2. Нормативна база

• Цивільний кодекс України від 16.03.2003 року № 435-IV (з подальшими змінами і доповненнями) (далі за текстом – «ЦКУ») (ст.ст. 27, 202, 1233-1257 ЦК);

• Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-XII (з наступними змінами та доповненнями) (далі по тексту – «Закон») (ст.56, 57 Закону);

• Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджена наказом Міністерства юстиції України;

• Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5 (далі за текстом – «Правила»).

3. Загальні вимоги до посвідчення заповіту.

3.1 Вимоги до форми та змісту заповіту

Форма заповіту регулюється загальними нормами щодо форми правочинів (ст. 209 ЦК) і спеціальним нормами щодо форми заповіту (ст.1247 ЦК).

Зазначені вище норми включають наступні вимоги:

• письмова форма заповіту із зазначенням в заповіті місця і часу його складання, а також дати та місця народження заповідача;

• нотаріальне посвідчення заповіту.

Під письмовою формою заповіту необхідно розуміти те, що текст заповіту має бути викладений на паперовому носії із обов’язковою наявністю підпису особи, яка виразила свою волю, вчинивши правочин (заповідача).

Зі змісту ст. 1248 ЦК слідує, що нотаріус посвідчує заповіт:

• написаний заповідачем власноручно і власноручно ним підписаний;

• написаний заповідачем за допомогою технічних засобів та власноручно підписаний;

• записаний зі слів заповідача нотаріусом власноручно і власноручно підписаний заповідачем;

• записаний зі слів заповідача нотаріусом за допомогою технічних засобів і власноручно підписаний заповідачем.

У двох останніх випадках заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

У випадку, якщо особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може особисто підписати заповіт, за її дорученням та в її присутності, а також у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи цей документ, відповідно до ч.3 ст. 45 Закону, ч.4 ст.207 ЦКУ та п.1.8 Розділу 3 Порядку, підписує інша особа. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.

3.2 Вимоги до змісту заповіту.

Відповідно до п.2.1. Порядку заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов’язків. Заповідач самостійно визначає обсяг того, що передається у спадок, він може охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті, які можуть йому належати в майбутньому, заповідати все майно або його частину. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказане майно, яке на момент відкриття спадщини буде втраченим чи взагалі не придбаним, то в цій частині заповіт буде недійсним. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за законом.

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо).

Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною. Окрім цього, заповідач може обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству. Наприклад, не можна посвідчувати заповіт, за яким майно передається в користування спадкоємцеві, оскільки майно заповідають лише у власність. Не можуть бути висунуті умови щодо подальшого розпорядження успадкованим майном, як-от: продаж майна та передача виручених сум іншим особам, заборона відчуження успадкованого майна протягом певного строку тощо, оскільки це обмежує право власності спадкоємця на успадковане майно.