ВСТУП

Подальша демократизація суспільного життя та становлення правової держави в умовах розвитку ринкової економіки потребує наведення належного порядку в сфері нормативно-правового забезпечення соціально-трудових відносин, оскільки праця є єдиним джерелом поліпшення доброту людей, зміцнення могутності та процвітання нашої незалежної держави.

Актуальність теми зумовлена тим, що чинне трудове законодавство, щодо робочого часу спрямоване не лише на повне, раціональне та ефективне використання трудового потенціалу підприэмства, але й на захист працівників від надмірних перевантажень, забезпечення відновлення їх працездатності та збереженяя її протягом тривалого часу. Неухильне дотримання трудового законодавства про робочий час дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.

Отже, на перше місце постає питання ролі держави у правовому регулюванні суспільних відносин, в т. ч. трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. Перехід до ринкової економіки вимагає звуження централізованого правового регулювання, для того, щоб враховувати особливості різних видів суспільних відносин. Певно, саме означені обставини й зумовили те, що дослідженню питань правового регулювання робочого часу та часу відпочинку було присвячено чимало наукових праць дослідників як колишнього СРСР , так і сучасного періоду . Питанням правового регулювання режиму робочого часу приділяли увагу багато вчених.

Ступенем наукового дослідження цієї роботи є дослідження правового регулювання спеціальних режимів робочого часу за сучасним законодавством. Над цією темою працювали також багато вчених: В.Я. Буряк, З.Я. Козак, П.Д. Пилипенко, С.М. Синчук, Т.П. Шевчук, І. М. Якушев та інші.

Метою данної роботи є оцінка сучасного стану та напрямів розвитку застосування спеціального робочого часу, його видів і режимів.

Об’єктом дослідження є спеціальний робочий час та його види.

Дана курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури.

У вступі вказується актуальність теми, ступінь наукового дослідження, мета і структурно-логічна схема курсової роботи.

У першому розділі вказується правове регулювання спеціальних режимів робочого часу.

У другому розділі вказується загальна характеристика окремих спеціальних режимів робочого часу.

У третьому розділі вказується сучасні проблеми гарантій у сфері спеціального робочого часу.

Розділ 1 правове регулювання спеціальних режимів робочого часу за законодавством україни

1. Поняття спеціальних режимів робочого часу

Як повідомляє нас Юлія Мельник у своїй статті, зважаючи на специфіку роботи підприємств залізничного транспорту, підходи до обліку робочого часу не обмежуються лише ними. Використовуються і спеціальні режими робочого часу.

На підприємствах галузі застосовуються такі спеціальні режими: ненормований робочий день, перервний режим, вахтовий метод організації праці, гнучкий режим.

Ненормований робочий день встановлюється для окремих працівників у разі неможливості нормування часу їхнього трудового процесу. При цьому в окремих випадках вони виконують роботу поза межами нормальної тривалості робочого часу (ця робота не вважається надурочною).

Застосування ненормованого робочого часу здійснюється на підставі Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.1997 р. за № 7.

Ненормований робочий день застосовується для керівників, спеціалістів і робітників, праця яких не піддається обліку в часі, вони розподіляють робочий час на свій розсуд, та не застосовується для працівників з неповним робочим днем. Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем встановлюється у колективному договорі за погодженням з профспілковим органом.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до семи календарних днів. Конкретна кількість днів відпустки встановлюється в колдоговорі.

Режим перервного робочого часу застосовується при особливих умовах і характері праці. При цьому робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб сумарна тривалість праці не перевищувала максимальну (ст. 60 КЗпП). Галузевим нормативним документом (Особливості регулювання робочого часу, затверджені наказом Укрзалізниці за № 40-Ц) допускається одна перерва тривалістю більше 2 год або дві перерви — не менше ніж 1 год кожна.

Гнучкий графік роботи передбачає право працівників самостійно регулювати початок, закінчення та загальну тривалість робочого дня. Обов’язковою умовою застосування такого режиму є повне відпрацювання встановленої законом сумарної кількості робочих годин впродовж облікового періоду — дня, тижня тощо.

Вахтовий метод запроваджується для проведення робіт на виробничих об’єктах, що значно віддалені від підприємства або місця постійного проживання працівника, за попередньої згоди профспілкового органу та робітника.

Правову основу запровадження цього режиму становлять Основні положення про вахтовий метод організації робіт, затверджені постановою Держкомпраці та соціальних питань СРСР, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31.12.1987 р. за № 794/33-82. На залізничному транспорті діє Положення про умови і порядок застосування вахтового методу організації робіт, затверджені наказом Укрзалізниці від 17.05.2010 р. за № 341-Ц. Відповідно до цього документа, для контролю за виконанням норми робочого часу використовується підсумований облік. У період обліку при цьому зараховується час роботи на вахті, проїзду до місця виконання робіт і відпочинку, що припадає на цей період.

У той же час спостерігалися випадки, коли вахтовий метод адміністрацією підприємства не застосовувався через незгоду на це трудового колективу. Працівники не бажали отримувати надбавку за вахтовий метод замість компенсації витрат на відрядження. При цьому трудовий колектив свідомо порушував режим праці та відпочинку під час роботи на об’єкті.

На підприємствах пасажирського господарства в період літніх масових перевезень (червень—вересень) застосовується особливий режим роботи. Відповідно до п. 11.12 наказу Укрзалізниці за № 40-Ц, він встановлюється для працівників поїзних бригад та квиткових касирів окремих станцій. При особливому режимі належний за нормою відпочинок працівникам може надаватись у скороченому розмірі, але не менше 50 % від належного часу, та не може бути меншим: у поїзних бригад — дві доби, квиткових касирів між змінами — 12 год.

Напрямок руху та перелік пасажирських поїздів і причіпних вагонів, список станцій, на яких застосовується особливий режим роботи, встановлюється начальником залізниці із узгодженням з дорожнім комітетом профспілки. У відокремлених підрозділах право застосування такого режиму надається адміністрації в разі згоди колективів поїзних бригад і квиткових касирів. Невикористаний час відпочинку в період дії особливого режиму зазначеним працівникам обліковується (з визначенням з оплатою чи без оплати за щомісячними розрахунками) та має бути наданий не пізніше 1 травня наступного року або, за згодою робітника, приєднаний до щорічної відпустки у ті ж строки.

При застосуванні спеціальних режимів робочого часу на підприємствах залізничного транспорту допускалися недоліки.

Так, встановлення особливого режиму роботи здійснювалося без погодження з колективом поїзних бригад. Не складалися графіки надання невикористаного відпочинку. Керівники підприємств зобов’язані організувати достовірний облік робочого часу, фактично відпрацьованого кожним працівником, для забезпечення, насамперед, належної оплати праці.

У світі та в нашій країні методи і засоби обліку робочого часу досить різноманітні — це і записи в спеціальних маршрутах, картках, журналах, і жетонна система, і електронні засоби фіксації. На залізничному транспорті, як правило, застосовується табель обліку використання робочого часу. Крім того, для окремих категорій залізничників облік ведеться за маршрутами. Безумовно, достовірне ведення зазначених документів — обов’язок відповідальних за це осіб.

Однак, як не прикро про це говорити, на наших підприємствах зустрічаються кричущі випадки порушень. Часті незначні виправлення — це ніщо перед фактами, коли в маршрутах спочатку записи робляться хімічними чорнилами, що під дією тепла зникають, а потім вносяться інші недостовірні записи.

Також мають місце випадки, коли в маршрутах фіксувалися години роботи працівників, які в цей час зазначену роботу не виконували. При цьому здійснювалося нарахування оплати за цей час.

Усі ці випадки стали можливими за повної відсутності контролю зі сторони відповідальних осіб, тож напрошується питання, чи не змовлялися ці особи з робітниками, які порушують облік робочого часу.