2.5 Історіографія

Цьому періоду нових політичних утворень належать перші досліди прози історико-географічної та філософської, яка за своїм змістом тісно примикала до епічної поезії і народної міфології. Грецька історіографія почалася з перекладання в прозу поетичних переказів у порядку хронологічної послідовності і з запису пам'яток окремих міст і народів. Кадм, Діонісій, Гекатей Мілетський, Ксанф з Лідії, Харон з Лампсака, Гелланік з Мітіліні найдавнішими історичними письменниками. Представниками найдавнішої грецької філософії є Фалес, Анаксимен, Анаксимандр (див. давньогрецька філософія). Наприкінці першого періоду історії грецької літератури всі частини еллінського світу були охоплені політичним і розумовим рухом, а нагромадження багатств торгівлею і промислами та отримання з Єгипту папірусу — порівняно дешевого матеріалу — полегшували літературну продуктивність міських республік і сприяли їх розумовому зближення. Вельми характерними виразниками тієї епохи збудження і повсюдної напруженої діяльності були, так звані, «сім мудреців» (Біант, Хілон, Клеобул, Періандр, Піттак, Фалес, Солон) — розсіяні по різних містах практичні діячі та вчителі, які у віршованій, стислій формі пропонували уроки життєвої мудрості — гноми.

2.6 Класичний період

Другий період античної літератури збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII–IV ст. до н.е). Цей період зазвичай називається класичним. У зв'язку з розвитком внутрішнього світу особистості з'являються численні форми лірики і драми, а також багата прозаїчна література, що складається з творів грецьких філософів, істориків і ораторів. Початковий етап періоду класики — рання класика характеризується розквітом ліричної поезії (Феогнід, Архілох, Солон, Семонід, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман, Піндар, Вакхілід), центром якої стають острови Іонійської Греції (7-6 століття до н.е.). Висока класика представлена жанрами трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також нелітературною прозою (історіографія — Геродот, Фукідід, Ксенофонт; філософія — Геракліт, Демокрит, Сократ, Платон, Арістотель; красномовство — Демосфен, Лісій, Ісократ). Її центром стають Афіни, що пов'язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах. Класичні твори грецької літератури створені на аттичному діалекті (5 століття до н.е.). Пізня класика представлена творами філософії, історіософії, театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (4 століття до н.е.). В цей час з'являються нові жанри, методи у поезії, музиці, живопису. Їх яскравими представниками були Тимофій Мілетський, Антімах Колофонський, Ерінна, Евен Пароський.

2.7 Доба еллінізму

Третій період античної літератури, зазвичай іменований елліністичним, виникає на новому щаблі античного рабовласництва, а саме великого рабовласництва. Замість невеликих міст-держав класичного періоду, так званих полісів, виникають величезні військово-монархічні організації, а разом з тим з'являється і велика диференціація суб'єктивного життя людини, різка відмінність від простоти, безпосередності і строгості класичного періоду. Внаслідок цього елліністичний період часто трактувався як деградація класичної літератури. Необхідно, однак, пам'ятати, що цей період тривав досить довго, аж до кінця античного світу, і володів специфікою, невідомою класиці. Отже, цей післякласичний період займає величезний проміжок часу — з III ст. до н. е. до V ст. н. е., в зв'язку з чим його можна розділити на ранній еллінізм (III ст. до н. е. — I ст. н. е.) і пізній еллінізм (I ст. н. е. — V ст. н . е.). Початок цього культурно-історичного періоду пов'язаний з діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Афіни на цей час втрачають культурну гегемонію, виникають нові численні центри елліністичної культури, у тому числі на території Північної Африки (3 століття до н.е. — 1 століття н. е.). Цей період позначений школою александрійської лірики (Каллімах, Феокріт, Аполлоній) та творчістю Менандра. До цього третього періоду античної літератури належить і римська література, тому його частину і називають елліністичних-римським періодом.