27. Перші слов’янські книгодрукарі. Франциско Скорина. Іван Федоров.

Франци́ск (Франті́шек) Луки́ч Скори́на (біл. Францы́ск / Франці́шак[1] Лукі́ч Скары́на) (до 1490, Полоцьк — не пізніше 1551, Прага) — білоруський першодрукар, просвітитель, перекладач, митець-графік, один із засновників кириличного книгодрукування. Народився в 2-й половині 1480-х років в сім'ї купця Луки.

Первинну освіту здобув в Полоцьку.

1504 - став студентом Ягеллонского університету в Кракові. Близько 1520 р. - переїхав до Вільна, де заснував першу друкарню на території Білорусі. У ній видав «Малу подорожню книжку» (1522) і «Апостол» (1525).

2-га половина 1520 рр. - одружився з удовою свого мецената Юрія Одверника, Маргаритою.

Служив лікарем і секретарем у віленського єпископа.

Виїздив до Німеччини, де зустрічався з М.Лютером.

Вів із братом Іваном торгівельні справи у Варшаві та Познані.

1530 - на запрошення герцога Пруссії Альбрехта їздив до Кенігсбергу у справах книгодрукування.

5 лютого 1532 р. - кредитори за борги покійного брата Івана домоглися арешту Скорини. Але 21 листопада 1532 року Сигизмунд I, розібравшись за допомогою єпископа Яна в справі, звільнив Скорину й видав указ, яким надав останньому всілякі пільги.

1534 - Франциск Скорина виїхав до Великого Князівства Московського, звідки його вигнали як католика, а його книги - спалили (про цей факт свідчить лист короля та великого князя Жигмонта-Августа).

Мова, що нею друкував свої книжки Франциск Скорина, ґрунтувалася на церковнослов'янській, але з великою кількістю білоруських слів, і тому була більше зрозуміла жителям Великого Князівства Литовського. Біблія Скорини порушувала правила, що існували при переписуванні церковних книг - містила тексти від видавця і навіть гравюри з його зображенням. Це єдиний випадок в історії видання Біблій у Східній Європі. Через заборону самостійного перекладу Біблії католицька і православна церкви не визнавали книжки Скорини.

Іван Федорович (Іван Фьодоров, Іван Федоров) (*1510—1530 — + 5 (15) грудня 1583, Львів) — діяч східнослов'янської культури, її перший відомий на ім'я типограф, а також гравер, інженер, ливарник. снує декілька версій його походження (цікаво, що у своєму друкарському знакові він використовував шляхетський герб Рогоза).

1532 — за деякими версіями, одержав ступінь бакалавра Яґеллонського університету (Краків) — у «промоційній книзі» університету є відповідний запис 1532 року стосовно особи на ім'я Johannes Theodori Moscus.

У 1550-і рр.— диякон церкви Миколи Гостунського в Московському Кремлі. Можливо, працював ще в першій друкарні в Москві, що анонімно випустила 7 видань у 50-і рр.

З квітня 1563 по березень 1564 р. разом із Петром Мстиславцем працював над підготовкою тексту, литтям шрифту і виготовленням гравюр для видання Апостола. Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена І. Ф., уплинула на все наступне східнослов'янське друкарство. У післямові до Апостола 1564 р. безпосереднім ініціатором створення друкарні названий цар Іван Грозний.

До 1565 р. І. Ф. і Петро Мстиславць надруковали ще кілька літургійних церковнослов'янських книг.

Через якийсь після того як їх друкарня була спаленою[1] обидва друкарі залишили Москву й осіли в Заблудові (північне Підляшшя, укр.-білор. суміжжя), маєтку литовського гетьмана Ходкевича, згодом прихильника Івана Грозного як претендента на польський престол. Існує припущення, що друкарі втекли з Москви від переслідування бояр. Можливо, нова техніка створила конкуренцію московським переписувачам книг.

У Заблудові 1569—1570 були надруковані Учительне Євангеліє і Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами. Євангеліє — геральдичною композицією, а Псалтир — двома гравюрами. Передмови написані І. Ф. і Г. А. Ходкевичем. У Заблудові Іван Федоров замінив своє московське прізвище на Федорович.

Будинок друкарні Ставропігійського братства, де були надруковані книги Івана Федоровича, Львів

1572 — переїхав до Львова (уже без Петра Мстиславця). Там у 1573—1574 рр. у монастирі св. Онуфрія він «друковане занедбане обновил» (як сповіщав напис на його могилі у Львові). Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням Апостола, прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же 1574 року видав перший східнослов'янський Буквар.

У Львові його звали «друкар москвитин» (Iwan Moschus), що могло вказувати як на його національність, так і на місце, звідки він прибув.

Пам'ятник Івану Федоровичу в Москві

1575 — перейшов на службу до воєводи Київського, князя К.Острозького як управитель Дерманського монастиря.

1578 — перебрався в Острог, де заснував друкарню (спочатку друкує новий Буквар з рівнобіжними греко-слов'янськими текстами).

1580 — видав Новий завіт і Псалтир й окремо покажчик до нього.

1580—1581 — видав першу повну слов'янську Біблію за одним із списків Геннадієвої Біблії (т. зв. Острозька Біблія) з власною післямовою. Вийшли два наклади, у кожному — своя редакція тексту післямови видавця.

1581 — вийшло останнє видання І. Ф. — «Хронологія» Андрія Римші (на 1 аркуші).

Розійшовшись із князем К.Острозьким, І. Ф. повернувся до Львова, але відновити друкарню йому вже не вдалося. Його друкарня перейшла у власність Львівського Успенського Братства, пізнішого Ставропігійського Інституту, який користувався орнаментами І. Ф. аж до початку XIX ст.

Він сам написав передмову до Заблудовського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 р., Львівського Апостола і Львівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де І. Ф. пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказання про письмена» Чорноризця Храбра (поч. X ст.) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що 1583 року відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу I свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами.

Був похований у монастирі св. Онуфрія у Львові.

Іменем Івана Федорова довгий час називався Український поліграфічний інститут у Львові (тепер Українська академія друкарства).

У Росії його іменем названо продовжуване видання, присвячене стародрукам — «Федоровські читання» (М., 1976 і далі.).

У Львові та Москві є пам'ятники Івану Федоровичу (Федорову).