17

План

1. Вступ (3 ст.)

2. Давньогрецька література античності (3 – 4 ст.)

   1. Догрецька та егейська доба (4 – 5 ст.)

   2. Архаїчна доба (5 – 6 ст.)

   3. Лірика (6 – 7 ст.)

   4. Драма (7 ст.)

   5. Історіографія (7 – 8 ст.)

   6. Класичний період (8 ст.)

   7. Доба еллінізму (9 ст.)

3. Давньоримська література античності (9 ст.)

   1. Архаїчний період (9 – 10 ст.)

   2. Класичний період, вік Цицерона (10 – 11 ст.)

   3. Класичний період, вік Августа (11 ст.)

   4. Посткласичний період (12 – 13 ст.)

   5. Пізня римська література (13 – 14 ст.)

4. Висновок (15 ст.)

5. Список використаної літератури (16 ст.)

1. Вступ

В історії світової культури кожна епоха, кожне століття має власне обличчя і вагомі здобутки. Цікаво спостерігати, як фахівці з культури певної доби на наукових конференціях або симпозіумах із запалом відстоюють неординарність і не пересічність свого об’єкта дослідження, своєї епохи. Скажімо, знавці літератури та культури XX ст., визнають, що складнішої, суперечливо-драматичної та трагічно-оптимістичнішої епохи світова культура раніше не знала. Водночас без її доробку, зокрема, без знакових явищ – авангардизму, модернізму, постмодернізму – сучасної літератури просто б не існувало. Дослідники літератури доби реалізму самим лише переліком імен велетнів світового письменства – Стендаль, Бальзак, Достоєвський, Толстой – змусять аудиторію шанобливо визнати незаперечний факт: ця доба є однією з сновних і надзвичайно плідних у світовій літературі… Коли ж ідеться про літературу доби античності, знавці переконливо й аргументовано доводять, що античня доба – це період якісних змін в історії людської цивілізації, період народження нових форм суспільного й культурного життя. Для нас вона важлива, насамперед, тим, що заклала підвалини європейської культури. Бо без творчого внеску митців Стародавніх Греції та Риму годі й уявити світові культури. То якими ж були найхарактерніші риси? Так, якою вона була – антична література? Поки, тільки, можу сказати, що період античної літератури, розпочинається давньогрецькою літературою, а – закінчується, пізньою добою давньоримської літератури та її переходом на новий рівень. Щодо хронологічних меж античності серед дослідників немає одностайності. Історики датують перші вияви культурного життя на території Греції III — II тисячоліттям до нашої ери. Кінцем давньогрецької культури вони вважають заво­ювання її останніх осередків римлянами наприкінці І століт­тя до нашої ери.Розпочинаючи знайомство з давньогрецькою культурою, зазначимо, що Греція, греки — слова латинського походжен­ня. Самі греки від VIII—VII століть до нашої ери називали себе еллінами, а свою країну Елладою. Поняття «античність» так само не грецького походження: ним італійські гуманісти епохи Відродження позначили греко-римську культуру, яку вони вважали за найдавнішу (від лат. antiquitas — давнина). Проте їй передувала ще давніша кріто-мікенська культура, деякі риси й надбання якої успадкувала еллінська. Тому саме з неї традиційно починають вивчення античного світу.

2. Давньогрецька література Давньогрецька література найдавніша з національних літератур Європи. Вона виникла на основі фольклору грецьких народностей. Виникнення літератури пов'язане із розпадом родових зв'язків всередині полісної громади і підвищенням особистої самосвідомості індивіда, яке ще не переходить у відокремлення від колективу.Крайніми межами історії давньогрецької літератури визначають 11 століття до н. е., коли склалися численні оповіді про героїв Троянської війни, і першу половину 6 століття н. е., коли за розпорядженням імператора Юстиніана 529 року були закриті філософські школи в Афінах. У цьому проміжку часу розрізняють два періоди: перший — від зародження літератури до 3 століття до н. е., переважно творчий період; другий — від початку александрійської вченості до Юстиніана, переважно час вивчення колишньої літератури і засвоєння давньогрецької освіченості іншими народностями. У творчу добу давньогрецької літератури виділяють два проміжні періоди. У першому періоді керівна роль належала колоніям, у другому беззаперечно панували Афіни: перший — розвиток епосу, лірики (меліка), виникнення драми і всіх видів прози, тривав приблизно до 480 до н. е.; другий — так званий, аттичний період — доба вищого процвітання драми, красномовства, філософії, історіографії з переходом до точних наук.

2 .1 Догрецька та егейська доба

Найдавніші письмово зафіксовані пам'ятки давньогрецької літератури, гомерівські поеми, є результатом тривалого розвитку, який може бути відновлений лише приблизно і в найзагальніших рисах. Певна частина цього розвитку падає на догрецький період, що передував утворенню грецьких племен шляхом схрещення народів, які вторгалися впродовж другого тисячоліття до н. е. на територію Еллади з півночі, з місцевим населенням, носіями пізнішої егейської культури. Спадкоємний зв'язок давньогрецької літератури із догрецької народами, що володіли багатою матеріальною культурою і розвиненою писемністю, виявляється в негрецьких найменуваннях цілої низки літературних жанрів і у збігу багатьох сюжетів, мотивів і навіть формул грецької літератури із літературами народів східного та південного Середземномор'я, що перебували в тривалому спілкуванні з народами егейської культур. Підтверджується ця спадкоємність і аналогічним зв'язком інших елементів грецької культури з догрецької періодом.Історичне значення давньогрецької літератури для пізніших літератур полягає в тому, що зачатки словесного мистецтва, які в державах Сходу при ідеологічному пануванні жрецтва підіймалися до рівня літератури лише настільки, наскільки вони могли служити інтересам релігії та практичної «мудрості». В умовах грецької історії література отримала можливість подолати «табу», магічну і культову зв'язаність, і дати ту різноманітність літературних форм, яка через спадкоємну римську літературу зуміло збагатити літературу Нової Європи. З іншого боку, залишки зв'язку з культом забезпечили грецькій літературі консервативність форм, яка дозволяє сучасному дослідникові, незважаючи на втрату величезної кількості пам'яток давньогрецької літератури, відновити основні лінії її розвитку.В основі давньогрецької літератури лежать жанри, які були відомі і всім сусіднім народам: робітничі, військові та маршові пісні — ембатерії, заклинання, пісні культові та обрядові. В усіх цих утвореннях слово виступає в нерозривному зв'язку із музикою і ритмічними рухами тіла, будь то трудові операції або ритуальний танець, що здійснювався одиничною особою або колективом («хоровод»). Для свят та обрядів, пов'язаних з родючістю, характерні сліди колись панівного статевого розгулу, суперечки, «ритуального лихослів'я», «глузливі пісні». Як показують назви більшої частини цих пісень, вони мають догрецьке походження. Обряди нерідко представляли собою складну систему магічно-мімічних дій — зачатки давньогрецької драми. Для подальшого розвитку найбільше значення мали культові та обрядові пісні, оскільки консервативність ритуалу створювала стійкі традиції і єдиний стиль. Поряд з піснями, греки знали й інші види «усній словесності» — казки, загадки, прислів'я, — і в їх склад безперервно просочувалися, перероблялися і засвоювалися нові матеріали з багатої скарбниці Сходу.

2.2 Архаїчна доба

У міру того, як громадське та особисте життя ставало різноманітнішим і складнішим, особливо в багатіючих торгових колоніях, народжувалася й нові форми поетичної творчості. Спадкова монархія поступилася місцем олігархічної або демократичного правління, або вийшла з боротьби партій і спочатку спиралася на тиранію. Поезія багато втратила в урочистості, але не менше виграла в практичному, життєвому значенні. Із натхненних глашатаїв муз або Аполлона поети звернулися до простих смертних, що видавалися над натовпом більшою чуйністю, мудрістю практичних порад або влучністю і в'їдливістю критики. В лавах поетів того часу почесне місце належало великому афінському законодавцю Солону; інший афінський громадянин Тіртей, добував своїми піснями перемоги спартанцям; Теогнід користувався віршованою формою для нещадного переслідування політичних супротивників. Сама форма віршів — елегійний двовірш із гекзаметра і пентаметра — відрізнялася у порівнянні з епічним віршем стислістю і виразністю, а ямбічних розмір сатиричних віршів ще більше зближував поетичну мову із повсякденною, розмовної. Злість дня в її нескінченному розмаїтті була предметом поетичного вираження в елегіях і ямбах впродовж 7-6 століть до н. е. Виробленими тоді віршованими формами охоче користувалися і пізніше. Старовинні елегії виконувалися під акомпанемент флейти. З числа елегійних і ямбічних поетів: Каллін, Сімонід, Мімнерм, Фокілід, Ксенофан, Гіппонакс, Архілох — належали малоазійськім містам і островам; Солон, Теогнід, Тіртей — уродженці Аттики і Мегари.Хоча епос і елегія розвивалися не без зв'язку з музикою, перший час музика була досить простою і монотонною; віршовані тексти декламувалися і удосконалювалися незалежно від музичного акомпанементу. Не так було з поезією власне ліричною, або пісенною, успіхи якої були підготовлені розвитком музики і яка окремо від музики не існувала, іноді до музики приєднувалися й ритмічні рухи, орхестіка. Початки лірики містилися в найдавніших народних піснях, але свідома розробка її у зв'язку з музикою починається з Терпандра родом з Лесбоса, який у 7 столітті до н. е. на Карнейських і Піфійських зборах в Спарті і Дельфах виступив (з семиструнною лірою замість первісної чотириструнної) як виконавець релігійних піснеспівів, номів, з удосконаленим музичним супроводом. Він відкрив гаму звуків, встановив основні гармонії, лади грецької музики і взагалі поклав початок систематичному музичному мистецтву.