4.4. Проблемні питання, що виникають при посвідченні заповітів.

При посвідченні заповітів можуть виникати деякі проблемні питання, від правильного вирішення яких може залежати власне чинність заповіту та наявність судових спорів щодо його змісту в подальшому.

Далі розглянемо детальніше вирішення деяких можливих проблемних питань, які можуть виникати на практиці при посвідченні заповітів, використовуючи норми чинного законодавства, які регулюють ці суперечні питання.

Так, зокрема, найбільше проблемних питань існує при посвідчення заповітів подружжя. На даний час існують питання щодо необхідності витребовування нотаріусами при посвідченні заповітів подружжя доказів належності майна подружжю на праві спільної сумісної власності та чинності такого заповіту у випадку розірвання шлюбу.

Перш за все, варто відмітити, що одним із головних етапів посвідчення заповіту подружжя є необхідність встановлення факту перебування осіб, які звернулися до нотаріуса з метою посвідчення заповіту подружжя, у зареєстрованому шлюбі, на підтвердження чого має бути надано оригінал свідоцтва про шлюб.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1243 ЦКУ, подружжя може спільно скласти заповіт лише щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Слід відзначити той факт, що чинним цивільним законодавством України та законодавством України про нотаріат не передбачено необхідності витребовування нотаріусом під час посвідчення заповітів документів, що підтверджують належність майна спадкодавцеві.

Однак, при посвідченні заповітів подружжя з метою перевірки факту, що заповідане майно є спільною сумісною власністю подружжя та для запобігання виникненню непорозумінь, судових спорів чи неможливості реалізації в майбутньому заповіту подружжя, нотаріусам доцільно оглядати правовстановлювальний документ на майно та конкретизовувати в тексті заповіту подружжя майно, що заповідається.

Відповідно до ч. 2 ст.1243 ЦКУ, у разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

На основі наведеного слідує, що юридичний зміст заповіту подружжя полягає в одержанні спадщини (майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя), тією особою, яка була обрана за домовленістю подружжя, а також у тому, що той з подружжя, який пережив іншого з подружжя, продовжує жити у звичайному для нього майновому середовищі.

Ще одним проблемним питанням є чинність заповіту подружжя у випадку розірвання шлюбу. Виходячи з вимог статті 215 ЦКУ, у випадку розірвання шлюбу заповіт подружжя буде нікчемним. У цьому разі визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.1243 ЦКУ кожен із подружжя за життя дружини та чоловіка має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. Однак не меш важливим є те, що після смерті одного з подружжя, другий з подружжя не має права скасувати чи змінити такий заповіт.

З огляду на це, нотаріусам перед посвідченням заповіту подружжя необхідно надавати громадянам детальні консультації щодо посвідчення заповіту подружжя, акцентувати їх увагу на відмінностях між особистим заповітом та заповітом подружжя, наслідках, які можуть бути в разі смерті одного з подружжя, та труднощах в реалізації такого заповіту.

На практиці можуть мати місце випадки, коли за наявності заповіту подружжя «титульний» власник у разі смерті іншого з подружжя відчужує майно, яке є предметом заповіту подружжя, подаючи заяву, що він є удовою/ удівцем (пункт 4.6. глави 1 розділу 2 Порядку).

З метою уникнення судових спорів та майнових конфліктів доцільним є зазначення у заявах осіб, у яких немає чоловіка або дружини (вдова/вдівець), що майно, яке є предметом відповідного правочину, не є предметом заповіту подружжя.

Проблемним також є питання щодо можливості складання заповіту стосовно майна, що перебуває у власності одного з подружжя за умови посвідчення заповіту подружжя.

З огляду на вимоги частини другої статті 1236 Кодексу, якою передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини, при наявності заповіту подружжя кожен з подружжя має право скласти особистий заповіт щодо належного йому на праві особистої приватної власності майна та майнових прав, відповідно до вимог статей 1234, 1247, 1248 Кодексу.