39. Економіка як наука. Класифікація економічних наук. Економічні закони. Теоретики економічної науки.

Економіка та економічна теорія перебувають у взаємодії і впливають одна на одну. Економіка є предметом економічного вчення. Вона існує об'єктивно, тобто незалежно від волі та свідомості людей. Економічна теорія відображує дію об'єктивних законів економічного життя. Для того щоб виявити ці закони, недостатньо просто спостерігати та описувати явища. Потрібна наука, яка здатна проникнути у сутність економічного життя, з'ясувати його причинно-наслідкові зв'язки і рушійні сили. Такою наукою є економічна теорія. Економічна теорія — це фундаментальна (від лат. fimdamentum — основа) економічна наука, яка вивчає загальні закономірності господарського життя, основа економічних наук

Це також система наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє його розвитку, запобігає повторенню деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток економіки.

Залежно від рівня економічного розвитку суспільства, пануючих філософських поглядів на суспільне буття, науку, що вивчає господарське (економічне) життя суспільства, називали по-різному. Уперше поняття «економіка» ввели давньогрецькі вчені Ксенофонт і Арістотель. Водночас Арістотель вживає таке поняття, як «хремастика». Арабський мислитель Ібн-Хальдун (XIV ст.) називає цю науку «соціальною фізикою». В Італії, Австрії, Німеччині (XV—XVIII ст.) вживають термін «камералістика». У Франції А. Монкретьєн у 1645 р. вводить термін «політична економія», в Англії В. Уотлі (1831 р.) вживає поняття «катпииактика», а В. Джеванс (1871 р.) — «економ ікс».

Зі зміною економічного життя, розвитком форм його організації та управління з'являються нові теоретичні концепції. Особливо це характерно для останньої третини XX ст. У 70-х роках минулого століття набули популярності концепції трансформаційних витрат і регулювання, з середини 80-х років — неоінституціоналізм, економіка злагоди, еволюціонізм, соціоекономіка тощо. Є намагання на їхній основі сформувати нові теоретичні напрями: «інституціональну економіку», «компаративістику», «неоекономіку», «перехідну економіку», «інформаційну економіку» та ін.

Нині у різних країнах фундаментальну економічну науку називають по-різному: в англомовних країнах — економікс, у Франції, Іспанії, Греції— економіка, у Німеччині — вчення про народне господарство.

На основі економічної теорії сформувалися і розвиваються відносно самостійні економічні науки, сукупність яких утворює систему економічних наук (рис. 5). Економічна теорія, будучи базою для різних економічних дисциплін, водночас використовує їхні здобутки. Тільки спираючись на досягнення інших наук, таких як соціологія, політологія, право, історія тощо, економічна теорія може робити висновки і розробляти рекомендації, які сприятимуть оптимальній організації економічного життя суспільства.

Економічні науки - це сукупність наук, які вивчають об´єктивні економічні закономірності, здійснюють статистичну обробку і теоретичну систематизацію явищ господарського життя, розробляють практичні рекомендації для вдосконалення сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Економічні науки об´єднані загальною метою - допомогти людству найкращим чином вирішувати свої завдання у сферах виробництва, обміну, розподілу та споживання, досягти найбільшого достатку, прискорити економічний розвиток.

Для реалізації цієї мети кожна з економічних наук підпорядковує та систематизує свої знання таким принципам:

1) досягнення економічного росту - виробництво більшої кількості і кращої якості товарів і послуг;

2) забезпечення економічної ефективності - максимальної віддачі від мінімуму затрат ресурсів;

3) економічна свобода: вільний вибір сфери та роду діяльності, можливість прийняття оптимальних рішень для подальшого розвитку;

4) соціально-економічна забезпеченість як працюючих, так і непрацездатних; повна зайнятість усіх, хто може і хоче працювати;

5) справедливий розподіл доходів;

6) створення належних умов для виконання державою своїх функцій;

7) сприяння формуванню раціонального торговельного балансу міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових операцій.

Економічні науки розглядають проблеми, що стосуються окремих господарств, підприємств і економіки як єдиного цілого. Норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз. Звідси з´явилися назви "мікроекономіка" і "макроекономіка".

Економічні закони, їх об'єктивний характер. Відносини економічної власності загалом виражають системну сутність виробничих відносин, а сутність відносин економічної власності як сутність глибшого порядку розкривається в системі економічних законів. Закон і сутність є однорідними (однопорядковими) поняттям.

Сутність — комплекс внутрішньо необхідних, постійних та глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні ознаки, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи.

Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Це явище багатогранніше, ніж закон, бо в ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону. Сутність, а отже, і закон всебічно можуть бути досліджені лише через усі категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін.

Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим закономірним відношенням між протилежними сторонами.

Економісти, як правило, не дають визначення закону через протиріччя, що неминуче спричиняє поверхове його розуміння. Так, А. Маршалл характеризував закон як вираження суспільних тенденцій, «узагальнення, яке гласить, що від членів будь-якої соціальної групи за певних умов можна очікувати певного способу дій».

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі. Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна ознака, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил, зокрема головної продуктивної сили — людини, яка успадковує здоров'я, психофізичні якості, морально-етичні норми тощо.

На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, конкурентну боротьбу подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основною формою капіталістичної власності є колективна (акціонерна, кооперативна, державна та ін.), стихійна дія економічних законів доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об'єднань тощо. Тому розмежовують сутність економічного закону, механізм його дії та механізм використання.

Механізм дії економічних законів — послідовність розвитку внутрішніх суперечностей різних груп та типів економічних законів, а отже, боротьба суперечливих сторін, чинників, що їх визначають, та ін.

Пізнання механізму дії економічних законів є передумовою їх використання.

Механізм використання економічних законів — комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обгрунтованої системи управління народним господарством передусім шляхом використання економічних, правових та адміністративних важелів.

Держава не може скасувати об'єктивні економічні закони, але може створювати передумови для їх розвитку, змінюючи умови. Це досягається вдосконаленням права власності, господарського механізму та за допомогою державного регулювання. Отже, економічні закони не залежать від волі й свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.