1.2. Фундатори національного спеціалізованого туризму.

Нові можливості подорожувати з пізнавальною чи рекреаційною метою з’явилися за часів промислової революції, коли зросла роль науково-технічного прогресу у житті людини. Яскравою постаттю того періоду був великий англійський реформатор туризму Томас Кук. Саме він започаткував використання залізничного транспорту для подорожей середнього прошарку суспільства, побачив комерційні перспективи масового туризму, ініціював зародження туристичних агентств, резервування місць в транспорті та готельних номерах, запропонував класифікацію готелів, довів необхідність видавництва туристичних довідників з вичерпною інформацією для подорожуючих. Отже, з появою руху пасажирського транспорту, засобів розміщення та установ харчування проведення подорожей стало набувати масового розважального і міжнародного характеру.

Друга половина ХІХ - початок ХХ ст. у вивченні і дослідженні туризму асоціюється з працями таких видатних особистостей як Г.Спенсер, М.Вебер, Е.Дюркгейм, Т.Веблен. Їх роботи носять вже дослідницько-науковий характер і обґрунтовують необхідність соціалізації туризму [90].

Після першої світової війни популярними стали нові форми відпочинку – приймання сонячних ванн (особливо на морських курортах), відпочинок у горах, прогулянки на лижах, пішохідний туризм, круїзи тощо. Саме тоді виникла необхідність підґрунтя вчення про туризм і рекреацію (історичні дослідження як туризму, так і історії окремих курортів). Історики того часу провели чимало досліджень стосовно форм рекреації в Стародавньому Римі, Англії ХVII ст., історії найбільших географічних відкриттів, навколосвітніх подорожей тощо.

Особлива увага стала приділятися проблемам туризму та рекреації на початку 30-х років, зумовлена зростанням обсягів туризму, підвищенням його економічного, політичного та соціального значення, створенням національних та міжнародних туристичних організацій. Вже з 30-х років почала виділятись група країн із розвинутою туріндустрією – США, Франція, Великобританія, у яких проблемам наукового дослідження цього явища стали надавати все більшого значення.

Середина ХХ ст. зумовила дослідження, розгляд і трактування туризму через призму широкого кола соціальних наук. Зростання інтересу до цієї проблематики зініціювало появу у 1946 р. першого європейського періодичного видання “Туристичне Рев’ю“. Із року в рік швидкими темпами зростало економічне значення туризму. В 60-ті роки значна кількість наукових досліджень в туризмі проводилась саме економістами, які працювали в рамках програм міжнародних організацій: ООН, Всесвітнього банку, Організації Економічного Співробітництва і Розвитку.

У Карпатському краю особлива увага проблемам туризму та рекреації стала приділятися ще в 20-30 рр. минулого століття. Значний внесок у розвиток туризму на цих теренах у 1924-1939 роках зробило краєзнавчо-туристичне товариство “Плай”, яке досліджувало і розробляло туристичні маршрути, організовувало екскурсії, мало свої турбази, займалось науково-видавничою діяльністю. Так, у 1937 р. органом “Плаю” був щомісячний часопис з питань краєзнавства і туризму “Наша Батьківщина”.

Рекреаційна наука стала найбільш інтенсивно розвиватися в Україні, починаючи з 60-х років ХХ ст. У цей час з’являються наукові праці, присвячені даній темі, - Веденіна Ю.А., Преображенського В.С., Мироненко Н.С., Твердохлєбова І.Т. та інших вчених, які, хоч і не всі були безпосередньо пов’язані з Україною, проте дали значний внесок у становлення рекреаційної науки саме в Україні.

Із початком 80-х років дослідженнями питань рекреації і туризму у Карпатському регіоні особливо активно займаються такі науковці як Шаблій О.І., Недашківська Н.Ю., Долішній М.І, Нудельман М.С., Трохимчук С.В., Бачинський Г.С., Кравців В.С., Жук П.В., Кузик С.П. та інші. Надалі туризм і рекреація, як відносно нові об’єкти міждисциплінарних досліджень, постійно знаходяться в центрі уваги регіональної економічної та економіко-географічної науки. Великий масив соціально-економічної літератури висвітлює особливості та перспективи розвитку туризму, санаторно-курортного обслуговування та відпочинку в регіоні (Гела А.А., Гринів Л.С., Жук П.В., Трохимчук С.В., Мацола В.І.), засвідчує увагу науковців до проблем методології розробки і практики реалізації державної та регіональної політики розвитку рекреації та туризму (Долішній М.І., Євдокименко В.К., Кравців В.С., Павлов В.І.).