21. Історія радянської повсякденності в Україні: звичаї, манери, побутові практики.

Цей період включає в себе і добу злету 20-х рр. покоління ”розстріляного відродження”, яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу “відлиги” з рухом так званих “шістдесятників”, і період подальшої русифікації та утисків української культури.

У цей час науці намітилися певні вульгаризаційні тенденції, що розвивалися під впливом політизації науки та певної ідеологічної ейфорії “комуністичного будівництва”, яка охопила широкі верстви українського суспільства у цей період. Методологією науки поступово стають “діалектичний матеріалізм” з властивим йому “класовим підходом” до всіх сфер життя, включаючи й життя наукове. У 20-ті рр. це була лише свого роду “мода”, спрямована на певну “популяризацію” наукових досягнень, з якою доводилося рахуватись і серйозним дослідникам. У цей час тих митців, вчених, освітян, літераторів, чиї погляди чи творчість не вписувались у “прокрустове ложе” сталінізму, почали переслідувати, в Україні насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна. Діяльність митців і письменників стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів.

Однак в цей час радянська влада зрозуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести, не спираючись на патріотичні, національні почуття народу. Починають друкуватися статті істориків та письменників, присвячені героїчним сторінкам минулого, передусім боротьбі з іноземними поневолювачами. Висвітлюються події, де активними учасниками були Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький. З`являються високохудожні і високопатріотичні віршовані твори, де з великою силою показана любов до Вітчизни (М.Рильського “Слово про рідну матір”, П.Тичини “Голос матері”, В.Сосюри “Любіть Україну”).

Наша культура зазнала величезних втрат, загинули сотні талановитих її майстрів. Влада накладала тяжкий прес на наукову думку, примітизував її, в галузі літератури та мистецтва вів до загального зниження естетичного рівня, під фальшивими гаслами “нової історичної спільності” та “єдиної загально радянської інтернаціональної культури” посилювалися процеси цілеспрямованої денаціоналізації українського народу. Проте все це не могло поставити передову українську інтелігенцію на позиції споглядального, примиренського характеру. Краща її частина боролася за демократичні права й свободи (у тому числі й свободу творчості), за сприятливі умови розвитку національної культури. Українська культура вижила всупереч всім утискам і явила світу великі набутки у багатьох сферах культурного життя, насамперед науці, літературі, образотворчому мистецтві, музиці.

22. Українська культура в роки кризи радянської системи та політики “перебудови”.

Першими, хто подав голосна захист збереження української культури,навколишнього середовища,відродження правдивої історії України, булиписьменники. Широкий резонанс усуспільстві мали виступи О. Гончара, Р.Братуня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда,В. Яворів-ського, Ю. Щербака, Б.Олійника і багатьох інших. Ґрунтовний аналіззанепаду українськоїкультури зробив О. Гончар на Всесоюзній творчій конференції у Ленінграді1 жовтня 1987 р. На всесоюзну трибуну буловинесено проблему засилля атомнихстанцій в Україні, висловлено протестпроти планового будівництва АЕС поблизуЧигирина і в Криму, вказано назагрозу екології від реалізації проекту каналуДунай — Дніпро, який мавперегородити увесь Дніпровсько-Бузький лиман, від чогогирло Дніпраперетворилося б на величезне смердюче болото. О. Гончар висловивдумку,що література і наука повинні спільно з гуманістичних позиційтрудитисяв ім'я людини. Значною подією цьогоперіоду, яка вийшла далеко за межі України, булопроведення у вересні 1986 р. уЛьвові міжнародного симпозіуму "І. Франкоі світова культура",присвяченого 130-й річниці від дня народженняписьменника та виходу в світ50-го видання його творів. У ньому взялиучасть провідні славісти, письменникиі перекладачі з країн ЗахідноїЄвропи і США. В грудні цього ж року на Львівщинівідзначалися 175-річчявід дня народження Маркіяна Шашкевича і 150-річчя виходув світальманаху "Русалка Дністрова". На батьківщині письменника в с.ПідліссяЗолочівського району відкрито літературно-меморіальний музей. У 1987р.з ініціативи ЮНЕСКО в усьому світі святкувався сторічний ювілей відднянародження одного з визначних українських акторів і режисерів ЛесяКурбаса. Доцієї дати в с. Скала на Тернопільщині, де Курбас провівдитячі роки, було відкритомузей, організовано наукові конференції уЛьвові, Тернополі, Харкові, Одесі,відкрито меморіальні дошки у Львові іКиєві. Саме в цей час на пленумі Спілкиписьменників України вперше булооприлюднено інформацію про голодомор 1932—1933pp., який замовчувавсяупродовж десятків років. У червні 1989 р. підНеаполем за участю провідних українських вчених здіаспори та України, відомихславістів Європи було засновано міжнароднуасоціацію україністів (МАУ),президентом якої став відомий літературнийкритик І. Дзюба. А через кілька дніву Львові відновило свою діяльністьНаукове товариство ім. Т. Шевченка. Знаменною подієюзагальнокультурного значення стало видання з весни 1990 р. журналу "Кур'єрЮНЕСКО" українською мовою. У наступні роки булобагато зроблено для відродження історичної пам'яті,повернення народовікультурної спадщини попередніх поколінь. У 1990—1991pp. окремими виданнямипобачили світ праці М. Костомарова, Д.Яворницького, Л. Єфименко, М.Грушевського, І. Крип'я-кевича, Д.Дорошенка, Д. Донцова та ін. Вийшов збірникпісень