Поняття та види доказів в нотаріальному процесі

Щодо нотаріального процесу, то в Україні на нотаріауса покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені ст. 1 Законом України “Про нотаріат” з метою надання їм юридичної вірогідності.

Для вчинення нотаріальних дій, нотаріус повинен мати достатньо даних (інформації). Напріклад, для вчинення правочину нотаріус повинен мати иідомості про дієздатність фізичної особи, або право- і дієздатність юридичної особи, що встановлюється за визначеними у законі документами, а також мають надаватися й інші письмові безспірні документи, перелік яких передбачений Порядком, які підтверджують право власності або інші права особи і необхідні для вчинення нотаріальної дії. Отже, нотаріус, з метою вчинення нотаріальної дії повинен мати цілий комплекс фактичних даних (інформаціїї), яка за змістом та формою відповідають вимогам закану та їх наявність або відсутність дає підстави нотаріусу вчинити нотаріальне провадження або відмовити у його вчиненні.

У нотаріальному процесі докази мають певні особливості- вони мають безспірно підтверджувати наявність або відсутність певної юридичної обставини, необхідної для вчинення нотаріальної дії та законність дій нотаріуса. Тільки за такої умови нотаріус може вчинити нотаріальне провадження чи окрему процесуальну діюм. Отже питання постає про перелік тих доказів, які б безспірно свідчили про певні юридичні обставини , але навіть наведенний у законі та у Порядку перелік доказів для вчинення нотаріальної дії нотаріуса має оцінювати на предмет їх достовірності.

До спеціальних доказів слід віднести такі, що подаються особами, які беруть участь у нотаріальному процесі та досліджуються нотаріусом при вчиненні конкретної нотаріальної дії. Наприклад, у провадженні про відчуження житлового будинку, нотаріусу мають бути подані документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно та документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Так, право власності на житловий будинок, який відчужується, може бути підтверджено одним із таких документів або їх дублікатами: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни; спадковим договором; свідоцтвом про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання майна стягувачем, якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; свідоцтвом про право власності на житловий будинок; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на житловий будинок; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на житловий будинок, рішенням суду та ін.

Крім правовстановлюючого документа на житловий будинок, нотаріус вимагає витяг Із Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Коли з витягу із Реєстру прав власності на нерухоме майно зрозуміло, що власник житлового будинку здійснив або здійснює перебудову чи прибудову без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту, або а грубим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову чи прибудову тощо.

Отже, фактично спеціальні докази є предметними, оскільки нотаріус на їх підставі може вчинити нотаріальну дію, тобто вони спрямовані на підтвердження предмету нотаріального провадження.

Для вчинення певних нотаріальних дій важливе значення як предметні докази мають електронні реєстри.

Отже, виходячи із повноважень нотаріуса щодо перевірки достовірності існуючих юридичних фактів та з аналізу Закону та Порядку, допустимими засобами доказування запропоновано розрізняти такі види доказів:

- пояснення заявників, заінтересованих осіб та їх представників;

- письмові докази (безспірні офіційні документи);

- електронні докази.

- речові докази;

- висновок експерта;

Проте деякі вчені до доказів у нотаріальному процесі відносять також і показання свідків та аргументують свою думку, посилаючись на нотаріальне провадження з вчинення морського протесту.

10. Забеспечеення доказів нотаріусом

України. В Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України взагалі відсутня процедура щодо забезпечення доказів нотаріусом, хоча у ст. 102 Закону має місце таке провадження, проте процедура його не регламентована.

Так, під забезпеченням доказів у нотаріальному процесі слід розуміти вчинення компетентною особою, на вимогу заінтересованих осіб, передбачених законом заходів, спрямованих на зберігання відомостей про певні обставини, які заявники вважають для себе важливими. Як правило, документи передають на зберігання нотаріусу в тих випадках, коли їх збереження для заявника стає складним. Доказати, що особа в певний час перебувала у нотаріуса в майбутньому може виявитися неможливим або утрудненим, тому особа вправі просити нотаріуса зафіксувати цей факт, зокрема, коли контрагент не з'явився для посвідчення договору. Отже при наявності такого доказу у майбутньому факт правопорушення з боку контрагента і застосування наслідків ч. 2 ст. 220 ЦК буде довести в суді не складно.

Інститут забезпечення доказів нотаріусами, який полегшує встановлення обставин справи в судовій процедурі, на думку Лежух Ю.О. включає в себе як мінімум три підінститути, що на практиці уособлюються у трьох особливих видах проваджень, а саме:

1)впровадження щодо забезпечення доказів, необхідних для ведення справ в органах іноземних держав;

2)провадження щодо забезпечення доказів для ведення справ у судах України чи інших компетентних органах (засвідчення справжності підпису на документі, засвідчення копій документів та виписок у них, посвідчення безспірних юридичних фактів, вчинення морських протестів);

3)провадження щодо забезпечення доказів, що містяться в мережі Інтернет.

Питання про вчинення нотаріального провадження щодо забезпечення доказів піднімалося вченими неодноразово і зазначалося, що у законодавстві про нотаріат мають бути закріплені норми, які б регулювали процесуальну діяльність нотаріусів щодо забезпечення доказів.

Щодо провадження передбаченого у п. 1, та аналізу ст. 102 Закону не вбачається на чию вимогу нотаріус може забеспечувати докази необхідні для ведення справ в органах іноземних держав. На нашу думку науковців тут можливо два варіанти:

• у разі легітимного звернення державного органу іноземної держави, зокрема й суду він може забеспечувати докази шляхом надання на вимогу цих суб’єктів ( у разі їх витребування) документів, які знаходяться у його особюистому архіві.

• У разі звернення інших заінтересованих осіб, якщо ці докази їм необхідні для ведення справ в органахіноземних держав, зокрема й суді. Таке забеспечення доказів він може здійснювати шляхом засвідчення справжності підпису особи, яка сама бажає зробити офіційну заяву (повідомлення, афідевіт) для органів іноземних держав та вправі передати таку заяву. Але всі ці дії повинні вчинятися відповідно до закану України “Про нотаріат”, а не за аналогією з повноваженнями суду.

за запропонованою одним із авторів теоретичною моделлю нотаріального провадження щодо даного способу забезпечення доказу, нотаріус повинен провести такі процесуальні дії:

1) перевірити особу за документом, який стверджує її особистість, та занести ці реквізити у текст заяви;

2) перевірити дієздатність цієї особи та відобразити цю інформацію у посвідчувальному написі;

3) перед дачею особою пояснень, нотаріус повинен роз'яснити їй положення п.п. 6.1 п. 6 гл. 7 Порядку про те, що заява особи не повинна суперечити закону, не мати характеру правочину та не включати відомостей, які порочать честь та гідність людини;

4) далі поставити особу до відома, що вона повинна говорити тільки правду та роз'яснити зміст ст. 384 КК, де йдеться про відповідальність свідків за дачу завідомо неправдивих показань У суді, органах дізнання та слідства та роз'яснити ті наслідки, які настають для таких осіб, якщо суд встановить, що вони є неправдивими, а не попереджати особу про кримінальну відповідальність, оскільки це не компетенція нотаріуса.

Це положення зумовлено тим, що суд за частинами 11, 12 ст. 180 ЦПК, якщо він дійде висновку про необхідність допиту цієї особи у судовому засіданні, може винести постанову про її обов'язкову явку в суд та допитати її як свідка з метою підтвердження та конкретизації тих пояснень, які мають місце у нотаріально засвідченій заяві, з метою з'ясування розходжень у поясненнях, наприклад, цієї особи та відповідача чи інших осіб, які беруть участь у справі, або показаннях інших свідків. Тому така особа буде зобов'язана з'явитися на виклик суду та дати свої показання як свідок. І якщо суд встановить, що її показання є неправдивими, він може ставити питання про порушення кримінальної справи.

5) нотаріус повинен також роз'яснити особі зміст статей 19, 23, 201 ЦК, де йдеться про захист честі та гідності, ділової репутації особи та ті правові наслідки, які можуть настати для особи, яка дає пояснення у разі порушення наведених норм законодавства;

6) нотаріус може порадити особі правильно викласти зміст заяви до суду і за аналогією з ч. З ст. 180 ЦПК відобразити в заяві питання про те, в яких відносинах особа, яка дає пояснення, знаходиться із заявником та іншими заінтересованими особами, які мають відношення до справи;

7) особа дає пояснення, які заносяться у вигляді заяви на нотаріальний бланк, вона їх прочитує про що нотаріус робить відмітку на заяві "Пояснення з моїх слів викладені правильно, дані мною добровільно, без тиску при здоровому розумі та пам'яті", про що робиться підпис особою;

8) нотаріус повинен зробити примітку, що факти викладені особою у зазначеній заяві нотаріусом не перевірялися;

9) у випадку, коли нотаріус виїжджає за місцем проживання такої особи у силу того, що вона за станом здоров'я не може до нього з'явитися, про це робиться відмітка у посвідчувальному написі.

Таким чином, запропоновано теоретичну модель нотаріального провадження щодо забезпечення доказу - засвідчення справжності підпису особи на офіційній заяві, в якій мають відомості - фактичні дані, які можуть бути використані судом при ухваленні судового рішення як офіційний письмовий доказ.

Зокрема, якщо у цій нотаріальній дії беруть участь свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, то нотаріус має їм роз'яснити ч. З ст. 8 Закону України "Про нотаріат" про збереження у таємниці тих відомостей, які стали їм відомі при вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи та ті наслідки, які для них можуть настати (ч. 4. ст. 8 Закону). Отже, свідки, спеціалісти та інші можуть на законних підставах відмовлятися надавати відомості про вчинене нотаріусом провадження, але навіщо ж тоді їх залучати.

10. Поняття нотаріального провадження та їх класифікація, підстави об’єднання та роз’єднання нотаріальних проваджень.

Нотаріальне провадження - це сукупність процесуальних дій, які у передбаченому законом порядку вчиняються нотаріусом та іншими суб'єктами нотаріального процесу, спрямовані на посвідчення безспірних прав і фактів та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності (достовірності).

Нотаріальні провадження можуть поділятися на певні види, тобто їх класифікація може здійснюватися за різними ознаками, що допомагають кращому розумінню та запам'ятовуванню досить широкого їх переліку (ст. 34 Закону).

Отже, як кожний процес, нотаріальний процес у своєму розвитку проходить певні стадії. Якщо нотаріальне провадження складається з кількох етапів, то на кожному етапі нотаріального провадження мають місце стадії нотаріального провадження. Нотаріальний процес проходить такі стадії:

1) стадія виникнення нотаріальних правовідносин, підготовка до вчинення нотаріального провадження і одночасно розгляд заяви по суті;

2) стадія вчинення нотаріального провадження.

Автором під поняттям виникнення нотаріальних правовідносин мається на увазі момент подання письмової або усної заяви особи, або надходження відомостей до нотаріуса, які мають бути визначеними законом та спонукати порушення нотаріального провадження. Так, для більшості нотаріальних проваджень звернення заявника до нотаріуса визначає виникнення нотаріальних процесуальних правовідносин.

З об'єктивної точки зору саме з моменту звернення заявника до нотаріуса або нотаріальних органів слід вважати, що виникли нотаріальні процесуальні правовідносини. Це положення можна підтвердити тим, що саме з цього моменту фактично нотаріус починає вчиняти нотаріальні дії, які мають бути оплачені, і з цього моменту необхідно визначати час, що був витрачений приватним нотаріусом на вчинення нотаріального провадження. З іншого боку, саме з цього моменту у заявника виникає можливість оскаржити дії нотаріуса.

Така властивість нотаріального провадження, як значна тривалість у часі та багатосуб'єктність дає підстави віднести його до багатоетапних нотаріальних проваджень, а кожний етап нотаріального провадження поділити на відповідні стадії.

Проте слід зазначити, що існують нотаріальні провадження, які у своєму розвитку проходять лише один етап, що складається а трьох стадій: відкриття нотаріального провадження, підготовка до вчинення нотаріального провадження та безпосереднє вчинення нотаріальної дії, яка закінчується посвідченням та видачею нотаріального акта. До таких одноетапних нотаріальних проваджень належать: засвідчення копії документа, засвідчення справжності підпису на документі, посвідчення фактів та ін.Отже, етап як більш ширше поняття включає у собі стадії, кожна стадія у нотаріальному провадженні виконує певну функцію, має свою мету та значення, на аналізі яких зупинимося нижче.

16.Ускладнення в нотаріальному процесі:відмова у вчиненні нотаріального провадження, відкладення, зупинення, закриття.

?

17. Поняття нотаріальної процедури та її елементи,класифікація правил вчинення нотаріальних проваджень

Процедура вчинення нотаріальних проваджень - це комплекс закріплених у законодавстві норм, яким регламентується послідовність та правила вчинення нотаріальних дій у нотаріальному провадженні, а також фіксацію всіх найважливіших юридичних обставин, які матимуть місце в нотаріальному процесі.

Нотаріальна процедура сприймається у контексті трьох складових елементів:

1) певної послідовності вчинення нотаріальних дій, які складаються у нотаріальне провадження;

2) правил вчинення окремих нотаріальних дій, які регламентують окремі повноваження нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії (провадження);

3) правил фіксації вчинюваних нотаріусом нотаріальних дій.

Класифікація правил вчинення нотаріального провадження:

- порядок (загальні правила) вчинення нотаріального процесу;

- правила вчинення деяких окремих груп нотаріальних проваджень, об'єднаних за характерними ознаками (правила посвідчення правочинів);

- спеціальні правила вчинення окремих нотаріальних проваджень.

Загальні правила вчинення нотаріального процесу як: місце і час вчинення нотаріальних проваджень; порядок встановлення особи; перевірка цивільної правоздатності, дієздатності фізичних та юридичних осіб, а також нотаріально-процесуальної право- та дієздатності підписання нотаріально посвідчуваних документів; відмова у вчиненні нотаріального провадження та порядок її процесуального оформлення; порядок обчислення та справляння плати за вчинення нотаріального процесу; нотаріальне діловодство.

Науковцями пропонується виключити із Загальних правил вчинення нотаріального провадження (глава 4 Закону) такі: витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій (ст. 46 Закону); видача дублікату нотаріально посвідченого документу (ст. 52 Закону). Ця пропозиція зумовлена тим, що витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, є не правилом, а правом та обов'язком нотаріуса і ця дія має вчинятись за окремою заявою особи.

Видача дублікату нотаріально посвідченого документу не є загальним правилом вчинення нотаріального провадження, оскільки згідно з п. 6 ст. 34 Закону є самостійним нотаріальним провадженням, процедура вчинення якого відображена у Порядку та повинна знайти своє місце у главі 11 Закону. Тобто ці "правила" є винятком із загальних правил і вчиняються лише в разі необхідності, тобто не є обов'язковими.

Науковцями також пропонується об'єднати окремі загальні правила вчинення нотаріальних дій, а саме: щодо реєстрації нотаріальних дій (ст. 52 Закону), вчинення посвідчувальних написів та видача свідоцтв (ст. 48 Закону), вимоги до документів, що подаються до вчинення нотаріальних дій (ст. 47 Закону) в одне із загальних правил і дати йому назву нотаріальне діловодство.

18. Поняття нотаріального акту, його види, вимоги, яким він повинен відповідати.

Нотаріальний акт це виражене в процесуальні формі правозастосовче рішення нотаріуса по окремій справі, яке містить його волевиявлення на вчинення нотаріальної дії чи вирішення окремого процесуального питання, прийняте ним на підставі норм матеріального та нотаріального процесуального права.

За наслідками вчинення нотаріальних дій нотаріус виносить такі нотаріальні акти:

1) посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей тощо) - посвідчувальний напис;

2) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна - акт опису майна;

3) видача свідоцтва про право на спадщину - свідоцтво про право на спадщину;

4) видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя - свідоцтво про право власності;

5) видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) - свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

6) видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися - свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

7) проведення опису майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме - акт опису майна;

8) видача дублікату нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса-посвідчувальний напис на дублікаті документа;

9) накладення та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації - заборона відчуження майна; зняття заборони відчуження майна;

10) засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них - посвідчувальний напис;

11) засвідчення справжності підпису на документах - посвідчувальний напис;

12) засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу - посвідчувальний напис;

13) посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту - свідоцтво, яке посвідчує повноваження виконавця заповіту;

14) посвідчення факту, що фізична особа є живою - свідоцтво;

15) посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці - свідоцтво;

16) посвідчення часу пред'явлення документів - посвідчу-вальний напис;

17) передача заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам - свідоцтво про передачу заяви;

18) прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів - квитанція про внесок; напис про внесок;

19) вчинення виконавчих написів - виконавчий напис;

20) вчинення протесту векселів - акт про протест векселя;

21) вчинення морських протестів - акт про морський протест;

22) прийняття на зберігання документів - свідоцтво;

23) оголошення секретного заповіту - протокол про оголошення секретного заповіту.

Нотаріальні акти залежно від своєї процесуальної форми поділяються на написи (посвідчувальні написи, виконавчі написи, напис про внесок), свідоцтва (свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, свідоцтво, яке посвідчує повноваження виконавця заповіту, свідоцтва про посвідчення певних юридичних фактів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів), акти (акт про морський протест, акти про протести векселів, акти опису майна), заборони (заборона відчуження майна), зняття заборони (зняття заборони відчуження майна), протоколи (протокол про оголошення секретного заповіту), квитанції (квитанція про внесок) та постанови (постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, постанова про відкладення вчинення нотаріальної дії, постанова про зупинення нотаріальної дії, постанова про направлення документа до експертної установи, постанова про витребування доказів).

За своїм правовим характером нотаріальні акти поділяються на акти декларативного характеру (наприклад, посвідчувальний напис, свідоцтво про право на спадщину, акт про протест векселя) та акти розпорядчого характеру (наприклад, виконавчий напис, заборона відчуження майна, постанова про витребування доказів).

За процесуальною метою нотаріальні акти поділяються на основні (завершальні), якими закінчується нотаріальне провадження по суті, та допоміжні, якими в нотаріальному процесі вирішуються окремі процесуальні питання.

За формою вираження нотаріальні акти можуть бути письмовими або усними.

Залежно від правової мети нотаріальні акти, якими оформляється вчинена нотаріальна дія, можна поділити на акти охорони та акти захисту.

Кожна нотаріальна дія та нотаріальний акт як підтвердження її вчинення мають підпорядковуватись правовим приписам, тобто вимогам законності.

Законність, а саме відповідність чинним нормам матеріального і процесуального права, є визначальною рисою нотаріального акту.

Це означає, що нотаріус, вчиняючи нотаріальну дію, повинен вірно обрати норми матеріального права, зокрема керуватися правовими нормами, які підлягають застосуванню до даних правовідносин. Для цього йому необхідно правильно дати правову кваліфікацію відносинам, що склалися між заінтересованими особами, які до нього звернулися.

Дотримання ж норм процесуального права полягає в тому, що порядок вчинення нотаріальних дій регулюється нотаріальним законодавством, і нотаріус під час своєї діяльності має його неухильно виконувати.

Під "законністю нотаріальних актів" необхідно також розуміти обов'язок нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, додержуватись встановленого законом порядку і правил їх оформлення. 

Друга вимога, яка пред'являється до нотаріального акту, - це його обґрунтованість.

Нотаріальний акт буде обґрунтованим, якщо нотаріус всебічно, повно, об'єктивно і безпосередньо з'ясував фактичні обставини вчинюваної нотаріальної дії, і його висновки відповідають дійсним взаємовідносинам сторін. Зокрема, встановив особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (ст. 43 Закону), визначив обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, перевірив правоздатність та дієздатність юридичних осіб та повноваження представників, а при посвідченні правочину встановив дійсні наміри сторін, з'ясував, чи відповідає зміст посвідчуваної ним угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін, переконався у справжності підписів учасників правочину (статті 44, 45, 54 Закону).

19. Посвідчення нотаріального акту, процедура його оформлення та усунення нотаріусом його недоліків 

Процедура вчинення нотаріальної дії завершується оформленням нотаріусом нотаріального акту, надання йому певної, передбаченої законом форми та змісту.

Нотаріальні акти викладаються у письмовій формі, досить часто або ж на спеціальних бланках, або ж на оригіналах документів (вчинення виконавчого напису на оригіналах документів, що встановлюють заборгованість), а їх зміст обумовлюється сутністю вчинюваної нотаріальної дії, особливостями тих прав чи фактів, які посвідчуються нотаріусом, а також особливостями правовідносин, в умовах яких вчиняється нотаріальна дія.

Загалом при оформленні нотаріальних актів ці акти викладаються як з лицьового, так і зворотного боку спеціальних бланків. У разі, якщо нотаріальний акт викладається на двох і більше окремих аркушах, ці аркуші повинні бути з'єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення їх цілісності, з проставленням печатки нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

Як і у інших видах правових актів, у нотаріальних актах можна вбачати реквізити вступної, мотивувальної та резолютивної його частин.

У вступній частині нотаріального акту зазначаються або ж можуть зазначатися його найменування, місце та дата винесення акту, прізвище та ініціали нотаріуса, який його виніс, найменування державної нотаріальної контори чи назва нотаріального округу.

В мотивувальній частині нотаріального акту можуть зазначатися встановлені нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії факти, а також вказівка про норму закону, відповідно до якої виноситься акт.

В резолютивній частиш нотаріального акту можуть зазначатися факти чи права, які посвідчується нотаріусом, номер в реєстрі, за яким зареєстрована нотаріальна дія, розмір державного мита чи плати, стягнутої за вчинення нотаріальної дії, необхідність вчинення інших дій задля виникнення у особи певних прав. Резолютивна частина містить також підпис та печатку нотаріуса.

Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер, під яким вона реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Такий номер обов'язково зазначається в нотаріальному акті.

Важливими та обов'язковими реквізитами нотаріальних актів є підпис та печатка нотаріуса. Оформлення будь-якого нотаріального акту включає обов'язкове його підписання нотаріусом, який вчиняє нотаріальну дію, та скріплення підпису на акті печаткою.

Якщо за наслідком вчинення нотаріальної дії для виникнення у особи певних прав чи обов'язків необхідно вчинити додаткові дії, про це також зазначається в нотаріальному акті.

Оформлення нотаріального акту потребує особливої уваги з боку нотаріуса. Текст нотаріального акту повинен бути викладений з дотриманням вимог чинного законодавства, зрозуміло, чітко, грамотно, не повинен мати підчисток.

Нотаріальний акт, як правило, складається не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а один видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

В процесі вчинення нотаріальної дії нотаріус з різного роду причин може допускати помилки при вчиненні нотаріальної дії та оформленні нотаріального акту. Ці помилки можуть полягати як в певній описці, яка хоча й потребує свого виправлення, поміж тим не впливає на дійсність вчиненого нотаріального акту, так і бути більш суттєвими, наслідком яких є недійсність вчиненої нотаріальної дії та постановленого нотаріального акту. У зв'язку з допущеними при вчиненні нотаріальних дій помилками у заінтересованих осіб виникає необхідність у їх виправленні.

Фактично законодавство та юридична практика передбачає два порядки виправлення недоліків нотаріального акту - нотаріальний та судовий.

Нотаріальна процедура виправлення недоліків нотаріального акту передбачає виправлення їх самим нотаріусом.

Так, допущені нотаріусом у нотаріальному акті помилки за певних умов можуть бути виправлені нотаріусом як за власною ініціативою, так і за ініціативою учасників нотаріальної дії. В такому випадку нотаріальна дія не скасовується, а винесений нотаріусом нотаріальний акт приводиться у відповідність до вимог законодавства.

У разі допущення помилки у тексті нотаріального акту, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, у свідоцтві), внесення дописок чи виправлень до тексту нотаріального акту здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів. Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні. При цьому, всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене (п. 6.13 Правил).

У разі, якщо допущені помилки можуть бути виправлені нотаріусом, такі виправлення здійснюється лише тим нотаріусом, який вчинив нотаріальну дію. Інший нотаріус не вправі усувати недоліки такого нотаріального акту.

Другий шлях усунення недоліків нотаріального акту - судовий. В судовому порядку нотаріальний акт може бути визнаний недійсним частково або повністю судом за позовом заінтересованої особи. 

Судовий спосіб усунення недоліків нотаріального акту застосовується тоді, коли, виходячи з суті порушення, воно або ж може бути усунуте лише судом, або ж і самостійно нотаріусом, однак коли хоча б одна з осіб, стосовно яких вчинено нотаріальну дію, заперечує це. Таким чином, якщо нотаріальний акт по суті є неправильним, вчиненим помилково, за відсутності для того правових підстав, виправлення цієї помилки можливе виключно в судовому порядку.

20. Надання нотаріальним актам виконавчої сили.

Здатність породжувати механізм примусового виконання у разі відсутності його добровільного виконання має виконавчий напис нотаріуса. Така виконавча сила виконавчого напису обумовлюється суттю нотаріального провадження, за наслідком якого він вчиняється. На відміну від усіх інших вчинюваних нотаріальних дій, в яких нотаріус виконує функцію охорони прав від їх порушення, при вчиненні виконавчого напису реалізується функція захисту вже порушених прав. Як наслідок, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий напис нотаріуса поряд з низкою інших виконавчих документів є виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Лише договори, засвідчені нотаріально (тобто, ті що містять посвідчувальні написи, вчинені нотаріусами) в підставою для вчинення виконавчого напису. Аналогічні договори з простою письмовою формою не є документами, на підставі яких нотаріус вчиняє виконавчий напис, у зв'язку з їх недійсністю.

Для того щоб виконавчий напис нотаріуса мав виконавчу силу, він повинен відповідати вимогам, встановленим законодавством до змісту виконавчих документів. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий напис нотаріуса як виконавчий документ (з урахуванням його специфіки) повинен містити:

- найменування (виконавчий напис) та дату (рік, місяць, число) його вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі нотаріусу, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

-суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, втому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

- дату набрання юридичної сили виконавчим написом;

- строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.

У разі, якщо виконавчий напис не відповідатиме зазначеним вимогам, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження (п. б ч. 1 ст. 26 Закону "Про виконавче провадження").

Виконавча сила виконавчого напису нотаріуса обмежена строком пред'явлення виконавчого документа до виконання. З цього питання законодавство про виконавче провадження та законодавство про нотаріат різняться.

Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 22, п. З ч. 2 ст. 23 Закону "Про виконавче провадження" виконавчий напис нотаріуса як виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання протягом року з наступного дня після його вчинення. Поміж тим, згідно з ч. 1 ст. 91 Закону "Про нотаріат" виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. 

Виконавча сила виконавчого напису як нотаріального акту слугує виконанню органами нотаріату, можливо, й не досить притаманної їм функції захисту порушеного права. Поміж тим, наявність такої сили у виконавчого напису у поєднанні з іншими перевагами нотаріальної форми захисту права посилює інтерес з боку учасників правовідносин до використання такого нотаріального акту у юрисдикційних правовідносинах.