезнаходження відповідача. Згідно з цією статтею позови до фізичної особи пред'являються у суді за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, а до юридичних осіб - за їх місцезнаходженням.

Альтернативна територіальна підсудність (ст. 110 ЦПК) за вибором позивача (заявника) передбачає, що справа підсудна не тільки суду за місцезнаходженням відповідача, а й іншому суду, визначеному законом. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлюється для чітко визначеної категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян..

Підсудність за ухвалою суду передбачає, що в деяких справах підсудність справи конкретному суду визначається ухвалою судді. Так, підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін. Але у випадку, коли стороною у справі є ВСУ, його суддя, підсудність визначається за загальними правилами (ст. 108 ЦПК).

Підсудність за зв'язком справ (ст. 113 ЦПК) має місце у тому випадку, коли між справами існує об'єктивний зв'язок, який дозволяє розглянути всі їх вимоги в одному процесі. Це створює кращі умови для дослідження всіх матеріалів у справі з метою своєчасного і правильного її вирішення.

Виключна підсудність встановлюється у випадках передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до конкретно визначеного суду. Правила виключної підсудності унеможливлюють застосування до цих спорів інших видів територіальної підсудності.

4. Наслідки порушення правил підсудності. Передача справи з одного суду до іншого

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час порушення справи в суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддя повертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованою ухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена і на неї може бути внесено подання.

При надісланні позовної заяви до суду поштою або якщо її непідсудність даному судові була виявлена не при прийнятті, суддя повинен негайно повідомити про це позивача та переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги, внесення подання — після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги, подання без задоволення (ст. 132 ЦПК).

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті. Справи, розпочаті розглядом по суті, забороняється передавати до іншого суду (тобто змінювати підсудність) за незначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, в провадженні якого перебуває справа, і керівниками вищестоящих судів.

Передача справи судом, в провадженні якого вона перебуває, до іншого суду України можлива у випадках: 1) якщо суд визнає, що справу за змістом і характером обставин можна зручніше вирішити за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, іншою правомочною особою, яка порушила справу в інтересах інших осіб; 2) якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, подасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного проживання і таке прохання буде визнане судом таким, що заслуговує задоволення (ч. 2 ст. 133 ЦПК). Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.

Після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі пред'явлення скарги, внесення подання — після постановлення апеляційною інстанцією ухвали про залишення скарги, подання без задоволення заява разом з ухвалою пересилається до належного суду України.

Зміна підсудності — передача справи з одного суду до іншого в межах України можлива також за ініціативою керівників вищестоящих судів з метою забезпечення належного виконання завдань правосуддя.

Голова Верховного Суду України, його заступники, а також голова Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військове-Морських Сил мають право в межах своєї компетенції на клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора або з власної ініціативи витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України.

Зміна підсудності настає також тоді, коли після відсторонення судді замінити його в даному суді неможливо. Справа в таких випадках надсилається до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського чи Севастопольського міського суду, військового суду регіону, Військо-во-Морських Сил для передачі на розгляд іншого суду (ст. 133 ЦПК).

Справа, надіслана в установленому порядку від одного суду до іншого в межах України, повинна бути прийнята судом, до якого вона була спрямована до розгляду. Суперечки між судами про підсудність не допускаються (ст. 135 ЦПК).

5.Поняття, значення та ознаки принципів цивільного процесуального права

Принципами цивільного процесуального права є основні нормативні положення, що визначають побудову процесу, його природу та методи здійснення правосуддя в цивільних справах.

Принципи цивільного процесу можна визначати з 2 позицій. По-перше, як історичні категорії, вироблені протягом тривалого розвитку процесу, як елемент людської культури. По-друге, як ідеї, закріплені в нормах цивільного процесуального права і мають нормативний характер. З огляду на це, принципи цивільного судочинства — це визначальні ідеї, засади, згідно з якими відбувається регулювання відносин, що виникають у сфері судочинства, і які виражають завдання правосуддя у цивільних справах, характеризують методи їх здійснення.

Традиційно принципи цивільного, господарського, кримінального та адміністративного процесів класифікують за джерелами їх нормативного забезпечення на такі: 1) принципи, закріплені в Конституції; 2) принципи, закріплені в законодавстві про судоустрій.

До принципів цивільного процесу, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність

До принципів цивільного процесу, закріплених Конституцією, належать такі: здійснення правосуддя виключно судами; виборність і призначуваність суддів; здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів; незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові; законність; рівність усіх учасників процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; державна мова судочинства; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України; доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина; участь громадськості у захисті прав громадян; публічність; недоторканність людини; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; охорона особистого і сімейного життя громадянина.

6. Стадії цивільного судочинства.

Цивільне судочинство являє собою просування цивільної справи у суді, певну взаємопов'язану сукупність стадій її розгляду та вирішення.

Стадія цивільного процесу - це визначена в процесуальному законі сукупність процесуальних дій, об'єднаних однією найближчою процесуальною метою.

Перша стадія - відкриття провадження у справі шляхом подання до суду заяви (позовної заяви) і постановления судом ухвали про відкриття провадження у справі.

Метою другої стадії - підготовки справи до судового розгляду є забезпечення правильного та швидкого вирішення справи, а також з'ясування можливості врегулювання спору між сторонами.

Третя стадія процесу - судовий розгляд справи. У цій стадії справа в судовому засіданні вирішується по суті та ухвалюється судове рішення.

Четверта стадія - оскарження судових рішень, що не набрали законної сили (апеляційне провадження). Справа повторно розглядається судом апеляційної інстанції з метою перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

П'ята стадія - касаційне провадження, в якому оскаржуються рішення, ухвали суду першої та/або апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування ними норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перегляд судових рішень ВСУ становить шосту стадію цивільного процесу, якою передбачені підстави перегляду судових рішень після їх перегляду в касаційному порядку.

Сьома стадія - перегляд рішень, ухвал суду, якими закінчено розгляд справ, що набрали законної сили, а також судовий наказ у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Останньою, восьмою, стадією цивільного процесу є звернення судового рішення до виконання, без якого неможливо досягти кінцевої мети процесу - захисту порушеного права.

Розгляд і вирішення цивільної справи не завжди проходить усі вищезазначені стадії. Наприклад, після розгляду справи по суті в суді першої інстанції (третя стадія) рішення суду може бути добровільно виконано сторонами, у зв'язку з чим відпадає необхідність у наступних стадіях процесу. В разі визнання відповідачем позову під час проведення попереднього судового засідання суд може ухвалити рішення про задоволення позову ще на стадії до судового розгляду справи.

7 .Передумови і підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов. У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні. При цьому загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, а спеціальні — підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин.

Передумови цивільних процесуальних правовідносин стосуються всіх правовідносин взагалі, без них жодне правовідношення не може виникати і розвиватися. До таких передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального права, цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 28 ЦПК цивільна процесуальна правоздатність визнається за всіма громадянами і організаціями рівною мірою.

Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов'язки в суді. Відповідно до ст. 29 ЦПК цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Змістом цивільної процесуальної дієздатності, таким чином, є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність з юридичними наслідками, наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна для самостійного ведення процесу.

У повному обсязі цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, що досягли повноліття, і юридичним особам.

Процесуальна дієздатність фізичної особи залежить не лише від віку, але й від інших юридичних умов, за наявності яких неповнолітня особа може бути процесуально дієздатною.